— Та останнім часом усе якось не ладиться, – скаржиться на своє сімейне життя Ірина, – спочатку страждали через негаразди з роботою, кредити нічим було платити, тепер у нас новий камінь спотикання. Відчуваю, розлучення не уникнути.
Ірині нещодавно виповнилося 40 років, заміжня 12 років, чоловік на кілька років старший за дружину. Їхньому синові 11 років, 9 років виповнилося доньці. 8 років тому взяли в іпотеку двокімнатну квартиру, вклавши всі свої накопичення.
— Мало 2 кімнати при різностатевих дітях, – погоджується Ірина, – але в планах було розплатитися з іпотекою і брати квартиру побільше, щоб у кожного з дітей своя кімната була. Але не всім планам судилося збутися.
Чоловік мріяв про машину. Коли Ірина вийшла на роботу із затяжного декрету, то взяли машину в кредит. Разом у сім’ї стало два досить великі кредити. Ще чоловік наполіг на тому, що треба відразу облаштувати житло, обставити його меблями, техніку хорошу встановити.
— Треба було, – каже Ірина, – та ми тягнули нормально. У мене зарплата була гідна, чоловік далеченько на роботу добирався, зате гроші хороші отримував.
Подружжя гасило кредити, мріяло, як вони житимуть, коли розплатяться з усіма боргами. А роки 2 тому все якось почало сипатися. Спочатку втратив роботу чоловік, довго шукав, моніторив, знайшов. Навіть ближче до дому, але таких грошей, як чоловік заробляв на колишньому місці, вже не пропонували.
— Потім у мене на роботі всім урізали заробітну плату, декого звільнили, – каже Ірина, – почала я шукати варіанти працевлаштування. Тільки знайшла місце, одну зарплату встигла отримати, як і на новій роботі почалися скрутні часи. Я знову в пошуку опинилася.
За час цих перипетій подружжя накопичило прострочення за кредитами, борги по комуналці. Щось вдалося реструктурувати, десь стиснулися, десь продовжили строки за кредитами, зібравши тисяча й один папірець. Борги були не погашені, коли рік тому з різницею у 2 місяці один за одним пішли з життя свекри.
— Чоловік успадкував за ними квартиру в одній з областей нашої країни, – продовжує Ірина, – загорівся ідеєю переїхати, знайти там роботу і зажити краще, ніж раніше. І марно було говорити, що в нас тут боргів купа, але ближче до столиці хоч є можливість заробляти, а там що? Робота за 3 копійки? Так, там трикімнатна, але кому вона там потрібна, вбита в мотлох?
— Ремонт зробимо, – сказав чоловік.
На всі заперечення дружини, що і так боргів вище даху, на що робити ремонт? Краще вже продати квартиру, купити тут трикімнатну і вже без боргів хоча б за іпотекою, чоловік відповів відмовою.
— Доню, – застерегла мама Ірину, – він же відмовляється не просто так. Він своє не хоче перетворювати на спільне. Це серйозний такий сигнал, плацдарм готує.
— І дуже схоже на те, – каже Ірина з невеселою усмішкою, – сваритися стали часто. Багато в чому через нервову обстановку з кредитами, багато в чому – через те, що чоловік «тихою сапою» вирішив відкладати гроші на ремонт у батьківській квартирі.
Чоловік поставив Ірину перед фактом, що він вирішив переглянути їхній бюджет.
— Сказав, що оплачуватиме комуналку і кредит за машину, іпотека навпіл, а решта – мої витрати, – обурюється жінка, – решта – це харчування чотирьох осіб і нескінченні шкільні потреби дітей.
— Я згоден скидатися на одяг дітям, – сказав чоловік, – але мені все ж треба робити ремонт у моїй квартирі, як би негативно ти до неї не ставилася. Ну і не треба говорити, що ти одна на харчування витрачаєшся! Я теж продукти купую.
— Сміх один, – каже Ірина, – продукти він купує. Гречку, рис, макарони купив днями. Ага. А жерти сідає і фиркає, якщо м’яса в тарілці мало! Йому на вечерю котлети подавай, та ще й із наїздами: я плачу за все, як обіцяв, а ти на їжу економиш! А я не вибирала такий поділ бюджету, він так вирішив.
— Подавай на аліменти, розлучайся, – радить мама.
— А як на аліменти подати? Офіційно в нього 25 тисяч, із них і платитиме. А неофіційно ще 70, він у шоколаді, а ми з дітьми де? Розлучатися? Сенс? Квартиру ділити, частку йому виплачувати, залишаючись із половиною кредитів, половиною іпотеки і боргами за комуналку? І знову ж таки, з офіційними аліментами? Та він уже зі шкідливості просто не піде з квартири, а мені з двома дітьми куди йти? На оренду? Не пускати його до столу? Як? Він сам у змозі взяти з холодильника все, що захоче, замок у спільній кухні на спільний холодильник не навісиш.
Нещодавно Ірина ще й з’ясувала, що платить чоловік за те, за що сам обіцяв, набагато менше, ніж каже. Борги за комунальні послуги тільки зростають, не зменшуючись. Воду гарячу оплатить і світло, щоб не обмежили, а далі – трава не рости.
— Ірино, – наполягає мама, – що ти сидиш? Чого чекаєш? Треба щось вирішувати, щось робити!
Що робити, Ірина не знає. Сподівається, що в чоловіка вистачить совісті залишити квартиру дітям, нехай і з боргами, а сам він поїде на свої спадкові квадратні метри. Але і в цьому, найсприятливішому випадку, жінка не знає, як бути.
