Коханка в нього була щочетверга. Вихідні для сім’ї це зрозуміло. Дача, свята, гості. У п’ятницю сауна — 10 років звичці, не жарт. І хороша чоловіча компанія зібралася зі своїми традиціями, анекдотами, спеціально завареним чаєм і, чого приховувати, смачним хмельним. Понеділок та середа — тренажерний зал. Вівторок — басейн. А у четвер він був вільний.
Він взагалі любив порядок та організованість. Від правильно розташованого взуття в домашньому передпокої, рівно складеними шкарпетками, і до акуратності у відносинах — по четвергах, і ніякої спонтанності. Іноді його принципи давали збій, але він умів швидко все вирівнювати та повертати, як зручно. Так, як йому було зручно.
Коханка з’явилася випадково та не дуже давно. Працювали на одному підприємстві, але не разом, мигцем бачилися, був якийсь корпоратив, вони одночасно вийшли, він запропонував підвезти.
Подумав, якщо запропонує зайти, він зайде. Вони були трохи нетверезі, він жартував, вона реготала. І потім реготала, її все смішило.
— Який легкий характер, — подумав. І сам напросився пити чай.
Який там чай? Гаряче дихання, безладно розкиданий одяг, здивоване почуття польоту. Це все напої, подумав він, витираючись великим рожевим рушником після душу. У неї всі рушники у шафі були яскраво-рожевими. Одноманітними.
Був четвер. У нього якраз четверги вільні. Можна було ще раз у басейн йти. Двічі на тиждень басейн і два — тренажерний зал. Якщо хочеш бути у формі, важливі регулярність та сталість. А він це вмів та любив.
Але тут стався корпоратив. І коханка. Щочетверга можна було їхати не в басейн, а до неї. Він так і зробив за тиждень. Вона не здивувалася. Не поставила жодного питання.
Відчинила двері і тицьнулася йому в груди. Цей жест був надто довірливим та рідним. Начебто він повернувся додому після тривалої відсутності, а вона так знудилась і скучила, що не залишилося сил ні на слова, ні на сльози — тільки крок вперед через відчинені двері та вдихання його запаху.
Вона легко погодилася на ці четверги. Зустрічала, приймала, годувала, кохала, проводжала. Він нікому про неї не розповідав.
Вони нікуди не ходили. Він не пропонував, вона не наполягала. Півроку він дзвонив у двері, і вона її відчиняла.
Іноді він почував себе негідником. Але не часто, не часто. Та всі так живуть! Більшість точно. 20 років шлюбу, навіть найкращого, кому хочеш набриднуть.
Один і той самий алгоритм. Одна й та сама жінка, відома до найменшої дрібниці. Навіть їжа одна й та сама.
Щоправда, його все влаштовує. Все організовано та акуратно. Передбачувано. Нічого не дивує. Але нічого й не дратує.
І так могло б тривати вічно. Але одного разу коханка не відчинила двері. Він дзвонив і дзвонив. Намагаючись вловити будь-який звук у її квартирі. Марно.
Витяг свій телефон і знайшов номер у телефонній книзі. Дивно, але він їй ніколи не дзвонив. Не було потреби. Просто приїжджав у четвер, за взаємною мовчазною згодою.
Вона відчиняла. Завжди на місці. Чекаюча. Ніжна. Вони розмовляли, щось їли, пили каву. Точніше, вона пила каву, а він — чай. Іноді дивилися кіно. І кохали одне одного.
Він набирав її номер. Металевий голос відповів, що немає зв’язку з абонентом. Ще набирав. І ще.
Спустився сходами. Сів у машину. Чекав. За годину поїхав кружляти околицями. Повернувся. Телефон, як і раніше, не відповідав. Дверний дзвінок надривався. Марно.
Він не знав ні її подруг, ні її сусідів. Кого про неї питати? На роботі можна. Але кого він знайде о 7-й вечора? Вони працювали у різних підрозділах. По роботі майже не перетиналися. Ось тільки тоді, на тому корпоративі.
Піднявся на її сходовий майданчик, зателефонував сусідам. Відкрила жінка, на вигляд його ровесниця. Здивувалася, сказала, що не бачила, щоб вона кудись виїжджала.
Начебто була. Вчора так точно. Може з подружками десь затрималася? А ви хто, власне кажучи?
А хто він? Він ніхто. Коханець. Яке все-таки мерзенне слово. А як сказати інакше? Коханий? Смішно. Друг? Ні про що. Я колега, відповів він їй.
І сам не повірив. І вона не повірила. Іронічно посміхнулася. Сказала, так завтра вона на роботу прийде, там вирішите всі свої питання. Робітники. І знову посміхнулася.
Нема чого вам тут її чекати. Вона — вільна жінка. Куди захотіла, туди й пішла. А те, що телефон мовчить, то ситуації різні бувають. Ви завжди на всі дзвінки відповідаєте?
Він чекав на неї до глибокої ночі. Дружина кілька разів дзвонила, і він їй стомлено відповідав, що має справи. Він затримується, позаштатна ситуація. Так ніколи такого не було. Але колись все трапляється вперше.
Вдома не міг заснути до ранку. Потім задрімав. Снилися якісь жахи, кров, машина, що перевернулася… Прокинувся розбитим.
Він сам від себе не очікував, що не відчинені двері чужої та випадкової, загалом, жінки, так виб’є його з колії. Його, у якого все організовано та під контролем.
Весь тиждень розписано. Про його педантичність на роботі ходять легенди. Перебільшують, звичайно, але тим не менше.
На роботі зателефонував до її начальника. Так вона звільнилася кілька днів тому. Відпрацювала, 14 днів, після заяви. А навіщо вона тобі? Він щось сказав у відповідь, придумавши кволе пояснення.
У п’ятницю він не поїхав до сауни. Сауну він пропускав лише з дуже поважних причин — поїздки, температура, тощо.
Замість сауни знову поїхав до її будинку. Дзвонив, розуміючи, що марно. Телефон, як і раніше, було вимкнено.
А якщо вона зникне назавжди? Ось не повернеться більше, і все! Якщо вона продала квартиру та поїхала кудись, куди давно планувала та збиралася?
А якщо вона потрапила до лікарні? Чи під машину? Він сидів під її під’їздом та перебирав варіанти. Варіантів було багато, але всі вони були надто драматичними. Та й ситуація була як із мелодрами.
Де її шукати, він не мав уявлення. Ну, як же так? Взяти та зникнути? Вимкнути телефон? А півроку життя вже нічого не означає?
Ну, сказала б. Попередила. Щоправда, ніхто з них не присягався у вірності одне одному. Все було зрозумілим. Вони коханці щочетверга. Без зобов’язань.
Потім він сердився. Нісенітниця яка. Випадкова жінка, випадковий зв’язок, що ні до чого не зобов’язує близькість. Якісна, щоправда. Інша, ніж удома.
Який дурень, власне, вигадав цю фразу — «якісна близькість»?! А неякісна – це яка? Заснули у процесі? Чоловік зазнав фіаско? Жінка розреготалася в найнапруженіший момент?
Він шукав її у соцмережах. Знайшов три профілі з ім’ям та прізвищем як у неї. Але жоден із них не належав їй. Методично обдзвонив лікарні. Дякувати Богу, її ніде не було.
Ще кілька разів приїжджав під вікна. Сусідка вже віталася з ним і співчутливо кивала головою. Сусідка її теж не бачила. Та вони й не спілкувалися, якщо чесно.
Ні, він не страждав. Точно не страждав. От якби пропала його дружина, тоді так. 20 років, це сказати легко. За 20 років вони вросли одне в одного. Один і той самий алгоритм. Одна й та сама жінка, відома до найменшої дрібниці.
Навіть їжа одна й та сама. Все організовано та акуратно. Передбачувано. Нічого не дивує. Але нічого й не дратує. Цього виявилося достатньо, щоб довго жити разом і потребувати одне одного.
Ні, він не страждав. Це було інше почуття. І інше слово. Він навіть не міг розповісти друзям по сауні, що в нього сталося в житті. Те, що він відчував, було зовсім інше і могло втратити сенс, якщо розповідати.
Та й що розповідати? Корпоратив, підвіз, напросився, зайшов, втратив голову, і вона теж. Потім прийшов ще раз. Вона вдало вписалася у його порожні четверги. Ні спільних друзів, ні спільних переживань. А ночував він завжди удома.
Можна було забути. Та й що там забувати? Випадкова жінка, що майнула перед його очима. Навіть не вкрала серце. А так — трохи потримала його серце в руках, і акуратно поставила його на місце.
Прийшла зима і напередодні Нового року він поїхав повз її будинок. Про всяк випадок. І раптом побачив світло в її вікнах. Загальмував, завернув у двір, збіг сходами, забувши про ліфт, дзвонив у двері, мов ненормальний.
До дверей уже бігли, молода й дуже вродлива жінка розгублено дивилася на нього. Він навіть спершу вирішив, що переплутав квартири. Вибачте, я думав… Я не до вас. Де вона?
Красива жінка з її квартири розвела руками, ми купили цю квартиру кілька місяців тому. Навіть ремонту не робили, квартира була в дуже хорошому стані. А де господиня, я не знаю. Вона виїхала, як і домовлялися. Вчасно.
А потім, як згадавши щось, попросила його почекати, кинулась у глиб квартири і винесла йому конверт. Це ж вам, не спитала, а скоріше ствердно сказала. Він побачив на конверті своє ім’я. Простягнув руку.
У машині розірвав конверт. Не було терпіння розкривати акуратно. Як би він зробив інакше. Та й випадків зі справжніми паперовими листами в нього давно не було.
Шматки конверта розлетілися по салону. Потім збере. Він ненавидить, коли в машині брудно та неакуратно. На аркуші щільного паперу було мало тексту. Зовсім мало.
«Якби ти не думав про мене, ти не читав би цього листа. Якщо він в тебе, то ти живий. І не лише по четвергах. Я тебе кохала».
І все? І ВСЕ?! Де тебе шукати, чорт забирай?! Навіщо ці фокуси? Він що, хлопчиско, чи що?
Дружина за кілька днів знайшла уривки конверта в салоні. І спитала: це ти листа отримав?
Він мовчав. Дружина підказала: мабуть, із банку? Рекламна пропозиція? Вони мені також надсилають.
Рекламна пропозиція. Дуже цікава. Але не для мене, не для мене.
І вони поїхали у своїх справах.
