Головна

Автор: Selena

— Ти зовсім з глузду з’їхала, – сердився чоловік. – І не те, щоб я в це все вірив, але бажання, досягнуті в такий спосіб, щастя не принесуть. Перестань займатися дурницями і не здумай ходити до подібних людей. Візитка була щільною, але Сергій, доклавши зусиль, розірвав її на кілька частин. Розірвав і забрав у смітник. Ось так і закінчилося божевілля Наталі з приводу магії. Знала вона, що чоловік правий, і це останнє, що варто робити. Вже краще до церкви продовжувати ходити
Життєві історії 0
Наталя стояла перед іконами і ревно молилася. У тридцять п’ять років вона стала глибоко віруючою людиною. До церкви ходила кожні вихідні і вимолювала для себе дитину. Лики святих
Усе, що було у квартирі, без винятку, було зроблено руками Михайла. Він рік за роком сам робив ремонт. Зняв згнившу підлогу, штукатурку зі стін, поміняв сантехніку, двері. Усе ніс у дім, постійно брав підробіток, щоб у сім’ї було найкраще, а тепер йому пропонували зібрати валізи і йти світ за очі. — Так, Михайлику, я ж не жену вас, боюся. Ти ж бачив, що з нашою квартирою було раніше, це він, Єгорка, зробив. Його коли ламало, він трощив і рвав усе, у що впивалися нігті
Життєві історії 0
Оля відчинила двері квартири своїм ключем і весело повідомила з коридору: — Я вдома. — Олю, привіт, – чоловік вийшов до неї назустріч і забрав пакет із продуктами.
— Так, так, – і чоловік закинув майже двометрову ялинку на плече. – Вирішив заради доньки поставити, на Новий рік обіцяла в гості заїхати. Щоправда, їй уже сімнадцять, але для мене все одно маленька, нехай порадіє. А так одному навіщо мені ялинка… Лера з усмішкою подивилася на чоловіка: він так тепло говорив про доньку і так смішно ніс на плечі новорічну ялинку, що в неї піднявся настрій
Життєві історії 0
Валерія пленталася із зупинки додому, обережно наступаючи на слизький тротуар і подумки лаючи місцеву владу, що немає підсипки. А ще їй хотілося, щоб пішов сніг – від нього
— Хороший, бабусю, горіх, свіжий, тільки вчора привіз. — А коштує скільки? Скільки? Так я в понеділок удвічі дешевше брала. — А цей? – уже не питаючи дозволу, бабуся взяла з іншого мішка кілька ядер і тільки одну половинку засунула до рота, решту – в кишеню. Літня жінка ходила від прилавка до прилавка, торгувалася довго, пробувала, а коли дістала гаманець, починалося найцікавіше
Життєві історії 0
Зінаїда Павлівна прискіпливо покрутила в руках пучок кропу і перепитала: — Це за кілограм чи за пучок? — За пучок, звичайно, красуне, зі знижкою віддаю. Сам цими руками
— Привіт, Люба. І я радий тебе бачити. Це, швидше, до тебе запитання. Ти ж більше не дачниця. — Так, – очі Люби забігали по прилавку. – Та ось, шпагат шукала, а тут має бути. — На тому прилавку бачив, – вказав чоловік на стіл навпроти. — Дякую, а ти що прийшов купувати? — Огірки хочу посадити, пам’ятаєш, такі з пухирцями, ти в банки закривала, а я під чарку дуже любив ними хрустіти. Дістану з банки, він маленький такий, кинув його в рот і хрум-хрум-хрум
Життєві історії 0
— Женечко, та не можу я більше! Сил моїх немає, я ж там втомлююся. Навіщо мені все це, якщо ви відмовляєтеся? – син побачив, як у матері затремтіли
— Навіщо ти Світлані будинок зібралася віддавати? – Олександра дивилася просто в очі матері. — А кому? Вона за мною доглядає. Ти думала, що вона буде горщики виносити, а ти будинок отримаєш? Ми ж домовилися. Чи тобі мало здалося? Я тобі нічого не винна і просити доглядати не буду. — Не в грошах справа, мамо. І не в горщиках. — А в чому ж? Дізналася скільки коштує садиба? — Жорстока ти, мамо. Я боюся, як би вона що з тобою не зробила, коли оформлять усі папери
Життєві історії 0
— Навіщо ти прийшла? Ми про все домовилися, здається? — Я ненадовго, хотіла дізнатися, як ти? — Могла б зателефонувати мені або Світлані. — Я хотіла побачити тебе,
— Ой, та не потрібні мені ваші сільські жінки! Що мені з ними робити? У місті інші панянки, он у мене є одна, так із нею і поговорити можна, і прогулятися не соромно. Красуня вона, волосся руде, довге, вії чорні, одягнена модно, по-сучасному, не те, що у вас тут баби ходять не зрозуміло в чому. З освітою моя пані, вихована й культурна, приємно пахне від неї. А ви мені тут що пропонуєте
Життєві історії 0
Чи то втомившись від міста, чи то просто на батьківщину потягнуло, але проживши якийсь час цивілізованим життям, Павло Степанович повернувся в село. Тут жили колись його дід із
Після раптового відходу батька, його друга дружина стала надто вимогливою до Людмили, дуже дратівливою, заборонила називати матір’ю, тільки імʼям і по батькові. Люда розуміла чому – залишився заповіт. А за ним єдиній вісімнадцятирічній доньці діставалося майже все. Розлучатися зі спокійним життям у достатку мачуха не хотіла. Тому, незважаючи на те, що велика професорська квартира в центрі міста переходила за документами до Людмили, Соломія Львівна нічого міняти не бажала і робила вигляд, що так все і буде
Життєві історії 0
— За святковим столом буде тісно, – невдоволено висловилася літня жінка в сніжно-білій повітряній блузці з коміром стійкою і чорній прямій спідниці. Жінка була худа, бліда на вигляд
— Як ти міг, зрадник! – вона стукала долоньками по його куртці. Рухи її ставали дедалі плавнішими, сили покидали, тоді дівчинка зупинилася. — Мені шкода, що ти це побачила, вибач, люба. Мати не дає розлучення, а я не можу жити без Тані. Невисока жінка в темно-синьому пуховику стояла віддалік. Вона трималася на відстані, не наважуючись підійти ближче. — Твоя мати вважає, що ми зобов’язані зберегти сім’ю, поки ти не вступиш до вишу. Але ти доросла, ти маєш зрозуміти мене. Ще два роки без Тані я не зможу
Життєві історії 0
— Я сама перевірила, що в батька інша, він із нею давно зустрічається, хочеш, і ти переконайся. Мати стояла до вікна обличчям і нервово смикала плечима. Зоя щойно
– Доброта – вона, Женю, ось звідси йде, – він показав на груди, – самому цього не навчитися. Он, Алінка, яка тобі оченятами стріляє із чоловічого відділення, вона без душі, збирачка подарунків. Сама нічого нікому подарувати не може. Красива, так. Але порожня. А в нашій професії, якщо без душі до справи підходити, упустити можна найдорожче – життя людське
Життєві історії 0
— Слухай, тобі ж однаково де Новий рік зустрічати, у тебе ні кошеняти, ні дитини. Ну, Марино, – напарниця гундосила другий день поспіль. — У тебе теж ні

You cannot copy content of this page