Двадцятип’ятирічна Алла сильно нервувала, прискіпливо обираючи зі свого гардероба найскромнішу сукню.
Уперше за два місяці заміжжя її запросили на сімейне торжество.
Свекруха Галина Гаврилівна зателефонувала за тиждень до події й нагадала синові та невістці про те, що справлятиме в суботу свої іменини і що вони обидва запрошені.
— Що будемо дарувати твоїй мамі? – бачачи, що Ігор не поспішає купувати подарунок, поцікавилася Алла.
— Куди поспішати? Усе купимо в п’ятницю, – байдуже відгукнувся чоловік.
— А що саме? Не забудеш? – недовірливо запитала дівчина.
— Та нічого особливого. Вона малювати любить. Букет квітів і що-небудь для її хобі, – відмахнувшись, позіхнув Ігор.
Як і припускала Алла, у п’ятницю чоловік геть забув про те, що мав купити матері подарунок.
Згадав він про це тільки напередодні ввечері, і то після нагадування від дружини. Довелося терміново вставати в суботу зранку і бігати по магазинах.
Букет квітів молоде подружжя купило без проблем, а ось намічений подарунок придбати не вдалося.
Єдиний магазин для художників виявився несподівано зачиненим. Ігор занервував, намагаючись збагнути, що можна купити матері натомість.
— Може, золотий браслет? – запропонувала Алла, яка ще дуже погано знала вподобання свекрухи.
До весілля з Галиною Гаврилівною дівчина жодного разу не бачилася. Вона була із сусіднього міста, і Ігор представив її рідні тільки на весільному торжестві.
Жінка здалася Аллі злегка відстороненою. Незворушний вираз обличчя прямо говорив про те, що на невістку їй наплювати і лізти в життя молодих вона не збирається.
У принципі так і вийшло. Галина Гаврилівна телефонувала дуже рідко, і то тільки синові.
У гості до пари вона не напрошувалася, а на люб’язне запрошення Алли відповідала відмовою.
—Чого я буду по гостях шастати? Мені й удома є чим зайнятися, – хмикала в слухавку свекруха і прощалася з невісткою.
Зрозумівши, що Галина Гаврилівна не любителька ходити по чужих домівках, Алла перестала її запрошувати.
І ось сьогодні, через місяць після останньої зустрічі, дівчина знову мала побачитися зі свекрухою та іншими родичами з боку чоловіка.
— Золотий браслет? – задумливо повторив за дружиною Ігор. – Давай, тільки вибери сама, я в цьому нічого не розумію.
Алла відшукала подарунок для Галини Гаврилівни в першому ж ювелірному магазині.
— Ще година до початку, – Ігор глянув на наручний годинник. – Можна поки що в кафе посидіти.
— Не запізнимося? – занервувала дівчина, якій не хотілося, щоб свекруха почала на них бурчати.
— Усе одно вчасно ніколи нічого не почнеться, – відмахнувся Ігор. – Мама, напевно, навіть ще готувати не почала.
Вирішивши, що чоловік пожартував, Алла почала наполягати на тому, що спізнюватися негарно.
— Краще трохи раніше приїхати. Не хочу, щоб твоя мама думала, що я непунктуальна, – поскаржилася дівчина.
Ігор зітхнув і, не поспішаючи, машина поїхала в бік будинку Галини Гаврилівни.
На подив Алли, жінка гостей не зустріла. Вона голосно гриміла на кухні посудом, але почувши скрип дверей, виглянула з кухні.
— Ой, як добре, що ви раніше приїхали! Виявилося, я дещо не купила до столу. Ігорю, поїхали! – Галина Гаврилівна витерла мокрі руки об фартух і накинула поверх нього пальто. – Аллочко, а ти, поки нас не буде, почисти картоплю, відокрем рибу від кісток для салату і зроби салати. На столі лежить листочок з інструкціями, а то я не встигаю, – додала вона і, схопивши сумочку, вискочила з квартири.
Ігор глянув на приголомшену дружину і не зміг стримати посмішку, яка ніби говорила про те, що він її попереджав.
Коли Алла зайшла на кухню, то з подивом виявила, що чоловік мав рацію. Галина Гаврилівна нічого не приготувала.
Крім трьох тортів і кількох пляшок хмільних напоїв, у холодильнику більше нічого не було.
— Оце так, – оторопіла дівчина, згадавши, про що говорив чоловік.
Оглянувши свою оксамитову сукню, Алла почала чистити картоплю. Вона сподівалася, що до риби справа не дійде, бо свекруха з чоловіком встигнуть повернутися.
Однак, на її превеликий подив, Ігор і Галина Гаврилівна чомусь затримувалися.
Алла, спантеличено зітхнувши, поглянула на продукти і стала шинкувати салати. До риби вона перейшла в найостаннішу чергу.
Дівчина раз у раз дивилася на годинник, розуміючи, що з хвилини на хвилину мають прийти гості. Стрілка годинника неухильно рухалася вперед, а ніхто із запрошених не поспішав. Алла з подивом навіть подумала, що свекруха перенесла день народження, але не повідомила їм про це.
Дзвінок у двері змусив дівчину схопити рушник і побігти відчиняти. На порозі стояла літня пара.
— Слава Богу, що ми не перші? – замість привітання зареготала жінка. – Слухай, а я тебе десь бачила. Ти дружина мого племінника? Ігоря?
— Так, – зніяковіло кивнула Алла.
— Де іменинниця? – озираючись на всі боки, пошепки запитала жінка.
— Вони з Ігорем поїхали в магазин… години дві тому…
— А ти готуєш? – літнє подружжя змовницьки переглянулося і розпливлося в усмішці.
—- Ну так, – Алла стала нервово смикати край рушника.
— От Галка, впізнаю її! Знайшла на кому цього разу поїздити, – захихотіла жінка. – Треба було ще пізніше приїжджати.
— Хіба гостей не до третьої запрошували? – вирішила поцікавитися Алла.
— До третьої! Але ми всі знаємо, що потрібно приїжджати не раніше п’ятої, а то й шостої години, щоб не потрапити в таку халепу, як ти, – повчальним тоном проговорила жінка. – Галину вже всі вивчили напам’ять. Вона ніколи не готує, а на таких ось, як ти, і живе. Я якось по молодості дурна була, прийшла раніше. Вона на мене все звалила і втекла в магазин. Дві години там стирчала, аби тільки не готувати. Втомилася, напевно?
— Трохи, – зніяковіло відповіла дівчина, вражена хитрістю свекрухи.
— І сукню вимазала, – оглянувши Аллу, зітхнула сестра Галини Гаврилівни. – Молодець, Галина! Ніколи не пропаде!
Про те, що свекруха хитрувала і робила це постійно, дівчина дізналася від гостей, які стали підтягуватися один за одним.
Найостаннішими прибули Ігор і Галина Гаврилівна. Жінка, прийнявши привітання, побігла на кухню.
— Ой, ти ще не все зробила? – пропихтіла свекруха. – Доробляй, раз почала, а я поки салати заправлю.
Алла ображено насупилася: замість подяки вона отримала від Галини Гаврилівни докір.
Мало цього, жінка змусила її прислуговувати за столом, тому за весь вечір дівчина практично не присіла. До того ж їй довелося мити посуд за всіма гостями, бо Галина Гаврилівна, не моргнувши оком, заявила:
— Раз ти, Алло, стільки наготувала, то тепер ти і прибирати повинна.
Із нетерпінням дівчина дочекалася, коли захід нарешті закінчився, і вони з Ігорем могли поїхати додому.
— Наступного разу теж поїдемо пізніше, – ледве чутно видихнула Алла.
— Я тебе попереджав, що нема чого так рано їхати, – зніяковіло посміхнувся у відповідь чоловік.
Не встигла Алла отямитися, як Галина Гаврилівна знову покликала сина і невістку на чергове свято. Вона вирішила відсвяткувати день Святого Миколая у своєму будинку. Навчені гірким досвідом Алла з Ігорем запізнилися.
Так само вчинили і всі інші гості. У підсумку господиня будинку зустріла їх із незадоволеним обличчям і поставила на стіл три торти і п’ять пляшок ігристого.
Щойно все було з’їдено і випито, Галина Гаврилівна вказала гостям на двері, заявивши, що втомилася.
Більше влаштовувати бенкети у своєму будинку вона не наважувалася, зрозумівши, що поїздити буде ні на кому.
