— Навіщо ж вам стільки грошей витрачати даремно? — Олена прямо подивилася на Настю: — Мені здається, що мій варіант непоганий.
— Не знаю, — Настя вагалася, — Треба поговорити з Андрієм.
— Поговори. Тільки швидше. Сама розумієш, квартиру здає моя знайома, трикімнатну за ціною двокімнатної! Якщо протягом тижня ми не вирішимо нічого, то вона її здасть іншим, — ні, Олена не вмовляла Настю, вона перелічувала тільки факти.
— Так, я розумію, — Настя кивнула.
— Ну ось….В одній кімнаті я буду із сином, у другій — ти з чоловіком, а третя — для мами, коли вона до нас приїжджатиме. Ви оплачуєте оренду і комунальні платежі, а я продукти і готую для вас. Круто ж! Хіба ні? Де ви ще такий варіант знайдете? — сестра вичікувально подивилася на Настю.
— Твоя пропозиція справді цікава. Я поговорю з чоловіком, — Настя тільки нещодавно вийшла заміж, але розуміла, що такі рішення вона не може прийняти одна.
— Гаразд. Тоді коли приймете якесь рішення, то подзвони і скажи, — сказала Олена, а Настя кивнула.
— Зараз куди підеш? — поцікавилася сестра.
— Олено, я ж на роботі. Піду на своє робоче місце, — Настя посміхнулася.
— Точно! Я й забула, — Олена посміхнулася. — Ну, а я піду до моря. Ти цього року морський сезон узагалі починала?
— Та який сезон? Ні, звісно! Сама ж знаєш, що той, хто живе біля моря, той майже біля нього не буває.
Сестри розсміялися і розійшлися кожна у своїх справах. А ввечері Настя поговорила з Андрієм і розповіла про пропозицію Олени.
— А що, Настю, давай погоджуватися. Якщо ми з тобою знімемо однокімнатну квартиру, ще й купуватимемо їжу, готуватимемо і прибиратимемо там, то навіть більше грошей витрачатимемо. Думаю, що на перший час треба погодитися. Якщо щось буде не влаштовувати, то з’їдемо.
Минув час.
Настя з Андрієм переїхали в місто, де працювала Олена, і зняли ту квартиру, яку вона їм запропонувала. Поступово життя налагодилося. І Настя, і Андрій знайшли роботу за фахом і тільки те й робили, що пропадали з ранку до вечора. А ввечері на них чекала смачна вечеря, чиста, прибрана квартира і контейнер з обідом на наступний день. Ну погодьтеся, гарно як!
Іноді, ввечері, вони виходили погуляти околицями, а у вихідні ходили на виставки, музеї та кіно. Про таке життя можна було тільки мріяти. Щоправда, інколи, таке безтурботне життя затьмарювалося приїздами Леоніда та мами Насті, якій все не подобалося і, взагалі, догодити було важко. Мама постійно і на все скаржилася, а особливо на те, що всі її покинули.
— Які ви невдячні! Я там одна, а ви тут усі разом! — обурювалася вона.
— Ми тут працюємо, — чомусь у моменти маминого обурення, поруч із нею залишалася тільки Настя і їй доводилося тримати оборону.
— Навіщо вам тут працювати? — запитувала мама. — У нас-то не можна було?
— Мамо, тут більше платять. Робота за фахом. Кар’єру можна здобути.
— А мати там одна, так? — мама починала плакати. — Пенсії ні на що не вистачає. Позичаю у знайомих. По квартплаті борги…
— Як? Чому? — Настя здивовано дивилася на неї.
— Ну їсти мені на щось треба…
— Добре, який борг? — поцікавилася Настя, а потім дивилася на квитанцію і зітхала про себе.
— Мамо, у тебе ж є дача. Ти на літній час можеш або її здавати, або кімнату у квартирі. Ось тобі й надбавка до пенсії. Ми тобі про це давно казали, -—почала казати Настя, але мамине обличчя одразу стало озлобленим і вона перебила її:
— Не бувати цьому, поки я жива!
Настя закусила губу — її мати все така сама: владна і не терпить компромісів.
— Гаразд, ми оплатимо, — Настя забрала квитанцію матері.
— А ще мені прибирати стало важко, — сказала мати. Про це вона говорила постійно, і Настя прибирала в неї, і коли жила в неї, і коли переїхала до Андрія.
— Так….тітка Світлана повинна була допомогти тобі з прибиранням, — Настя навіть розгубилася — бо вона домовлялася з нею про це і навіть заплатила гроші.
— Тітка Світлана? — мати розсміялася. — Вона нічого не робить! Мені треба, щоб ти приїжджала до мене хоч раз на місяць і прибирала.
— Мамо, але…
— Без але. Тітці Світлані я не довіряю!
Потім мама їхала, і Настя розуміла, що витрачає під час таких приїздів багато відкладених їй і Андрієм грошей. А найголовніше, що мама приїжджала до них раз на 3 або 4 місяці, і ось це ось все було кожен її приїзд, і вона нічого не могла з цим зробити.
Трохи згодом.
— Слухай, Настя, щось я почуваюся не дуже. Стала брати менше змін, — сказала якось Насті Олена.
— А що сталося? — Настя відразу занепокоїлася.
— Поки не знаю…., — сказала сестра.
— Обов’язково пройди обстеження, — сказала Настя.
— Та вже проходжу. Щоправда все так довго тягнеться. На УЗД талонів мало і я вже місяць не можу записатися, — поскаржилася Олена.
— Так можна ж платно здати, — Настя відразу стала думати над різними варіантами.
— Можна, але я ж тепер менше заробляю, тому не можу собі цього дозволити.
— Давай ми тобі дамо гроші, — запропонувала Настя і сестра одразу погодилася.
Потім Настя з Андрієм оплатили сестрі консультації з різними лікарями, один курс лікування, другий курс лікування, третій….. Потім, коли стало зрозуміло, що сестра не може працювати і лікуватися одночасно, вони обидва стали шукати різні підробітки. І в якийсь момент, Настя раптом зрозуміла, що і заробляти гроші, і абсолютно всі домашні справи звалилися на неї та її чоловіка.
Настя сиділа на лавочці на майданчику і дивилася на дітей, які граються. Вона просто не могла змусити себе зайти в квартиру.
Як же вона втомилася! Знову Олена почне плакатися їй на тему свого здоров’я. Ну коли воно в неї нарешті вже відновиться? Насті здавалося, що ніяких сил у неї вже не залишилося.
— Настю, а ти що тут сидиш? — поруч із нею опинився її Андрій. Настя побачила чоловіка, поклала голову йому на плече і розплакалася.
— Що трапилося, кохана? — запитав він.
— Я більше так не можу! Я хочу хоч трохи відпочити. Я хочу жити окремо від сестри з її сином. Я не хочу бачити свою матір. Я втомилася!!!! — Настя ридала і ридала. — Усе даремно. Усе! Ми приїхали сюди і хотіли, щоб наше життя стало кращим, а воно стає тільки гіршим і гіршим.
— Так, згоден. Слухай, я ось що думаю. Сестру твою ми не кинемо, звісно, але в неї син дорослий. Нікуди не вступив після школи. Нехай іде і працює, — запропонував Андрій. — Давай поговоримо про це з ними сьогодні.
Увесь наступний час настрій Насті змінювався. То вона раділа життю, то впадала в зневіру. І все тому, що її сестра і племінник, то виходили на роботу і у Насті з Андрієм з’являлися нарешті гроші, то звільнялися і гроші швидко закінчувалися.
— Андрію, Олена то гаразд. З нею все зрозуміло — у неї знову хвороби загострюються, а Костя! Я його питаю: чому ти пішов із роботи? А він каже, що зарплата маленька, що колектив поганий, що робота не цікава. Як , можу донести до нього, що на даний момент часу йому вибирати не доводиться.
Андрій зітхав.
— А давай спробую його до себе на роботу влаштувати? Принаймні хоч зможу контролювати його, — запропонував він.
— Давай! Я готова на все, — погодилася Настя.
А далі начебто стало все знову непогано. І в Насті знову за спиною потихеньку почали «відростати крила», але приїхала мама, у якої знову була не сплачена квартплата за кілька місяців і цього разу вона приїхала робити операцію.
Настя зітхнула і вкотре віддала всі, накопичені з Андрієм, гроші. Звісно, обговоривши цей момент з Андрієм. Коли вона розповіла це все своїй приятельці на роботі, то та сказала:
— Бережи свого чоловіка, Настю. Особисто я на його місці вже давно від тебе втекла б.
І Настя цілком була згодна з нею. Вона відчувала, що якщо все буде йти так, як йде зараз, то вона втратить і Андрія, і себе.
— А давай поїдемо на море. Хоч на тиждень. Мої родичи нас чекають, — запропонував Андрій.
— Точно! Давай. Зрештою, повинні ж хоч трохи відпочити, — одразу підтримала чоловіка Настя.
— Тільки пропоную нікому з твоєї родини не говорити про нашу поїздку. Давай скажемо, що тебе відправляють у відрядження, а я вирішив не відпускати тебе одну, — Андрій подивився на Настю.
— Добре. Ти маєш рацію, — погодилася Настя, — Краще нічого нікому не говорити. А то мама скаже, що я зобов’язана приїхати і прибратися в неї та закупити продукти на півроку вперед. Або ще що-небудь. А я хочу нічого не робити. Просто приходити вранці на пляж і лежати там весь день і дивитися, як хвилі накочуються на берег і розбиваються на мільйон частинок.
Потім вони спланували свою міні-відпустку і почали втілювати свою ідею в життя.
Настя з Андрієм неквапливо йшли набережною. Настя безтурботно посміхалася. Їй здавалося, що вона перенеслась у дитинство і ні за що не відповідає і не несе ніякої відповідальності.
— Настю, а нічого, що ми тут гуляємо? — запитав Андрій. — Усе-таки недалеко від будинку твоєї матері….
— Ні. Нічого. Вона сюди ніколи не ходить, — відповіла Настя.
— Настю, Настю! — Настя почула, як її хтось кликнув. Вона зупинилася і обернулася, і до неї одразу ж підскочила тітка Світлана.
— Настю, а я думаю — ти чи ні…., — сказала вона. — Що, відпочити приїхала? Де зупинилася? У матері твоєї все зайнято.
— Що? — Настя втупилася на тітку Світлану. — Що значить у матері все зайнято?
— Ну як же….Здає ж твоя мати квартиру свою. Ти не знала чи що?
Настя мовчала. Вона просто не знала що сказати. Її мати! Та, яка завжди різко висловлювалася про тих, хто здає свої квартири, почала здавати свою квартиру! «Напевно, їй справді бракує грошей», — подумала Настя. І тут же зрозуміла, що це не може бути так. Адже в підсумку комунальні платежі оплачувала вона з Андрієм. Та навіть на продукти вони часто їй надсилали гроші.
«Куди ж вона діває гроші?» — подумала Настя.
— А ви маму мою часто бачите? — запитала вона тітку Світлану.
— Ні. Зовсім не бачу. Вона, як здавати квартиру стала, так і все. З’являється там звісно, але рідко, — відповіла тітка Світлана.
— Угу, — кивнула Настя. — Дякую вам за інформацію. Ви моїй мамі не кажіть, що мене з чоловіком бачили, гаразд? — попросила Настя, і тітка Світлана згідно кивнула.
Тітка Світлана пішла, а Настя повернулася до Андрія і сказала:
— Потрібно перевірити цю інформацію. Ходімо.
І вони сходили до будинку Насті, і Андрій піднявся до її квартири, подзвонив і йому справді відчинила незнайома жінка, яка сказала, що винаймає цю квартиру на тривалий термін.
Після таких звісток, Настя вирішила, що більше ніколи-ніколи не платитиме квартплату за квартиру матері і надсилати їй гроші за продукти теж не буде.
— Давай зробимо так, — сказала вона Андрію. — Усі наші гроші зберігатимуться в тебе, я починаю просити їх для своєї мами, або сестри, або племінника, то ти мені їх просто не даєш.
— А якщо ти будеш наполягати? — запитав Андрій.
— Навіть якщо я благати буду. Усе одно не давай. Знаєш, я вже не здивуюся навіть тому, якщо виявиться, що аналізи перед операцією і сама операція для моєї мами були безплатними…., — відповіла Настя.
Насправді, після цієї поїздки на море, Настя розлютилася. Їй здавалося, що її зрадили. Вона тільки й робила, що ганяла і ганяла свої думки по колу.
Того дня, просто в обід, у Насті піднялася температура. Спершу вона хотіла просто допрацювати, але в підсумку відпросилася додому. До під’їзду її довіз водій їхнього директора, а потім Настя зайшла у квартиру, вляглася на ліжко і провалилася в сон.
Скільки Настя спала, вона не знала. Її розбудив наполегливий дзвінок у двері. Хтось дзвонив і дзвонив. Тож довелося Насті вставати і йти розбиратися з цією наполегливою людиною.
Настя подивилася і побачила якусь жінку.
— Хто там, — запитала вона.
— Господиня цієї квартири, — почула Настя, — Олена мала попередити про те, що я підійду.
Звісно, Настя відчинила двері, згадуючи, коли вони мають внести оплату за наступний місяць. За її підрахунками це було ще не скоро… Тоді що цій жінці треба?!
— Доброго дня, — сказала Настя незнайомці.
— А де Костя? — запитала жінка.
— Не прийшов ще. А що? — Настя знизала плечима.
— Та нічого.
— А ви з якою метою прийшли? — Настя вирішила одразу запитати про це. — Наскільки я знаю, ми вам за наступний місяць тільки 20-го повинні перевести….
— Про яку плату йдеться? Ви ж Настя, так? Сестра Олени? Ви безкоштовно тут живете, поки в Олени будинок будувався і вона кредит гасила, — заявила незнайомка.
— Безкоштовно? Ми живемо тут безкоштовно? — Настя відчула, що зараз і розплачеться, і розридається одночасно.
— Ну так. Олена — моя подруга і, можна сказати, благала мене дозволити їй. пожити тут, — почала пояснювати жінка. — А зараз мені треба оглянути квартиру чи все гаразд і зробити фотографії кімнат, як мені треба, а не як робить Олена.
Настя зайшла на кухню, коли всі вечеряли. Вона якраз прокинулася і почувалася краще, бо температура спала.
— Усім привіт! — вона спробувала посміхнутися.
— Вечеряти будеш? — запитала сестра.
Настя подивилася Олені прямо в очі і запитала:
— Олено, а ми вмістимося всі у квартирі, яку ти купила і в яку збираєшся переїжджати днями?
— Яку квартиру? Про що ти? — сестра зробила вигляд, що нічого не розуміє.
— Я про те, що ми виявляється….я маю на увазі себе й Андрія і навіть нашу матір… ми всі платили, мабуть, за твій кредит. Тому що мати здає свою квартиру і нахабно бреше, що цього не робить. Подружка твоя дозволила пожити нам у цій квартирі безкоштовно. А ми-то з Андрієм тобі за неї оренду віддаємо! І матері все оплачуємо! І вас із Коснятнтином скільки тягнули! І коли ти збиралася нам сказати про те, що ми повинні вимітатися звідси?
— Будемо вважати, що я здавала вам кімнату, — пробубнила сестра.
— Але оренда кімнати не варта оренди цілої двокімнатної квартири!
— Я вас годувала безкоштовно, — знову сказала сестра.
— Та коли це було? На початку. І я впевнена, що продукти ти брала зі своєї роботи, а не купувала і, найімовірніше, через це тебе звільнили.
— Ти все одно нічого не доведеш! — сказала сестра. — І нічого не отримаєш від матері. Вона заповіт напише на мене і Костянтина. Ти ще молода і чоловік у тебе є.
— А….я зрозуміла, ти мені заздриш чи що? Але я не винна, що ти дізналася о 18 років, що в тебе буде дитина і не здобула освіти.
— Я тобі не заздрю, — сказала Олена. — Я ніколи не хотіла ніяких сестер і братів. Я просто ненавиджу тебе. Тому що через тебе я перестала помітною. Тому що через тебе я не отримала всі ресурси. І так, я скористалася твоєю добротою і мати навчила тобою вертіти так, як вона хоче. І в моїй квартирі ви жити не будете. Самі тепер шукайте де жити.
Настя подивилася на Андрія, на ньому не було обличчя. Він відсунув тарілку, кинув на стіл виделку, встав, підійшов до Насті й потягнув її до кімнати.
— Настя, не переживай. Усе буде добре, — Андрій ходив кімнатою.
— А я не переживаю, — спокійно сказала Настя. — Анітрохи не переживаю. Навпаки, я рада, що це розкрилося зараз, а не через 33 роки. І в нас з’явився шанс почати самостійне життя без моєї сім’ї. Тепер я знаю, що ні на кого з них не можна покластися.
— А мені пропонують переведення в інше місто. Там, до речі, за квартиру не треба буде платити, вона буде службова. Поїдемо? — запитав Андрій.
— Поїдемо, — погодилася Настя. — Думаю, що можу перевестися на віддалену роботу. І навіть якщо в мене не вийде, то там знайду чим зайнятися. В одному Олена має рацію, ми молоді, кохаємо одне одного, ми одна команда і в нас усе вийде! — Настя посміхнулася Андрію.
— А Костянтин? Я можу його звільнити….
— Костик? — Настя усміхнулася. — Якщо ми поїдемо, то хто його буде підтримувати? Ніхто, правильно. Ти просто скажи на роботі, щоб із нього питали так само, як і з усіх співробітників, і я думаю, що він звільниться сам.
— Ти маєш рацію. Залишилося вирішити, де ми будемо жити найближчі кілька тижнів.
— Так тут будемо жити. Я домовилася з власницею квартири про те, що вона нам дасть місяць на переїзд і не буде брати гроші за проживання.
— Настю, а ти в мене молодець! Ми з тобою справді одна команда. Ми впораємося!
