— Мама сказала, не хотіла говорити, батько начебто її просив цього не робити зараз, але, мабуть, їй теж здається, що так не дуже справедливо, – каже Настя з образою.
— У принципі, так, хоча це й батьківська спадщина, але так. Стосовно тебе і твоєї матері так буде неправильно. Ту доньку він житлом уже забезпечив, а тобі що? Половинка? Разом у неї буде півтори, а в тебе нуль цілих і п’ять десятих? – запитує Анастасію кума.
— Саме так зараз він і хоче між нами все поділити, та ще й з огляду на те, що сам більшу частину життя прожив у квартирі моєї матері, – хитає Настя головою.
Анастасії 27 років, у неї поки що немає чоловіка, вона живе на орендованій квартирі окремо від батьків. Живі й відносно здорові в неї і тато, і мама. Пішла з життя нещодавно бабуся, мати батька. Півроку ще не минуло, батько – єдиний спадкоємець першої черги і днями він висловив дружині намір відмовитися від спадщини на користь своїх дочок.
Настя у чоловіка не єдина дитина. До її матері тато був одружений, від першої дружини теж є дочка, їй зараз 37 років, сестри не знаються, так вийшло. Винні в цьому не вони самі, а стосунки, що склалися між батьками. Мами сестер одна одну терпіти не можуть і з роками ця нелюбов не вщухає.
Як вважає Настя, нічого дивного в тому, що відчуває до її матері колишня дружина батька, немає. Адже мама фактично вивела батька з сім’ї, два роки була коханкою, потім чекала Настю і батько з першою дружиною розлучився.
— Але не я ж винна, – каже сама дівчина. – І серцю не накажеш, а мама батька дуже любить. І він її. Так буває, всі дорослі люди. Прожили вони разом ці 27 років дуже добре, та й колишню свою батько не ображав.
Ще за часів свого першого шлюбу чоловік отримав від підприємства двокімнатну квартиру. Зареєстрований у ній був лише він. Колишня дружина з дитиною була прописана у її батьків, теж у муніципальному житлі. Потім це житло батько приватизував, а потім – розлучення.
— У батька іншого житла не було, – каже Настя. – Але він із почуття провини, що йде з сім’ї, подарував цю квартиру своїй першій доньці. Та й узагалі нічого не взяв, крім своїх особистих речей. Прийшов до мами моєї з однією валізою.
У мами Насті батьків не стало дуже рано, з 22-х років вона жила сама, тож батьківська двокімнатна була її дошлюбним майном, у ній і зʼявилася Настя, у ній і зараз живуть її батьки. Куплена дача, машина. Своє дитинство Настя вважає щасливим: люблячі батьки, поїздки на море, відпочинок на природі.
Батько підтримував стосунки з матір’ю своєї старшої доньки, допомагав грошима і не тільки аліментами до 18 років. Давав грошей і під час навчання, і велику суму виділив їй до весілля. Ось тільки познайомити сестер він так і не зміг офіційно: колишня дружина і зараз категорично проти цього спілкування, та й сама сестра не рветься, вона виросла в ненависті до Насті та її матері.
— Перша дружина батька давно живе у квартирі своїх покійних батьків, – продовжує Настя. – Її донька – у тій, що подарував батько. Мати своє особисте життя так і не влаштувала, все життя прожила, злившись на весь світ. А в сестри чоловік, двоє дітей…
— А з бабусею покійною вона зналася?
— Ну як сказати… Бабуся терпіти не могла першу дружину батька. Взаємно причому. Бачилися вони, але теплих стосунків не було якось. Принаймні, я не чула, щоб старша онука в неї гостювала. Жили паралельно. Чому вона мені все не заповідала? Не знаю. Напевно вважала, що раз батько в неї єдиний син, то й усе має перейти до нього, а далі вже він розпорядиться. Ну ось він і збирається розпорядитися, навпіл. Їй і мені.
Настя одразу сказала мамі, що це неправильно: їй нічого не дісталося від другої бабусі, у цій квартирі живуть батьки, старшу доньку батько вже обдарував квартирою, отже, тепер він має подарувати бабусине житло їй, так буде справедливо.
— Твій батько міркує інакше, – каже мама. – Він сказав, що ти після мене успадкуєш квартиру, от і вийде півтори й у тебе теж.
— Але та дочка теж отримає спадок за матір’ю, і в неї знову буде більше, – каже Настя. Та й потім, мені байдуже, скільки в неї буде. Факт у тому, що в неї вже є житло, подароване батьком. Вона живе там, дітей ростить, чоловіка привела. А я живу на орендованому. Якщо батько розділить спадщину між нами, то що я зможу купити? Однокімнатну в іпотеку? Якось нерівнозначно, не вважаєш?
— Я в цю справу я не полізу, – каже мама. – Батько так вирішив. Мати була його, квартира теж його, йому й вирішувати.
Мама вважає, що батько досі відчуває почуття провини щодо колишньої сім’ї, мабуть, є це почуття і в мами, раз втручатися не хоче. Але в чому винна Настя? Вона не просила її приводити на цей світ, не просила батьків сходитися, а тепер вона почувається ущемленою: іпотеку доведеться платити.
— Якщо вийду заміж і платитиму іпотеку в шлюбі, то взагалі можу поділити своє єдине житло з чоловіком, якщо відбудеться розлучення. З малюком буду в декреті і теж платити іпотеку. Я хочу свою окрему дошлюбну квартиру. Раз уже в батька дві дочки, то треба якось дотримуватися балансу. А чекати, коли не стане батьків, щоб отримати їхню квартиру, – так собі почуття.
— Так поговори з ним, з батьком, – радить Насті її кума.
— Мама вважає, що я не повинна цього робити. Мовляв, так я батькові покажу тільки, що я меркантильна і ревнива дочка. А я меркантильна і ревнива, так. Та й будь-хто був би таким на моєму місці.
Згодні? Чому?
