Щодня, рано вранці, в духовці рум’янилися булочки і пиріжки, які разом з її чоловіком отримували до сніданку і батьки, добре, що жили вони в тому ж під’їзді. — Не невістка, а золото! Свекор намазував на гарячу булочку масло і прицмокував від задоволення, він був у захваті від нової дружини сина. Колишня була особою неврівноваженою, примхливою і ледачою
— Ілюші так пощастило з дружиною, а нам із невісткою! З подругами, Неля Петрівна була щирою, вона насправді думала так. Настя, друга дружина її сина, була просто чудовою
— Татку, не йди! Не кидай нас! Татку, нічого мені більше не купуй і Олексію теж. Тільки з нами живи! Не треба ні машинок, ні цукерок. Ніяких подарунків не треба! Лише б ти був поруч! — кричав шестирічний Гліб, вчепившись у ногу батька
— Татку, не йди! Не кидай нас! Татку, нічого мені більше не купуй і Олексію теж. Тільки з нами живи! Не треба ні машинок, ні цукерок. Ніяких подарунків не
Олексій ще дитина, та й невідомо, чи складеться в них що-небудь. Та й батьки його що скажуть, якщо дізнаються, що вона має види на нього. Проклянуть, і спілкуватися перестануть, сором який, їй 33 роки, і в неї двоє дітей. Йому 18 років, хлопчисько зовсім, ну не пара вони, зовсім не пара
— Олексію, іди їсти! Ну, скільки можна тебе кликати? Мама ляснула рушником по кістлявому заду, що стирчав яскравою картатою плямою з кущів смородини. — Ну, мам, не хочу
— Віра, ти чого така довірлива? Навіщо від батьківської квартири тітці віддала великий шматок? Я тут вибач, вашу розмову одного разу послухала. Як вона тебе тільки не називала! Після такого не те що квартиру, послати далеко треба, — хитала головою начальниця Віри
— Одна ти будеш. Зростом майже 1,90, ваги чималої. Була б худа, так хоч на подіум. А тут? Хто на таку громилу зазіхне? — журилася тітка Каетрина, дивлячись на Віру,
— Мамо, але як тоді мені створити свою родину? Якщо я буду просити з дівчат гроші за оренду квартири, ще й вашої квартири, зі мною ніхто не захоче спілкуватися! Ви казали вам онуків хочеться?
Коли познайомилися з Назаром, він жив окремо від своєї родини. Проте з часом він розповів, що батьки здають йому квартиру, в якій він живе. — Синку, ти повинен
— Ми зараз вирішуватимемо її долю, і вона має знати, які умови чекають у нашому домі. — А які… – заїкнулася дівчинка, розуміючи, що події йдуть зовсім не за тим сценарієм, який вона придумала. — По-перше, ти маєш розуміти, що, приймаючи тебе у свою сім’ю, ми дуже сильно ризикуємо. У тебе два зведених брата, яким ти можеш показати поганий приклад неслухняності, брутальності та ліні. Ми не можемо цього допустити, і припинимо на корені будь-які спроби вплинути на них негативно
— Я дитину забираю! І це не обговорюється! Ти не впоралася з вихованням! Кирило говорив голосно і різко, немов рубав на шматки, душу колишньої дружини. Від кожної його
Рідня розсмокталася по щілинах, прибравши те, що прилипло до рук. Родині залишилася квартира, де вони жили, і фундамент у голому полі. Ось на цей самий фундамент і будувала Ірина стіни на згадку про коханого чоловіка. Все зароблене нею йшло на «пам’ятник батькові», як називали його діти. Пам’ятник коханому, – так називала його вдова
— Сашко, синку, вставай, час уже шоста! — Мамо, дай поспати хоч у вихідний, ну, що ти знову за своє?! — Синочку, я ж вікна замовила, сьогодні привезуть.
— Настю, Настю, вставай, ти що забула? Тобі ж до бабусі йти, вставай швидко
— Настю, Настю, вставай, ти що забула? Тобі ж до бабусі йти, вставай швидко. Настя ледь розплющила очі, субота, у вихідний дівчині дуже хотілося поспати… — Мамо, я
Відходячи назад у спробі втекти від примари, старенька впала на курку, придавивши її потужним задом. Чудеса воскресіння продовжилися, курка, що лежала, схопилася і заволала на все горло своє – «кудааах». Замахала крилами, мало не довівши бабцю до непритоми своїм ефектним оживанням, і помчала до курника
Строката курочка вправно працювала на грядці, скльовуючи з землі черв’ячків і жучків. Принагідно вона прихоплювала любовно посаджені, і рясно политі господинею – пір’ячко цибулі і гілочки кропу. —
«Якщо хочеш знати, який вигляд матиме твоя дружина через тридцять років, подивися на тещу». Ця народна мудрість не давала спокійно жити молодому чоловікові, і в неспокійних снах він бачив свою Оленку в засмальцьованому фартусі Марії Степанівни. Від цього образу Оленки, що роздобріла кілограмів на сто, він прокидався в холодному поту і не міг заснути до ранку
Леонід Миколайович, інтелігентна і найдобріша душі людина, ненавидів свою тещу. Так-так, соромно зізнатися, ненавидів і соромився. Він не розумів, як могло це горласте чудовисько в жіночій подобі виховати

You cannot copy content of this page