Несподівано купилася дача.
Ну як купилася?
Просто вся родина взяли і склалися фінансами.
Молоді додали трохи своїм батькам, і люди похилого віку (які батьки батьків) теж внесли свій невеликий вклад.
Ось так, «по засіках» поскребли і нашкребли на дачку.
Не велику, не маленьку, не тісну, не простору, але таку, в якій усі якось вмістилися.
І ось сім’я, що вмістилася, почала їздити і дачу під себе пристосовувати.
Кожен пристосовував як міг.
Старий дідусь, який жити не міг без молотка, цвяхів і пиляльно-ріжучих інструментів, одразу ж взявся бити, пиляти і перетворювати нутрощі будиночка.
Немолоді діти літніх батьків розділилися на два табори: жіночий і чоловічий.
Чоловічий, звісно ж, приєднався до дідуся з його інструментами і слушними ідеями.
Дідусь зрадів і став роздавати цінні вказівки, кому де відрізати і де що прибити.
Бабуся та інші жінки, у свою чергу, теж організувалися в жіночу коаліцію і взялися за ділянку біля будинку.
Ділянка була сильно «втомленою», набагато сильніше, ніж будинок, в якому дуже швидко силами чоловічої команди став наводитися порядок.
Для початку жінки обійшли володіння, і дійшли висновку, що садити можна навіть… в неорану землю.
І, взявши лопати, вчинили цілковите святотатство у справі посадкових робіт. Вони просто визначили місце, де потім мав колоситися город і, встромляючи лопату, піднімаючи з її допомогою грудку землі, закидали туди картоплини.
Добре, що сусіди, будучи городніми профі, не бачили цього «знущання» над сільським господарством.
Після того, як усі взяті з собою для цих цілей картоплини вляглися у свої «схрони» і прикрилися «дверцятами» з густо квітучої цілини, жінки накрили старенький стіл під яблунею, яскравою скатертиною і сіли пити чай.
Чоловіки щось там пиляли, стукали, дзижчали, дідусь бігав то за одним, то за іншим, роздавав команди, потиличники і від того був абсолютно щасливий.
Його лисина, що просвічувалася крізь рідкісні часточки сивого волосся, вся всіяна стружкою, миготіла повз жінок, які пили чай, і навіть не виявляла інтересу до пампушок, заманливо розкладених у мисці.
Взагалі, пампушки і всяка смакота були найсправжнісінькою другою слабкістю дідуся після молотка і цвяхів.
Однак цього разу будівельні радощі сильно переважували у свій бік.
Жінки, які сунулися всередину будиночка і були видворені назад чоловічою життєдіяльністю, засмучено сіли назад за стіл. Спочатку вони обговорювали свій «город». Проросте чи не проросте?
Потім подискутували щодо фінального оздоблення кімнат і нарешті… зробили висновок, що їм потрібен душ!
Точніше, душ потрібен усім, тому що поїздки на один-два дні скоро зміняться поїздками на тиждень-два, а там уже й дітей можна буде вивозити.
Вивозити дітей на природу без душу було ризикованою справою.
Діти, вони ж як? Щойно були ошатні й причесані і – бах… уже впали, впустили на себе що-небудь і з видранним бантом із кісок у запалі одномоментного з’ясування стосунків.
Загалом, у чергову пробіжку повз чоловічу стружкову лисину хтось із жінок, набравшись сміливості, крикнув услід: «Нам потрібен душ!»
Фраза долетіла до адресата, на мить зупинивши діловий рух майстра, і одразу ж сховалася в розбурханому будиночку, заплутавшись у рідкісному сивому волосині й незмінній стружці.
Жінки переглянулися і тут же змінили городньо-ремонтну тему пошуками місця для майбутнього душа.
Шляхом дорадчих пошуків вирішили, що йому саме місце якраз недалеко від будиночка і тієї самої яблуні, де стояв столик.
Дідусеве запитання: «Де ставимо душ?» застало жінок зненацька і мало не коштувало їм серцевого нападу. Буквально хором усі вказали на вибране місце. Дідусь крякнув і знову зник у будиночку, жвавий перестук молотків несподівано затих.
***
Увесь тиждень сім’я працювала, а пенсіонери із завидною регулярністю збиралися і виїжджали з дому так рано, що інші домочадці навіть не встигали запитати: «Ви куди?»
До вихідних, за заведеним тепер звичаєм, зібравши сумки з їжею, сім’я вирушила на дачу, радісно влившись у потік таких же радісних дачників.
Молодь зустрічали люди похилого віку, які вже цілий тиждень провели на природі, і… Боже милостивий! На тому самому місці, куди тиждень тому жіночий колектив тицьнув пальцем, красувався невеличкий, але міцненький фундамент з обрисами майбутнього душа.
Онука, яка щойно випурхнула на канікули, раптом різко передумала знаходитися в місті і приєдналася до старих, щоб не пропустити ту саму мить, коли нагальну споруду нарешті можна буде урочисто ввести в експлуатацію.
Дід дуже зрадів і тут же відшукав у своїх інструментах маленький легкий молоточок.
За вихідні чоловіча команда, закинувши будиночок, на радість жінок, які одразу ж його окупували, цілих два дні активно працювали над душем. До вечора неділі душ вже мав дах і радував своєю без п’яти хвилин готовністю.
Пізно ввечері дід раптом зібрався і, повідомивши бабусі з онукою, що приїде завтра, відбув із частиною сім’ї, яка працює.
Онука і бабуся з маленькою правнучкою зраділи можливості побути наодинці, поговорити, посміятися і взагалі насолодитися спілкуванням одне з одним без відволікаючих чинників.
Вечір опустився швидко і якось похмуро. Піднявся вітер, і запахло негодою.
Бабуся зі старшою онукою вклали маленьку бабусину правнучку і сіли на старенькому ґанку.
Вони базікали про те, про се, бабуся розповідала про своє непросте дитинство і як вони зустрілися з дідусем і полюбили одне одного.
Пізно вночі пішов дощ.
Спочатку він просто накрапав, а потім раптом вибухнув грозою.
Небо спалахувало полум’ям блискавок, а маленький старенький будиночок весь трусився від гуркоту грому. Бабуся з онукою вирішили йти спати, ну, по-перше, щоб не боятися, а по-друге, вже однаково було пора. Взяли свої вже порожні чашки і зайшли в будинок, щільно прикривши за собою двері.
Щоб було видно, увімкнули світло в коридорчику.
Світло з коридорі підсвітило кімнату. У ній, як у краю озер, блищали калюжі.
Найбільша була якраз біля ліжка маленької правнучки, яка мирно спала.
Краплі зі стелі з’їжджали, відривалися і, пролітаючи повз дитячий ніс, плюхалися в калюжу, що розтеклася вже навіть під ліжко.
«Боже мій!» – вигукнула пошепки бабуся.
«Ось це номер!» – підсумувала внучка.
Решту ночі було присвячено спочатку пересуванню дитячого ліжка зі сплячою дитиною в найсухіше місце в кімнаті, а потім пошукам і розстановці ємностей під водоспад зі стелі.
Вранці…
Вранці радісного дідуся, який приїхав і був навантажений усіляким добром для душу, зустріли тазики, каструльки, відра і перспектива ремонту даху.
Душ був тимчасово відкладений у зв’язку з невідкладним дахом.
Найближчими вихідними молодь, що приїхала, бадьоро лазила по даху, латаючи його прикупленим матеріалом. Втомлена немита молодь поїхала, а дід із самого ранку повернувся до занедбаного було душу.
Цілий день вони з онукою стукали, пиляли, нагромаджували баки на дах, і нарешті…
Дід оголосив, що можна наносити воду і проводити перше випробування сільської зручності.
Вони з онукою принесли води, увімкнули кипʼятильник.
Дідусь відчинив двері душа і навіть привʼязав там червону стрічку, незрозуміло звідки вона взялася. Але була конче необхідна для урочистого відкриття важливого для всіх приміщення.
Урочисто відкривати була запрошена бабуся.
Так уже вийшло, що дід, який безмірно любив її ще змолоду, завжди надавав право першовідкривача його творінь своїй коханій дружині, нині вже прабабусі.
Перед відчиненими дверима з червоною стрічкою, що тремтить, дід поставив «глядацьку» лавку, яка вийшла єдиним партером у цьому театрі урочистого дійства.
Бабуся, зібравши банний комплект і озброївшись ножицями, урочисто розрізала стрічку під бурхливі оплески нечисленної публіки: дідуся, старшої онуки і маленької правнучки, яка взяла на захід свого одноокого ведмедя, з яким не розлучалася.
Глядачі розташувалися на лавочці-партнері і вже було запаслися терпінням до того моменту, як бабуся, здійснивши обмивання у щойно добудованому душі, вийде і поділиться враженнями.
Дідусь, милуючись своїм творінням, навіть розчулився і промокнув сльозинку щастя рукавом робочої сорочки.
Бабуся зайшла всередину споруди, що пахне свіжим деревом, розташувала свої мийні приналежності на гладенько відшліфованій лавочці, зняла старенький халатик, повісивши його на дерев’яні вішалки, і…
Повернувшись спиною до «глядачів», несподівано сміливо зняла панталони, оголивши, власне, всю свою немолоду красу на огляд «партеру».
Дід, який не очікував такого різкого розвитку подій, ойкнув, сплеснув руками і, однохвилинно втративши рівновагу на старій ковкенькій лавочці, завалився назад.
Його немаленька вага потягнула за збій лавочку і всіх інших глядачів, і вже за хвилину весь «партер» лежав догори дриґом навпроти новенького щойно урочисто відкритого душу.
Бабуся під регіт глядачів, нарешті збагнувши, зачинила двері, а дід, продихавшись і ледве піднявшись завдяки онучкам, крикнув у тепер уже зачинені двері: «Бешкетниця!»
З-за дверей почувся бабусин сміх, і за ним коментар :
«Склероз однако!»
Дід махнув рукою і пішов на ґанок перекурити цю епічну подію.
«Склероз у неї …ех…»
