Дружина молодшого брата мого чоловіка – одна з близнюків. Створили сім’ї ми рік тому, майже одночасно. Прийшли з Глібом знайомитися зі свекрухою, а вона запитує:
— Глібе, а твоя Оленка одна? Ну в сенсі, у неї немає сестри, точної копії?
На наші здивовані погляди Тетяна Дмитрівна пояснила, що тижнем раніше мій майбутній родич – брат чоловіка, представив матусі Настю.
— А позавчора йду в магазин, а в сквері його Настя з іншим чоловіком в обнімку на лавці сидить! Я синові дзвоню: що за справи? – розповідала Тетяна Дмитрівна, – А виявилося, що це Марія, а не Настя. І обіймалася вона зі своїм законним чоловіком!
Я запевнила майбутню свекруху, що я – в єдиному екземплярі. Ми з Глібом розписалися, пішли жити на квартиру. Весілля ми не влаштовували, як і Роман, так звуть брата мого чоловіка. Рома з Настею взагалі розписалися й одразу помчали відпочивати, ми ж вирішили влаштувати вечір у свекрухи.
— Мама твоя, мої батьки, Рома з Настею, – перерахувала я, – більше нікого кликати не будемо. З подругами я дівич-вечір відгуляла. Не хочу, символічно посидимо з найближчими.
Так і вирішили. Ми з Глібом купили продукти, випивку, свекруха наполягла на тому, що вона готуватиме м’ясо. Деякі салати взяла на себе моя мама.
— Ба! – вигукнула Тетяна Дмитрівна, – Ікра! Чорна! З глузду з’їхати! І риба дорога! Ну навіщо ви так витрачалися?
— Мамо, – сказав чоловік, – ми ж зберемося найближчі, можемо себе і побалувати трохи!
Ми сіли за стіл рівно о 16 годині, як і було призначено. Не встигли навіть ігристе відкрити, як пролунав дзвінок у двері.
— Я відчиню, – прощебетала Настя і випурхнула в передпокій.
Назад вона повернулася в супроводі своєї сестри та її чоловіка.
— Ми ж двійнята, у мене ближче сестрички немає нікого! – пояснила дружина Роми, виставляючи на стіл додаткові прилади й тіснячи моїх батьків за столом, – Давайте рухатися.
Я від такого явища дар мови втратила.
— Вони один в одного – ближче немає, – вимовляла я на балконі чоловікові, – а нам вони хто? Ми покликали найближчих! Рома – твій брат, Настя – його дружина, а хто для нас із тобою ця Марія та її чоловік?
— Я не винна, – розвела руками свекруха пізніше, – я їх не запрошувала, та Настя і не питала дозволу. Як неприємно вийшло.
Вийшло і справді, не комфортно усім. Чоловік Марії ледь не одразу поцікавився, а чи немає чогось вагомішого за ігристе і чому так далеко від них із Марією поставили тарталетки з ікрою.
— Я б, з моїм характером, – усміхнулася моя мама наступного дня, – одразу б усе й висловила. Ну прийшли непроханими, але чогось вимагати й питати? Це за межею!
Я нічого не висловила тому, що мені не хотілося псувати чварами своє ж свято. Пережили ж? Ага, як би не так!
— Ми не одні, – як про найбільший сюрприз, що неодмінно мав нас ощасливити, повідомила Настя з порога, прийшовши на наше запрошення на мої іменини в жовтні минулого року, – Марія, Діма, заходьте, не стійте, як не рідні. Ми ж двійнята з Марійкою, ми ж завжди разом!
У мене в гостях в однокімнатній квартирі було вже 8 осіб, крім нас із Глібом. І стіл був накритий на 10 осіб. І міцної випивки в нас не вживає ніхто. І взагалі, на біса мені її Марійка з чоловіком, на моєму святі? Усе це я й сказала дружині брата.
— Дмитре, – обернулася Настя до чоловіка сестри, – зганяй у магаз за “паливом” для себе.
І вже мені:
— Грошей дай Дімці, вони на мілині зараз, вони іпотеку платять!
— Грошей немає! – я витріщила очі від такого небаченого нахабства, – Дмитро з Марією вже іпотеку платять, а ми з чоловіком тільки збираємося, тож вибачте. Грошей зайвих немає, ми на твою сестру та її чоловіка не розраховували взагалі. І треба було для порядку запитати мене, як іменинницю, а чи можна до мене прийти в гості з сестрою та її чоловіком. І так, мені начхати, що ви з Марійкою – двійнята, ближче немає!
Настя пирхнула, підхопила під руку сестру та її чоловіка, прикрикнула на Ромку, який застряг із братом, і демонстративно голосно грюкнула дверима.
— Ну навіщо ти так? – виговорила мені свекруха наступного дня, – Адже ти не Настю образила, ти брата свого власного чоловіка з дому виставила. Не діло це – сварити рідних людей.
— Я нікого не сварю, – відповіла я, – Настя тягне до нас у дім без запрошення двох чужих мені людей, та ще й поводиться по-хамськи. З неї й питайте.
Чоловік із братом, до речі, не посварився. Рому й самого неабияк дістала ситуація із сестрою дружини та її чоловіком.
— Поїхали з Настею і друзями на турбазу, – розповідав брат Глібу, – а за півгодини на таксі заявилася і Марія з чоловіком. На халяву, не скидаючись. А що Настя? У неї одна пісня: двійнята моя, ближче немає. Так незручно перед рештою вийшло, нам усім довелося скидатися й оплачувати їм нічліг.
Як я зрозуміла, те ж саме сталося і на весіллі найкращого друга Ромки. Він намагався поговорити з Настею, мовляв, навіщо вона кличе сестру туди, куди вони й самі просто запрошені як гості.
— Марійка іпотеку платить, – відповідала Настя, – Дмитрик без роботи сидить, у них же так мало можливостей для свята!
Нормально, так?
Карантин у сім’ї брата мого чоловіка проходив теж оригінально: Марія з чоловіком практично оселилися в сім’ї Роми з Настею: Діма без роботи, Марії оклад зрізали.
— А що, мама Ромки не буде гостей збирати на свої іменини? Шкода, шкода, а може сходимо до неї всі разом? Не вижене ж? – кого завгодно дістануть такі розмови.
Я з того самого свята за одним столом із дружиною брата не сиділа, спільних свят свідомо уникала. А до кінця травня Рома повернувся жити до Тетяни Дмитрівни.
— За квартиру ще за місяць сплачено, – сказав він, – а далі – як хочуть. Задовбався я жити вчотирьох, із “двійнята” та її халявщиком-чоловіком.
— А я казала! – не витерпіла я в розмові зі свекрухою, – А Ви мене ще й винуватою виставили! Ось відразу мені не сподобалася Настя.
— І не кажи, – погодилася свекруха, – одну Настю і то терпіти важко, а коли їх дві “двійнята, ближче немає” – просто нестерпно! Сподіваюся, наступна Ромчина дружина буде в одному екземплярі, як ти в Гліба.
Мені прямо лестила надія свекрухи.
Ось така у нас вийшла сімейна історія.
