Не наважиться Даша на другого, – каже Арсеній на розпитування своєї рідні, – зараз донька маленька, та ще й іпотека. А виплатимо, то їй тоді вже буде запізно. Якби не мама…
Власне, мамою Ірина Валеріївна доводиться саме Даші, а Арсенію – тещею. Молоді люди, яким було по 25 років, одружилися одного прекрасного літа після 3-х років побачень. Арсеній із багатодітної сім’ї, та ще й приїжджий, Даша місцева. Із рідні: мама, тітка, брат двоюрідний.
— Я одна, квартира простора, – так міркувала Ірина Валеріївна перед весіллям єдиної доньки, – живіть, гроші збирайте. Потім візьмете іпотеку, роз’їдемося.
Ірині Валеріївні було 52 роки тоді, працювала ще на повну силу і мала гарний вигляд. Молодих вона тоді переконала.
Спочатку і стосунки з Арсенієм складалися непогано, звідти, з того періоду і це його “мама”, звернене до тещі. А потім стався приїзд у гості старшої сестри Ірини.
— І як? На харчування разом і на комуналку навпіл? – допитувалася Марія, сестра Ірини, – та ти, сестро, з глузду з’їхала. З яких таких радощів навпіл? Їх двоє, ти одна. Дочка вийшла заміж – святий обов’язок чоловіка забезпечувати її.
Ірина спочатку відмахнулася, але Марія раз по разі свербіла про це (потім уже й телефоном).
— Ти все життя на доньку поклала, годувала, поїла й одягала, забуваючи про себе. І що? Зараз вони збирають, а потім з’їдуть і ніякої подяки. Будеш у старості на одну пенсію сумувати. Навпаки, тобі збирати треба. І про себе подумати. Навіщо збирати? Купиш квартиру, хоч і в іпотеку, потім здавати будеш. Ось тобі й самостійність на старості років. Не треба буде зятю в очі заглядати. Та й так… за кордон з’їздити, на моря. Що ми з тобою бачили, сестричко?
Ірина замислилася: виросли вони з Марією в дитбудинку, кімнату в гуртожитку дали від заводу на якому вона працювала після навчання в училищі, потім із чоловіком продали її і купили квартиру, потім чоловіка не стало, доньку піднімала, вчила. І що? За 52 роки на екзотичних курортах не була. А чи до неї буде доньці й онукам на старості років?
— Даша, – звернулася одного чудового дня Ірина Валеріївна до доньки, – чому ми навпіл скидаємося? Вас двоє, а я одна?
Дочка здивувалася, з чоловіком порадилася і стали скидатися на стіл і комуналку з розрахунку на трьох.
— У мене грошей ні копієчки не залишається, – каже Ірина, дивлячись на обновки доньки та зятя, – я б могла цю кімнату здавати. Хоч на море б собі назбирала.
Даша з Арсенієм переглянулися і стали віддавати мамі, як за оренду. Через кілька років Ірина Валеріївна стала господинею другої квартири, яку негайно здала, чим обнулила для своєї кишені накладний іпотечний платіж.
А оскільки з доньки та її чоловіка вона брати гроші за кімнату не перестала, то незабаром здійснила і другу мрію: відпочинок на морі. Та ще й сестру Марію на курорт за свій рахунок звозила. Ось тоді й були вимовлені Марією Валеріївною ті самі слова:
— Ось молодь, жити не вміють! За три роки на своє житло так і не накопичили. Не соромно тобі, Арсенію? На тещиній шиї їдеш?
— Та я сама квартиру вже купила, – підтакнула сестрі Ірина Валеріївна, – а молодим і так зручно, навіщо напружуватися.
Наступного дня Даша з Арсенієм з’їхали на орендоване житло. Іпотеку вони взяли ще через два роки. А донька зʼявилася через 8 років після весілля. Раніше не могли собі дозволити. З Іриною Валеріївною сім’я спілкується дуже рідко і без особливого тепла.
— Фактично її перший внесок за квартиру був нами оплачений, – вважає Даша, – і нас же ще нахлібниками виставила! Я довго мовчала і чоловік мовчав. Рідній мамі платили за кімнату і додаткові послуги стільки, скільки майже за орендовану двокімнатну. І ми ж ще жити не вміємо?
— Платили і що? І на оренді жили б так само, так само платили, – мені ще кілька років банку платити, а допомоги від доньки ніякої.
Становище зараз у Ірини Валеріївни – не ах. У 60 років з роботи її попросили. Пенсія маленька, а гроші від здачі однокімнатної йдуть на неї ж. Відкладати кошти зараз змоги немає.
— Донька? – обурюється Ірина, частенько обговорюючи цю тему із сестрою Марією, – приїжджає. Раз на місяць, як повинність відбуває. Їй, бачиш, ніколи. У неї дитина, підробіток. Ось так і знала, що залишуся на старості років зі своїми проблемами одна. Правильно ти мені, сестро, казала…
— Допомагали б, – каже вперто Даша, – напружилися б з останніх сил, і допомагали б. Але мама сама поставила наші стосунки на поле комерції. Ми власній мамі за кімнату платили втридорога. Тож вона сама вибрала собі прибавку до пенсії, замість родинних стосунків на схилі літ.
