Я ніколи не мріяла жити в селі, – каже донька моїх знайомих Ганна, – виросла в місті, навчалася тут, але так вийшло, що тимчасово змушені були перебратися за місто.
— Ми одружилися з Єгором 4 роки тому, – розповідає Ганна, мені було 25 років, чоловікові 28. Постало питання про те, де жити? І в моїх двокімнатна, і в його двокімнатна, хотілося самостійності.
— Правильно, – підтримала Ганну і брата старша сестра Єгора, – одні ви самі собі господарі, а в нашої мами характер – не цукор. Жити разом, тільки наживати образи.
Молоді орендували окрему квартиру, але незабаром після весілля свекру у спадок від тітки дісталася хата в передмісті, добротна хата, з гаражем і ділянкою. У Єгора була машина, нехай не нова, але все ж – колеса.
— Ну й почали Єгора батьки вмовляти, – продовжує Ганна, – їдьте жити в будинок, а потім ми з батьком на пенсію вийдемо, так і поміняємося з вами, залишимо вам квартиру, а самі переїдемо за місто.
Батьки наполягали на те, що Ганна чекала дитину, отже, на роботу незабаром їздитиме один Єгор, а там і пенсія батьків настане.
— Дитині буде краще за містом, – сказала Євгенія Іванівна, мама Єгора, – свіже повітря. Та нічого не будемо поки що на ділянці сіяти й садити. Ось ми переберемося, тоді вже й займемося городом. А у вас і машина є, і гараж там хороший.
— Мені не хотілося, – каже Аня, – треба було наполягти на своєму, але я дала себе вмовити, тим паче, що обіцяли – це тимчасово. Єгор сказав, щоб я сама вирішувала, ну я й подумала, тяжко на орендованому житлі, працювати буде тільки чоловік.
Молода сім’я і переїхала відразу після того, як Аня вийшла в декрет. Батьки з двох сторін скинулися, зробили косметичний ремонт, допомогли привести будиночок у належний вигляд. Масштабних робіт не було, але ж Єгор працює, а Аня з животом сама не впорається.
— Наш син зʼявився узимку, – каже Ганна, – по першому часу все було добре. Зручності в будинку є, амбулаторія під боком, та й сполучення з містом хороше. Усе почалося з весни. Щойно сніг розтанув.
— Треба б прибрати на ділянці, – заявила свекруха, яка приїхала, – тут багаторічники ростуть, листя збери торішнє, розпуши, скопай. Та й під зелень місце треба вибрати. Копати, розпушувати, садити і сіяти належало Ані, решта ж працюють.
— А що? – не зрозуміла замішання Ганни Євгенія Іванівна, – спати малюка вклала, та й зробила, чим тобі ще займатися? Ти думала, як у селі жінки живуть!
А Аня не думала, Аня чула зовсім інші обіцянки.
— А потім і почалося, – згадує Ганна, – приїжджає у вихідний на вечір і починає мені рознос улаштовувати: це не зроблено, то не прибрано, там не засіяно.
— Заради себе самої лінь пальцем поворухнути, – хитає головою свекруха, – ну і що, що дитина маленька, ну і що, що міська. Забудь. Вчися і звикай.
Анна поговорила з чоловіком. Той спробував матір трохи заспокоїти і почув:
— Ніхто з вами мінятися не збирається, нам старим ще не вистачало на старості років впрягатися в таку каторгу. Це ви – молоді, у вас сил багато. Ось і займайтеся. Вам житло надали, а ви ще й незадоволені.
— Єгор зізнався, що був здивований моєю згодою на переїзд у принципі, запропонував узяти іпотеку, – каже Аня, – але грошей на перший внесок не було, затрималися ми в будинку ще на кілька місяців. Якраз сезон був, то свекри весь мозок проїли тим, що от інші з дачі картоплю восени везуть, а ми не посадили нічого.
— Інші, мамо, – сказав Єгор, – приїжджають і працюють на дачі, заради картоплі, а не роздають вказівки. Аня з маленькою дитиною цілий день, а я приїжджаю пізно, їду рано.
Після тієї сварки Аня з Єгором домовилися з тещею і тестем, виїхали з хати і перебралися в місто. Ще рік прожили в будинку батьків Ані, потім квартиру в кредит взяли.
— Ну й вийшли свекри на пенсію рік тому, – каже Аня, – думаєте поїхали в село? Як би не так. Нещодавно самі до нас приїхали: миритися. Свекруха спробувала було влітку в село поїздити, чоловіка змусила копати, посіяла все, а до осені й видала свій вердикт.
— Чого я там не бачила, – сказала Євгенія Іванівна, – у землі колупатися? Та мені простіше картоплю купити. Та й полоти хто буде? Чоловік і дочка бажанням не горять. Ви з Єгоркою і зовсім образилися. Продаємо будинок і гроші ділимо між Єгором і його сестрою. Гасіть свою іпотеку.
— І ось до чого було все це? – дивується Аня, – І переїзди, і нервування, і лайка?
