Ліля судомно намагалася вигадати, як виплутатися зі складної ситуації. За дві години приїжджала мама — Ангеліна Іванівна.
Ні, зустрічі з нею Ліля була рада. Не бачилися давно і таке інше.
Тільки от дещо не ладналося. Щоб заспокоїти маму, яку дуже хвилювало питання народження довгоочікуваних онуків та майбутній шлюб єдиної доньки, Ліля їй сказала, що познайомилася з чоловіком і все в них добре.
Ну щоб мама її пиляти перестала. І ось тепер, схоже, та з’явилася для того, щоб самій у цьому впевнитися.
Лілі виповнилося 34 роки. Зростом вона пішла в батька, тобто була 1,83 см. А ось фігурою, навпаки, у маму. Мала пишні форми. Чоловіки чомусь завжди були її менше.
Вона дуже комплексувала і романи довго не затягувалися. Удома жив улюблений кіт на прізвисько Ушан.
Ще Ліля любила збирати м’які іграшки. Їх у неї ціла колекція накопичилися.
Вечори проходили як завжди — Ліля сідала дивитися якийсь душевний романтичний фільм, пила чай зі смаколиками і майже не переймалася тим, що вона одна. Звісно, хотілося жіночого щастя. Тільки якщо всіх чоловіків майже розібрали, де його взяти?
— У нашому віці, подруго, вільних зустріти або вдівця-дідуся років 70, або хлопця років 20. Перший для нас старуватий, для другого ми вже з тиражу вийшли. А ровесники давно мають родини. Їх дружини не віддадуть.
Пам’ятаєш Марійку? Ну то ось, вона свого чоловіка з коханкою застукала. Концерт йому звісно, влаштувала. Але вибачила. Бо сказала, що сама залишитися не хоче. І не горда. І вірно. Чоловік у будинку потрібний. І зарплата знов-таки. І чоловіче плече, — міркувала подруга Вероніка.
Вона знала, що говорить. З першим чоловіком розлучилася, другий сам від неї втік через скандальний характер.
Вероніка намагалася його повернути. Поки що безрезультатно.
— І як нам, Ушане, тепер бути? Маму знайомити нема з ким! Можна було б підговорити сусіда Костянтина, то вона його бачила. А так його Ірина позичила б мені на пару годин, вона жінка, яка все розуміє, — зітхнула Ліля.
До того ж уранці кран потік. Воду Ліля перекрила, заявку зробила.
— Хоч би сантехнік швидше прийшов. А то треба готувати, мама скоро приїде! Весь день на нього чекаю — подумала Ліля і пролунав дзвінок у двері.
Відкрила і остовпіла. На порозі стояв здоровий, вищий за неї, симпатичний молодий чоловік. Поки Ліля його уважно розглядала, як Ушан улюблені рибні котлетки, незнайомець запитав:
— Кран тече? У вас? Я пройду?
Ось тут Лілю накрило! Вона чомусь завжди думала, що сантехніки — дядьки в роках, спритні, худорляві, полюбляють оковиту. Навіть анекдоти на цю тему є. Але ж тут?
— Ага. Ви проходьте! — Ліля відсторонилася.
І поки чоловік робив необхідні маніпуляції, у її голові склався план.
— Слухайте, як вас звати? — спитала вона.— Валерій, — не обертаючись, відповів він.
— Валерію, а ви не могли б… Так би мовити, надати мені послугу? Якщо у вас більше викликів на сьогодні немає. Я заплачу! — запитала Ліля і почервоніла.
Він зараз піде. Або скаже їй щось образливе. Пожаліла, що почала розмову, але шляху назад не було.
Це краще, ніж слухати мамині нотації про те, що вона нікому не потрібна і закінчить свої дні на самоті.
— Загалом ось так. Ну, ви просто чай з нами попили б і все, ви б мене виручили дуже! — майже з благанням прошепотіла вона.
У цей момент постукали у двері. Ліля вирішила, що прийшла сусідка. Але на порозі була мама. З її сумки долинали дивовижні запахи пиріжків.
— Мамо? А ти чого так рано? Я думала, що ти будеш пізніше! — прошепотіла Ліля.
— Петро Вікторович мене довіз. А то на автобусі ще б їхала півтори години. Ну що ти стоїш, діставай смаколики! — Ангеліна Іванівна зайшла до квартири.
Ліля зрозуміла, що план її летів кудись шкереберть. І тут із ванної вийшов сантехнік.
— Ой, — вирвалось у мами.
— Дозвольте представитися — Валерій. Друг вашої дочки. Яка ви красуня! Тепер зрозуміло, в кого донька! — і Валерій поцілував руку здивованій мамі.
Допоміг зняти пальто. І поки мама пішла мити руки, прошепотів Лілі:
— Тебе звуть як?
— Лілія. Ліля, тобто. Так звичніше. Дякую! — відповіла вона.
Мабуть, цей візит мами був найкращим за весь час. З лиця Ангелини Іванівни не сходила посмішка.
Більше того, Ліля трохи зі стільця не впала, коли вона схвально висловилася і про професію Валерія.
Сама вона працювала головним бухгалтером і скільки Ліля пам’ятала себе, зневажливо ставилася до людей простих професій.
— Зате завжди при грошах будете! Підробіток і таке інше. Згодом можна і на себе працювати. Ви їжте, Валерчику, пиріжки. І знаєте, що?
Давайте на свята до мене. За тиждень! Подивитеся рідне місто Лілі! — запросила Ангеліна Іванівна.
Ліля знову почервоніла. А Валерій швидко погодився.
— Ну, нічого. Там придумаю щось. Скажу, що в нього замовлень багато. Чого він не зможе! — промайнули думки.
А ще їй дуже не хотілося розлучатися. Ось дурість, звісно. І все це вистава.
Але так хочеться відчути себе потрібною. І кіно ввечері подивитись не однією.
Навіть Ушан, який завжди неохоче зустрічав гостей (боявся людей, його Ліля у хуліганів забрала, у бідолахи півхвоста не було) все лащився до Валерія і намагався застрибнути на коліна.
— Валерчику! А ви поки що у себе живете? До Лілі б переїхали, адже вам уже не 18 років, щоб у гості одне до одного ходити! Коли плануєте жити разом? — поцікавилась Ангеліна Іванівна.
— Мамо! — зітхнула Ліля.
— Незабаром плануємо жити разом, — відповів Валерій.
У коридорі Ліля намагалася йому гроші дати. Він не взяв.
— Мама в тебе гарна! А пиріжки — вищий клас! — відповів Валерій.
— Твоя друга половинка не розсердиться за те, що тут затримався? — спитала Ліля.
— Та я з бабусею живу. З дружиною розлучилися ще рік тому, — відповів Валерій.
— Що шепочетесь, дорогенькі? — запитала Ангеліна Іванівна.
Після того, як пішов Валерій вона ніяк не могла заспокоїтися і говорила про те, як доньці пощастило. Просто метеликом літала квартирою.
Ліля ж, навпаки, перебувала в похмурому настрої. По-перше, Валерій їй сподобався. По-друге, за обман перед мамою було соромно.
Наступного дня була субота. І поки мама думала, що треба по магазинах пройтися, Ліля сумно згадувала вчорашній вечір.
І тут у двері дзвінок.
— Я відкрию! — Ангеліна Іванівна підбігла до дверей.
Звідти невдовзі пролунали її радісні вигуки. Ліля побігла туди. Валерій із двома букетами запашних троянд збентежено стояв на порозі.
— Ось, Валерій сказав, що нас магазинами звозить. Він на машині! Ну, я збираюсь! — і Ангеліна Іванівна пішла в кімнату.
— Привіт. А знаєш, я подумав, може нам спробувати? Ну, по-справжньому. Ти гарна, це одразу видно. І мама така чудова! А? — спитав Валерій.
Ліля тільки радісно закивала. Мамі нічого не розповіли. Що спочатку все було не по-справжньому.
Свого зятя Ангеліна Іванівна обожнює. А подруга Лілі Вероніка досі розповідає всім цю історію. Підсумовуючи:
— Це ж треба, чоловік сам прийшов до самотньої жінки! Очманіти!
