Саша встала з ліжка насилу, вона відчувала, як розколюється голова, у горлі дере, а ніс закладений. Чоловік вранці поїхав на роботу, а Саша навіть встати не змогла. Вона зателефонувала на роботу, попередила, що кілька днів відлежиться вдома. Дівчина рідко пропускала, тому їй пішли назустріч.
Саша добрела до ванни, тримаючись за стінки через несподівану слабкість. Її свекруха жила з ними і зараз вона виглянула на шум.
— О, а ти чого вдома?
— Я захворіла, – голос дівчини звучав хрипло і якось втомлено. – Застудилася десь.
— Прям так сильно? Навіть на роботу йти не можеш? Знову моєму синові все на собі тягнути?
Лариса Вікторівна нагадувала про те, що Саша тільки нещодавно влаштувалася на роботу, а до цього її забезпечував Роман. Хоча і в житті Роми були важкі моменти, і його підтримувала Саша.
— Так, сильно, – відрізала дівчина. – Я посиджу вдома два-три дні і знову вийду на роботу.
— Бач яка, – подивилася їй услід Лариса Вікторівна.
Їй не подобалася незалежність невістки, весь час хотілося поставити її на місце. Жінка взагалі була проти весілля сина з цією простою дівчиною, яка вийшла зі звичайної сім’ї. Себе і сина вона вважала представниками інтелігенції. Але Рома вперся і одружився з цією Сашею.
Дівчина вийшла з ванної, їй стало трохи легше, і можна було випити ліки від застуди, а потім зробити собі чай із травами та медом і завалитися спати далі. Але її плани сплутала свекруха.
Жінка прийшла слідом за нею на кухню, сіла поруч на стілець і стала пити каву, яку до цього залишила на столі.
— Слухай, Сашко, ось дивлюся я на тебе і думаю, як ти змогла мого сина заманити? Рома ж любить струнких, красивих дівчат.
— Я ніби не товста, – Саша давно не звертала уваги на образливі слова свекрухи. Хоча перший час навіть плакала від цього.
— Так, але ти не струнка, а просто худа. І не сказати, щоб красуня. Рот великий, зуби криві, волосся якесь ріденьке…
Олександра глухо слухала безжальні слова свекрухи. Дівчина знала, що Лариса Вікторівна неправа. Рома давно їй пояснив, що його мама просто ревнує його. Хоче, щоб її син належав тільки їй.
— Ти мене взагалі чуєш? Чи ти ще й глухувата? – голос свекрухи висмикнув дівчину з роздумів.
— Ларисо Вікторівно, ви самі на себе давно в дзеркало дивилися? – дівчині набридло вислуховувати образливі слова, та й настрій через біль у голові був поганий. Хотілося просто лягти й поспати.
— Що? – задихнулася жінка від гніву й обурення. – Що ти сказала?
— Що чули! Може, досить до мене лізти?!
Саша поморщилася і потерла скроню. Вона вирішила випити чай у спальні, схопила кухоль і пішла, поки Лариса Вікторівна відходила від шоку.
— Ти як зі мною взагалі розмовляєш? – понеслися вслід Саші крики. – Що ти про себе уявила? Та я тебе за дві секунди звідси викину!
Це були просто погрози – Роман і його мати навпіл володіли квартирою. І Лариса Вікторівна не могла вигнати дружину сина. Звичайно, жінка могла виносити мозок синові, але тоді і він би пішов разом із Сашею, а цього Лариса Вікторівна не хотіла.
Саша нічого не відповіла свекрусі, просто зачинила двері в спальню, випила чай, сидячи на ліжку, і залізла під ковдру. Голова трохи пройшла після ліків, але слабкість залишалася, дуже хотілося спати.
Але відпочити в дівчини не вийшло. Варто було їй заплющити очі, як Лариса Вікторівна увімкнула музику. Колись Рома навчив матір користуватися комп’ютером і тепер вона вирішила покарати невістку за зухвалі слова.
Саша якийсь час намагалася не звертати уваги на музику, але вона була занадто гучною і буквально била по вухах. Зітхнувши, Саша вилізла з-під ковдри і пішла в кімнату свекрухи. Жінка сиділа на дивані і єхидно дивилася на невістку, яка увійшла.
— Тобі сюди не можна заходити!
— Ларисо Вікторівно, вимкніть, будь ласка, музику, я себе погано почуваю.
— Маю повне право слухати музику. У себе вдома перебуваю. На відміну від тебе!
Саша почервоніла, але вирішила не звертати уваги на цей випад.
— Ларисо Вікторівно, мені дуже погано, правда. Дайте мені поспати, будь ласка.
— Так я ж тобі не заважаю. Сиджу у своїй кімнаті, насолоджуюся прекрасною музикою.
Олександра поморщилася від звуків “прекрасної” музики. Вона безпорадно подивилася на свекруху і зрозуміла, що просити її марно. Лариса Вікторівна , була задоволена тим, що змогла досадити “дівиці, яка не підходить її синові”. Так вона зазвичай називала невістку.
Дівчина тихо розвернулася і вийшла з кімнати. У спальні вона лягла на ліжко, зарилася обличчям у подушку і тихо заплакала. Саша завжди ставала чутливою під час хвороби, а свекруха ще й навмисно її добивала. Музика вривалася у вуха і додавала головного болю.
Невідомо, що Саша б зробила, але в цей час задзвонив телефон. Це був Рома. Дівчина, все ще схлипуючи, відповіла на виклик, і хлопець одразу зрозумів, що щось не так.
— Саш, тебе моя мама образила? І що це за шум на фоні?
— Твоя мама музику щосили увімкнула, – дівчина рвучко зітхнула. – Я просила її вимкнути. Я спати хочу, у мене голова страшенно болить. А твоя мама спеціально голосно зробила.
— Навіщо? – Рома нічого не зрозумів.
— Вона мене знову ображати стала, я їй відповіла, а вона мені мстить, – Саша не стала нічого приховувати.
Роман якийсь час помовчав, потім тихо сказав:
—Саш, ти лягай, відпочивай, а я зателефоную мамі.
— Правда? Вона образиться на тебе!
— Ну і що? Я хочу, щоб із тобою все гаразд було.
— Спасибі, коханий, – сльози в Саші почали висихати.
— Спи, мила моя.
Рома вимкнув дзвінок, а за хвилину музика в сусідній кімнаті стихла. Олександра з вдячністю заплющила очі і, засинаючи, подумала, який у неї класний чоловік.
Вона встала тільки після обіду, сил значно додалося, та й голова майже пройшла. Ще день відлежуся вдома, щоб точно все пройшло, подумала Саша, а потім точно на роботу піду.
Дівчина вмилася, трохи привела себе до ладу, а потім пішла на кухню. Там сиділа свекруха і пила чай. Саша протиснулася повз неї і теж зробила чай. У кухні стояла тиша і дівчина навіть здригнулася від різкого голосу свекрухи:
— Отже, ось твоя подяка? Скаржишся на мене моєму ж синові? І це після всього, що я зробила?
— А що ви зробили? Тільки ображаєте мене і все!
— Я готую тебе до життя!
— Мене не треба до нього готувати! Я і так нормально живу. Ви краще не лізьте в наше життя. І Ромі я не скаржилася, він сам подзвонив і почув музику.
— Ну, сказала б, що це в сусідів грає, – буркнула Лариса Вікторівна.
— Я не брешу чоловікові! І вам не раджу.
— Ти мене ще життя вчитимеш?
Саша зупинилася і похитала головою. Вона розуміла, що їхня перепалка ні до чого доброго не приведе. Швидше тільки розсварить ще більше.
— Лариса Вікторівна, я вам не хочу нічого поганого. Просто не чіпайте мене. Це ви починаєте сварки, а не я.
Жінка насупилася і кинула:
— Ти що хочеш сказати, що це я винна в усьому? Прийшла в нашу сім’ю і намагаєшся мене посварити з сином?
— Та ви що таке говорите? По-перше, я прийшла не у вашу сім’ю, а вийшла заміж за Рому. По-друге, ви самі успішно сваритеся з усіма. Вам допомога в цьому не потрібна.
— Ось ти як заговорила? – Лариса Вікторівна примружилася.
— Так, так! І ще, я буду говорити з Ромою, щоб нам із ним переїхати. Я з вами більше жити не хочу. Ромі теж важко. Він втомився від постійних сварок. Може, ви й не помітили, але він навіть схуд через ваше ставлення.
Настала тиша, потім Лариса Вікторівна промовила, не бажаючи визнавати правду:
— Ти все вигадуєш, Сашо, ти просто ненавидиш мене. Хочеш забрати мого сина, так і скажи.
Дівчина зітхнула і вийшла з кухні. Їй не хотілося погіршувати стосунки зі свекрухою. Вони й так трималися на ниточці.
Увечері Рома уважно вислухав дружину і тихо сказав:
— Я сам уже думав про це. Але чи ми впораємося?
— Чому ні? Ми обидва працюємо, твою частку тут можна продати, якщо захочеш. Можливо, просто розміняєте квартиру на дві однокімнатні. А там уже додамо і купимо свою квартиру де небудь у центрі. У мене теж будуть гроші до цього часу. Ми впораємося, Роме.
Хлопець усміхнувся, дивлячись у блискучі очі дружини. Заради неї він був готовий і ризикнути. Звісно, він розумів, що його мама образиться, але по-іншому цю ситуацію було не вирішити.
— Ця дівиця остаточно тебе забрала, – плакала Лариса Вікторівна. – Спочатку прийшла в нашу сім’ю без нічого, а тепер забирає тебе!
— Мамо, вона мене не забирає, просто нам час рухатися далі. Ми хочемо свою сім’ю, а тут її створити не вийде. Ми хочемо дітей.
— Ти мене кидаєш!
— Мамо, ти можеш приходити до нас у гості. Ми ж будемо тут недалеко жити. І з онуками бачитися будеш.
— Ти любиш тільки її, – Лариса Вікторівна навіть не слухала сина і твердила тільки своє. – Вона зруйнувала нашу сім’ю.
Нарешті Роману це набридло, і він різко встав.
— Мамо, досить! Ми розмінюємо нашу квартиру і роз’їжджаємося. Це не обговорюється. Відмовишся розмінювати, ми поїдемо куди-небудь подалі.
— Ти мені погрожуєш?
— Ні, мам, просто попереджаю. Хочу, щоб ти зрозуміла – для мене це все серйозно. Тож досить плакати. Краще давай підготуємо квартиру для покупців.
Лариса Вікторівна сердито подивилася на сина, розуміючи, що її сльози не допомогли. Вона не хотіла переїжджати і змінювати звичний спосіб життя, але здається, у неї не було вибору. А все через цю дівицю.
2 місяці потому.
— Рома, це чудовий варіант,- дівчина обійняла чоловіка.
— Тоді будемо оформляти купівлю-продаж!
Саша сяяла від радості, нарешті в них своє житло, де немає шкідливої свекрухи.
— Як думаєш, довго твоя мама витерпить таке сусідство?
— Час покаже!
Лариса Вікторівна відмовилася продавати квартиру. Рома продав свою частку сімʼї з двома дітьми, вони зі свого боку готові викупити квартиру повністю, так як ціна низька. Лариса Вікторівна поки чинить опір, але її терпінню вже приходить кінець.
