— Така була самостійна, така з холодним розумом, – засмучується Ольга Павлівна. – А як із цим Вадиком почала зустрічатися, немов підмінили.
— Кохання, та й тепер чоловік і дружина – міцна родина, – усміхається близька подруга. – А що тобі не подобається? Зять якось погано на неї впливає, ухвалює неправильні рішення?
— В тому й річ, що погано впливає, і рішення він ухвалювати не вміє, тільки ніс задирає, прямо король. До нас із батьком зверхньо, а що він із себе представляє? Прийшов у шлюб із пакетом трусів і дірявими кедами, а тепер він вирішує, чи поїдуть молоді до нас на шашлики. Та й узагалі, він усе вирішує. Навіть те, що нам для доньки рідної купити, уявляєш? І носом крутить ще при цьому: не те подарували, не так вшанували. Аж зла не вистачає.
Олеся, старша дочка Ольги Павлівни та її чоловіка, на думку батьків, партія була завидною. Вони з чоловіком матеріально живуть дуже непогано. Є кілька квартир у столиці, дві з них дісталися від батьків подружжя, а трикімнатну й однокімнатну колись купували самі.
Маленька стоїть закрита, у трикімнатній інколи Ольга Павлівна з чоловіком бувають, коли не хочеться їхати за місто, де подружжя побудувало собі добротний будинок. У батьківських двокімнатних зроблено гарний ремонт. В одній із них зараз живе молодший син, студент третього курсу, а іншу батьки віддали доньці 2 роки тому, коли вона зібралася заміж.
— Пристойну освіту дівчинці дали, одягнули, взули, на права вивчили, машину купили, на роботу влаштували. Я вважаю, що ми, як батьки, для дочки зробили все. І от уяви, приходить одного разу така дівчинка додому, приводить за руку незрозуміло кого і каже: «Знайомтеся, це Вадим, ми заяву подали», – засмучена мати. – Стали дізнаватися, що і хто. Ну і, як очікувалося, ні роду, ні племені, є мати, але недолуга, брат молодший із бабусею десь росте, до того ж із бабусею по батькові. Брат старший десь сидить. Усі троє від різних чоловіків. Не зять – мрія.
Але треба віддати належне, Вадим сам вступив на бюджет, вивчився, влаштувався працювати, хоча успішністю там і не пахло, але й не скочувався до рівня мами з батьками і брата. Знімав у Броварах квартиру з другом, шкідливих звичок не має.
Ольга Павлівна дочці не ворог, бачила, що Олеся закохана серйозно, зітхнула, з чоловіком передивилася і вирішила: зять, так зять, треба вибудовувати стосунки якось, допомагати, раз більше молодим допомогти нікому.
— Тільки доньку свою після весілля я перестала впізнавати, – нарікає жінка. – Будь-яке запитання, будь-яка пропозиція, а вона у відповідь: «Не знаю, я з Вадиком поговорити маю, як він скаже». І головне, кілька разів таке було, що Вадик при мені Олесі козячу морду кривив.
— Наприклад?
— А ось приклад, мало не відразу після весілля я вирішила доньці машинку пральну у квартирі поміняти. Там була машинка, але наша, стара, працювала голосно, та й за габаритами величезна, функцій сучасних немає багатьох. Вибрала модель, кілька посилань доньці кинула. Потім передзвонила, сказала, яка мені самій більше сподобалася, та й не дешева машинка.
— Мені треба з Вадиком порадитися, яка краща, – відповіла донька.
І тиша. Ольга Павлівна почала вже тихо нервувати: гроші не Вадика, квартира не Вадика, пранням займається не Вадик. Яка, до біса, порада від нього потрібна. Через кілька днів жінка ввечері заїхала до доньки, були з чоловіком у місті. Запитала вже одразу обох, мовляв, давайте замовимо вже. Олеся на чоловіка дивиться, а той раптом видав:
— Ну не знаю. Ця якась не така…
— ?
— Ну я бачив машинки, там у них вікно є, щоб забуту річ додати, якщо прання вже почалося. Наприклад, шкарпетку.
Ольга Павлівна не витримала, доволі різко зятю сказала, що забуту шкарпетку він може самотужки випрати руками або ж пізніше в машинці, купленій батьками дружини.
— Та й у всьому так, ходимо з донькою по торговому центру, пропоную їй щось з одягу, а у відповідь знову про Вадика, що це занадто яскраво, вузько, помітно, чоловік не схвалить. Прямо вже сказала, що її Вадику б мовчати і радісно кивати на все, що його дружині від батьків дістається, та ще й дякувати за допомогу і добро, – хитає Ольга Павлівна головою. – Не можна ж так у мужику розчинятися, треба свою думку мати, себе поважати, батьків пам’ятати.
— Мамо, – відповіла Олеся. – Я хочу жити в шлюбі без скандалів і нерозуміння. Хочу мати добрі стосунки з чоловіком, сподіваюся, що мій шлюб один раз і на все життя. Як ти не розумієш, що я просто його люблю і поважаю. Ось ти з татом же радишся? Чи не так?
— Раджуся, – кивнула мама головою. – Але не з приводу моделі пилососа чи кольору трусів. Занадто твій Вадик ніс задер, ось що.
Днями Ольга Павлівна зателефонувала доньці, запросила на шашлики у святкові дні. Обіцяв і брат під’їхати зі своєю дівчиною. У відповідь мама почула звичне: «Ой, я не можу поки що сказати, треба Вадика дочекатися, що він скаже».
— Тьху і тільки, – не стримує Ольга Павлівна емоцій.
Що скажете? Ольга Павлівна типова шкідлива теща? Чи вона має рацію, донька геть загубила своє «я» у шлюбі й це Олесі ще може відгукнутися?
