Уперше це слово Галя почула від своєї матері. Молодшому братові потрібне було взуття, а до зарплатні було ой, як далеко.
Колька втопив валянок у колодязі, не навмисно, звісно, жартували з хлопчаками, гралися поруч із колодязем, стали кидатися шапками, рукавиці на гумках прив’язані, а крім шапки і валянок немає нічого. Ось він і розмахнувся, та кинув валянок. Вдома не сказав, другий валянок поклав на грубку, нібито сушитися і спати. Лише за два дні, після вихідних, коли пора було йти до школи, опустивши голову, став шморгати носом.
Мати спочатку кричала, потім плакала, обіймаючи сина, потім витерла сльози, дістала старі малі калоші Галинки, обмотала двома вовняними хустками і подала Кольці. Той у сльози: «Не піду, засміють».
Якби вдома був батько, Колька б навіть не пискнув, але батько, як зазвичай взимку, поїхав на кілька місяців в іншу область на заробітки, роботи в селі в цей час для нього не було.
Мати дістала з цвяха ремінь і потрясла його з таким виглядом, що син швидко стрибнув у «нове» взуття і вискочив у двір.
— Нічого, будемо кріпитися, валянки, а краще відразу черевики трохи більші візьмемо Кольці, щоб до наступної зими міг носити.
«Кріпитися», виявилося, торкнулося тільки Галі. Мати сходила в магазин і відмовилася від замовленого відрізу тканини, з якого Галі планували пошити сукню на новорічний вечір.
Потім «кріпитися» повернулося у вигляді подарунка молодятам на весілля. Галя не витримала напору Василя і погодилася вийти за нього заміж. Подобався, але гаряче не любила. А мати лише розвела руками: «Знаєш же, донечко, що зараз зовсім важко, грошей немає».
Корову довелося пустити під ніж, зібрати грошима, та посагом усе, що підходило, і відпустити доньку в доросле життя.
Василь був несподівано скупий. Галя ніколи цього не помічала, а тільки у спільному житті відчула чітко, що це має місце. Гроші вона не бачила, в руках не тримала. Скільки заробляв чоловік не знала, отоварюватися в магазин вона ходила під його чітким наглядом. Усе, що давали батьки або дарували близькі, чоловік забирав, аргументуючи, що спільний бюджет краще вести господареві.
Не встигли 1970 рік зустріти, тут же пішла на той світ мати чоловіка, а в процесі підготовки до поминок, уже Вася вимовив: «Кріпимося».
Вимовив це скупо, награно, так, що Галя розридалася. Перед Васею та присутніми це виглядало так, немов їй шкода його матір, але насправді…
Галя з іншими жінками мила вдома підлогу, готувала на стіл, допомагала, як могла, Вася приніс із дому табуретку, сів біля печі, і лише спостерігав. Грошей зі своєї кишені не дістав, хоча брати розмовляли, Галя бачила, як старший Боря підходив до нього і простягав руку.
— Ну що ж кріпимося, братику, назбираю, віддам.
Галі стало бридко, і клубок злості й нерозуміння засів десь у горлі, тільки тиждень тому Василь хвалився за чаркою, що отримав дуже велику премію. В одній родині й такий син виріс… Галя не розуміла, чому їй дістався саме такий чоловік.
Марина, дружина Бориса, ткнула Галю в бік і сказала, зайди до неї на тижні. Марина працювала продавцем у єдиному на все село магазині. Щодня приїжджала з міста машина з товаром, товар потрібно було приймати, виставляти на полиці, та й так багато було справ. Марина працювала одна, навіть вантажника не було, іноді приходив Борис і тягав мішки, та важкі коробки.
Марина була важка, живіт уже добре був помітний під вільною сукнею і навіть кожухом.
Галя зайшла в магазин до Марини після обіду, коли Василь поїхав на роботу. Вона вперше була тут сама, після заміжжя, і почувалася вкрай розгублено.
— Допоможи мені, Галю, важко, сил немає, поперек так тягне, що я вию вечорами. І піти не можу, тут же все є, і замовити з міста можна. Он учора сестрі привезли ковдру, та не ватяну, вовняну, дивись яку, – і Марина дістала з підсобки обгорнутий у сірий папір тюк.
Ковдра пахла вовною і була важкувата.
— Поки Васька на роботі приходь на кілька годин. До грошей я тебе не допущу, а ось на приймання товару, та на викладку мені допомога потрібна. До кінця лютого обіцяють сукні нам підкинути, ось і вибереш собі за розміром.
Сукні Галя шила собі сама, але знала, що магазинні цінувалися не тільки серед сільських жінок, а й міських.
— Я не жадібна, як твій…, – тут Марина закусила губу, але швидко змінила тему. Галі здалося, що всі в селі знали про жадібність Васі, крім неї.
Сукні привезли на два тижні раніше, ніж думала Марина. Але обіцянку вона свою стримала і, посміхаючись, сказала Галі: «Вибирай, через дві години прибіжать, нічого не залишиться».
Галя розгублено стояла перед коробкою і не знала, з чого почати. У підсобці не було дзеркала, але, тільки взявши одну з суконь у руки, Галя зрозуміла, що це її. Розмір підійшов ідеально, бежевий колір – світлий, як вона любила.
Марина навіть притиснула руки до грудей, вигукуючи: «Красуня».
Сукня обіймала Галю і дарувала те незбагненне почуття, що повільно вимовляло в голові: «Я королева».
Увечері Василь не доторкнувся до вечері, відсунув тарілку від себе і суворо запитав:
— Чого баби пліткують, що ти в магазин щодня бігаєш? Чому без мене ходиш, думаєш, я твої борги оплачу? Кажи, що купувала.
— Нічого, – знизала плечима Галя, – раз солі взяла. Усе інше з тобою брали.
— Навіщо тоді ходиш туди?
— Маринці важко вже, просила допомогти, я й допомагаю.
— У тебе вдома немає справ? А може мало? А то я дивлюся, пічка не вибілена.
— Перед Великоднем білити буду.
— Вона тобою користується, а ти й рада крутитися, – не переставав чоловік.
— Чому ж користується? Сукню я в неї заробила, – і Галя швидко зникла в кімнаті, а потім винесла сукню, ту саму, красиву, бежеву. – Хочеш, приміряю?
Вася встав з-за столу і підійшов до усміхненої дружини.
— Я тут кріплюся, у поганих чоботях ходжу, а вона за сукню продалася.
Права щока в Галі загорілася відразу. Як вийшло так, що чоловік її ляснув, вона й збагнути не встигла. Він довго лаявся, схопив сукню і з усієї сили потягнув у різні боки. Тканина нервово напружилася, але швидко здалася під сильними руками, перетворившись на два шматки. Василю і цього здалося замало, він скинув тарілку з супом на підлогу і вийшов у двір.
Галя в сльози. Вона стояла, стиснувшись, тремтіла як осика на вітрі.
Наступного дня в Марини Галя не з’явилася. Та прийшла в обід, побачила багряну її щоку, сказала гучне «Ясно» і пішла.
Увечері, коли Василь повернувся додому, прийшов Борис. Вони довго розмовляли на підвищених тонах, але Василь весь час повторював: «Не тобі мене вчити, як із дружиною поводитися».
Галя вийшла у двір і зупинилася на ґанку. З нього добре було видно всю вулицю до повороту. Видно бездоріжжя, дві смуги дороги, що йдуть поруч, чорнота. Галя зітхнула, згадала, що не дала кроликам сіна і полізла на дах сараю.
Гарна, м’яка частина сіна, заготовлена спеціально для кроликів, була забита до далекого краю. Галя простягнула руку з вилами, щоб підчепити оберемок, як вони задзвеніли об щось.
Галя полізла дивитися що там. Відро, старе, з діркою на дні, стояло в самому кутку. У ньому щось лежало, придавлене цеглою. Галя прибрала цеглу, розмотала ганчірки й дістала коробку з-під чаю. У коробці були гроші. Багато грошей. Дуже щільно складені одна до одної купюри великого номіналу.
Галя навіть проковтнути слину не змогла. Вона відчула, як її кинуло в жар. Швидко повернувши все на місце, вона схопила оберемок сіна і поспішила вниз.
Повертаючись з саараю, Галя чула, як Борис грюкнув хвірткою. Вася стояв на ґанку, засунувши руки в кишені.
— Що, наскаржилася? Значить, мало прочуханки тобі, – Василь показав свій великий і сильний кулак дружині. Він був вищим і більшим за Галю.
Вона зупинилася і не рухалася з місця.
— Іди в хату, не чіпатиму, – розсміявся він і сховав кулак у кишеню.
Вночі Галя не спала, вона чула, як сопе поруч чоловік, а сама боялася дихати. Не такого вона чекала від заміжжя. До цього випадку не було нічого подібного. І випивав, бувало, міцно чоловік, але руку не піднімав.
Наступного дня Галя прийшла до батьків. У батька знову нила нога, точніше те, що від неї залишилося. Повернувся він уже на початку 1946 року додому, навіть повідомити, що живий, не міг. А тепер, із віком, відгомони все частіше давалися взнаки.
Мати кружляла біля чоловіка і ніби не помічала доньку.
— Треба до лікаря в місто з’їздити, – висловилася Галя.
— По саме «нехочу» відріжуть у твоєму місті, як я скакати буду по городу? – заперечив батько.
— У місто треба грошей багато, Галю, ти ж знаєш. А нам навіть зупинитися ніде.
— Мамо, ти про гроші не думай, довідки збирай, направлення бери і поїдемо. Щовесни й осені так мучиться, може там осколок?
Васі Галя дала шанс перед тим, як вирішила зробити те, що задумала. Того ж вечора за вечерею вона прямо сказала чоловікові, що батькові потрібно в місто на обстеження.
— Що в них грошей на автобус немає? – підняв брови він. – А решта все безкоштовно.
— Безкоштовно, Вася, але жити де мати буде? Та й їхати, білизна, капці, халат.
— Нехай один їде, не маленький, що дружину тягнути з собою, а на речі там ніхто не подивиться, марна трата грошей.
Галя відвела погляд.
Наступного разу, коли видався момент, вона знову залізла на сарай і знайшла те саме відро. Галя порахувала, що половина грошей її законно. Відрахувала, але взяти побоялася. Повернула на місце.
Наприкінці березня Борис став частіше навідуватися до Василя і нагадувати про те, що пора замовляти огорожу та пам’ятник матері і потрібні гроші.
— Чого так рано?
— Як рано? – розводив руками старший брат. – Поки замовимо, поки зроблять, фотографію потрібно відповідну.
Вася кивав, але грошима не ділився, так і йшов Борис ні з чим.
Галя в такі моменти так і поривалася крикнути, що гроші є, вона навіть знає де вони. Сума цілком підйомна, у тому відрі не на одну огорожу лежало. Але стримувалася.
Востаннє Галя не витримала, і коли чоловік був на роботі, дістала всі гроші з пачки і переховала в будинку своїх батьків. Частину грошей, та ще трохи зверху, віднесла Борису.
— Наша частка, Борю. Тут і за похорон, поминки і на пам’ятник.
— От уже не знав, що Васька розщедриться, сподівався, але не знав.
— А ти не кажи йому, не піднімай тему, а то знову почнеться. Він як від серця відірвав.
— Усе ж добре ти на нього, Галинко, впливаєш, – кивав Борис.
— Я тут ні до чого, – знизувала плечима вона.
Ще за тиждень батькові видали направлення на обстеження, але мати захворіла і замість неї в місто з батьком поїхала Галина.
Коли вона повернулася, Василь сидів за столом. Поруч стояли порожні й повні пляшки, гранований стакан і нехитра закуска. Вася пив третій день. У хаті було не топлено, пахло гаром.
Галя поставила свою сумку біля дверей і пройшла до столу.
— О, дружина повернулася, – він потягнувся рукою до пляшки, а Галя побачила його руки. Вона скрикнула.
— Руки, Вася!
— А, та нічого, обгоріли трохи. Сарай в нас згоріла, поліз гасити. Сіно спалахнуло від сусідського багаття. А в мене там на машину лежало.
— На яку машину? Що лежало?
— Гроші! – закричав чоловік так голосно, що Галя затулила вуха. – Мої гроші. Накопичував, машину хотів купити.
— Навіщо нам машина?
— Нам? Не нам, а мені! – закричав він, намагаючись встати і вдарити дружину.
Галя підскочила перша, схопила сумку біля дверей і вискочила на вулицю. Краєм ока вона побачила обгорілий з боку городу сарай.
Галя бігла до батьків аж до самого будинку. Віддихатися вдалося тільки в кімнаті.
Василь прийшов слідом і почав кричати. Галя вийшла до нього, але встала на відстані двох метрів.
— Додому йди! Бродити, я бачу, тобі подобається! – Василь підняв руку з кулаком над своєю головою і хотів було розмахнутися, але батько Галі перехопив його руку.
—- Не смій! Я її пальцем не чіпав.
— Дружина вона мені, маю право.
— Не маєш! – заступилася мати, – додому йди, проспися, бач, кулаками махати в чужому домі.
Батько почав виштовхувати Васю, але той відмахнувся і пішов сам.
Галя засмикала плечима, і тільки потім розревілася.
— Давно це так? Чому мовчала? – суворо запитав батько.
— Дошкуляти не хотіла, – відповіла, ковтаючи сльози, дочка.
— Не хотіла. Чекала, щоб зовсім забив? Нічого будемо кріпитися, брата з кімнати виселимо. Живи поки що, – спокійно висловився батько.
Він сів назад за стіл, а Галя пішла в кімнату. Мати почала збирати на стіл мовчки. Галя сиділа в кімнаті тихо, як робила зазвичай, щоб чути розмову батьків. Але вони обидва мовчали.
— Доню, іди поїж, з дороги ж, – покликала мати.
Галя витерла сльози й вийшла до столу.
— Насьорбалась подружньої юшки, а виходить – голодна. Їж, поки ми живі з батьком, в образу не дамо, – додала мати.
***
Розлучення Василь давати Галі не хотів, вважав, що причини такої немає. Але Галина наполягла. Розвели. Ганьбити чоловіка не хотіла, оголосила про різні характери, яким зійтися не вийшло.
Маринка упросила, щоб Галю взяли в магазині в помічниці. Нова продавчиня з обов’язками не справлялася. І Галя не відмовилася, пішла працювати, хоча мала в таємному місці пристойну суму на той самий випадок: «Кріпимося».
