― Хто батько твоєї дитини? Я тебе питаю! Від кого ти принесла в подолі? ― батько суворо дивився на вісімнадцятирічну Христю.
Дівчина сиділа на дивані, опустивши голову і витирала сльози. Батько нічого їй не робив, тільки кричав, та й цього вистачило, щоб розплакатися.
― Тату, я його кохаю, ― промовила вона, схлипуючи.
― Та що ти знаєш про кохання! Ти ще життя не бачила! Ти школу тільки минулого місяця закінчила, що ти далі робитимеш? На що жити з дитиною?
Христя вперто хитнула головою і проковтнула сльози. Вона знала, що батько не любить, коли вона плаче, тому якомога спокійнішим тоном сказала:
― Тату, ми з Льошею все вирішили. Він піде працювати, а я дитину виховуватиму. У три роки його в садок віддам і вчитимуся.
― А Льоша твій на собі все тягне? Його батьки в курсі «щастя» такого?
Христя трохи почервоніла, але потім смикнула плечем.
― У нього тільки бабуся, вона вже все знає. Ми з Льошкою їй учора все розповіли. Вона поплакала спочатку, потім сказала, що робити вже нема чого і щоб ми самі розбиралися зі своїм життям.
― Мала рацію його бабуся. Робити вже точно нічого…
Костянтин Олегович важко зітхнув, дивлячись на дочку. Коли вона сказала, що має новину, яку їм треба обговорити, він навіть не думав, що звістка виявиться такою жахливою.
Ні, звичайно, у появі дитини не було нічого поганого, але і Христина, і її хлопець були ще молодими. Вона була вже на п’ятому місяці, тому якісь заходи вживати було пізно.
Залишалося лише залишити дитину. Вона спеціально простягла так довго. А сам Костянтин Олегович нічого не помічав. Він майже й не бачив доньку – багато працював.
«Була б моя дружина тут, ― гірко подумав Костянтин Олегович, розглядаючи дочку і думаючи, що з нею робити. ― Лідочка б усе вирішила, та й не допустила б такого жаху».
Він ще раз зітхнув, потім промовив:
― Ви одружуватися будете?
― Так, звичайно!
Костянтин Олегович знову пройшовся кімнатою, потім кинув:
― Христю, ось що ви наробили, га? Вам обом вчитися треба, а ви життя своє губите! Ви ж обоє без освіти залишитеся! Все життя потім мучитися.
― Тату, не кажи так! У нас із Льошою все буде добре!
― І де твій Льоша? Хотілося б з ним познайомитися!
Христя посміхнулася крізь сльози. Це було добрим знаком. Значить, батько поступово звикає до думки, що вона матиме дитину. Звичайно, він покричав, але вона знала, що так все і буде, тому не дуже засмутилася.
― Якщо хочеш, він прийде до нас увечері. І ми всі втрьох поговоримо спокійно.
― Щодо «спокійно» обіцяти не буду!
― Тату, він мій майбутній чоловік, тож не сварись з ним, будь ласка!
Костянтин Олегович сердито подивився на дочку. Йому навіть не хотілося думати про те, що його маленька дівчинка вже виросла настільки, що незабаром сама подарує йому онука чи онуку. Він цієї думки несподівано зворушився і вийшов із кімнати, щоб не показувати своїх почуттів.
Христя провела його поглядом, потім швидко почала писати повідомлення Льоші.
«Тато все знає, чекаю на тебе сьогодні ввечері. Буде важлива розмова, але боятися нема чого. Люблю тебе». Вона відправила повідомлення і почала чекати на відповідь. Чекала весь день, але його все не було, і вона розхвилювалась. До того ж тато вже двічі питав, в скільки прийде наречений. А вона навіть не знала, що відповісти.
― Тату, я піду прогуляюся, ― нарешті зважилася Христя.
Швидко зібралася і вирушила до будинку Олексія. Спочатку двері ніхто не відчиняв, і вона вже хотіла йти, але потім почулися кроки, і на порозі з’явився її хлопець. Він сердито глянув на Христю і буркнув:
― Чого ти прийшла? Що тобі треба від мене?Христя похитнулася, ці слова начебто вдарили її.
― Олексію, ти, що таке кажеш?
Хлопець скривився, йому не хотілося влаштовувати сцени в під’їзді, тому він хитнув головою у бік дверей.
― Зайди, я тобі дещо поясню.
― Ти чому на повідомлення не відповідаєш? Що сталося з тобою?
Льоша до цього не спав усю ніч і довго думав. Бабуся, яка напередодні дізналася про дитину, не лаяла їх, але тільки спитала, коли Христя вже пішла:
― Льошка, і навіщо воно тобі треба? Ти молодий хлопець, а життя своє зараз занапастиш. Освіти не буде, роботи нормальної теж. Тільки здоров’я втратиш час. А з Христею все одно розбіжтеся, я ж бачу, що ти не сильно її любиш. І навіщо тобі через неї губити себе?
― Бабу, ти що таке кажеш? Я кохаю Христю.
― Я ж бачу все. Ти її не любиш. Ти з нею просто зі злості зустрічатися став, що тебе твоя Наташка покинула. І собі все занапастиш, і дівчинку обдуриш. Згадай папку! Що він тобі казав?
Тоді Олексій промовчав, але він пам’ятав слова батька: Ніколи не роби того, про що пошкодуєш потім. Життя ― воно тільки один раз дається людині, і прожити його треба з розумом».
Льоша всю ніч мучився і думав, що робити. З одного боку, Христю було шкода, вона теж не винна, що в них буде дитина. Вони обоє це зробили, надіялися на удачу. Але, з іншого боку, він знав, що ніколи собі не пробачить, якщо зараз забере документи з університету і працюватиме вантажником.
Тепер, стоячи перед Христею, Льоша твердо дивився на неї і знав, що не зрадить своєї мрії бути льотчиком. Його вже прийняли до університету, і дитина від Христі його не зупинить.
― І чого ти мовчиш? ― у голосі Христі почулися сльози. ― Прийдеш сьогодні ввечері чи ні? Тато чекає на тебе!
― Я не прийду! ― голос Льоші звучав глухо.
― Чому? ― вона відмахнулася. ― Ти злякався? Але мій тато тобі нічого не зробить. Він уже змирився!
Льоша скривився і пояснив:
― Я не боюся твого батька, але одружуватися з тобою я не буду. Я вступив до університету і навчатимуся. Мені зараз не про дітей треба думати, а про своє майбутнє!
Христя ніби не зрозуміла з першого разу, що каже її вже колишній наречений, і перепитала:
― Не одружишся?
― Ні! Я тебе не люблю! Іди звідси і більше не з’являйся! Я їду і не повернуся.
Христине обличчя зблідло, а по щоках побігли сльози. Вона насилу усвідомила слова Льоші, який на мить навіть пошкодував про свою грубість.
Потім Христя дала хлопцеві дзвінкого ляпаса, розвернулась і вибігла з квартири. Олексій спочатку смикнувся за нею, але потім тихо пробурмотів: «Поділ мені! Сам заслужив!», зачинив двері і з сумом подивився кудись у порожнечу.
Він не хотів, щоб усе так вийшло, і навіть шкодував, але залишитися з нею і виховувати дитину не міг. Льоша знав, що батько Христі допоможе їй, тож не турбувався з цього приводу.
А Христя повільно йшла вулицею. Однією рукою вона повільно погладжувала живіт, начебто захищала малюка. Чомусь вона була впевнена, що там хлопчик. Вона навіть хотіла назвати його Олегом – на честь дідуся, якого дуже любила. Іншою рукою Христя скидала швидко сльози, що біжать.
― Яка я дурна! ― прошепотіла вона сама собі. ― Знала ж, що Льоша любить іншу.
Вона купилася на гарні слова хлопця, який не любив її, а просто хотів розважитися. Коли Льоша дізнався, що вона чекає дитину, він дуже злякався, але грошей на вирішення цього питання не дав. Мабуть, це йшло врозріз із його совістю.
― Зате кинути мені йому совість чудово дозволила, ― сумно сказала дівчина.
Вона не хотіла йти додому. Розуміла, що батько побачить її та зрозуміє, що щось трапилося. Вислуховувати моралі та крики зовсім не хотілося.
Вона довго гуляла вулицями міста і дуже втомилася. Телефон залишила вдома, тож ніхто їй не заважав думати. Правда, думки в голову не йшли, зате вперто лізли його слова про кохання та спогади, як вони разом проводили час.
Додому Христя прийшла, коли було вже темно. Костянтин Олегович зустрів її сердитими словами:
― Я так розумію, вам з Льошею тоді не вистачило часу? Вирішили знову розважитися? Де він? Злякався мене? Коли я познайомлюсь із зятем?
― Тату, Льоша не прийде, ― вона намагалася говорити спокійним тоном, але розуміла, що у неї погано виходить і її голос тремтить.
― Чому? ― Костянтин Олегович уважно подивився на дочку і зрозумів, що вона плакала. ― Що трапилося? Він образив тебе?
Христя похитала головою і хотіла щось сказати, але потім знову розплакалася. Костянтин Олегович тихо вилаявся, підійшов до дочки та обійняв її, як колись у дитинстві.
Христя вдячно уткнулася в його плече і якийсь час тихо плакала, а батько погладжував її по спині і ніжно шепотів.
Нарешті вона притихла і трохи відступила від тата. Той уже все зрозумів, але сказав:
― Тепер підемо на кухню, вип’ємо чаю, ти, мабуть, голодна. І спокійно поговоримо. Ти мені все розповіси, і ми подумаємо, що робитимемо далі.
За півгодини вони сиділи за столом і мовчали. Костянтин Олегович навіть не знав, що робити. За цей день життя перекинулося, і чоловік розгубився. Христя неправильно розцінила його мовчання і тихо сказала:
― Тату, я знаю, що ти сердишся. Але, будь ласка, не проганяй мене. Малюк не зробив нічого поганого! Не треба злитися на нього. Я багато працюватиму, буду мити підлогу, буду няькою або доглядальницею. Я все…
― Ти що таке кажеш, доню? ― перебив Костянтин Олегович. ― Хто ж тебе виганяє? Як ти таке могла подумати? Я тебе люблю! І малюкові буду радий! Просто все це несподівано для мене.
― Правда?
― Звичайно! Ти, може, своє життя і зіпсувала, але ніби моє кохання від цього менше стало! Просто треба буде трохи більше попрацювати, приготувати дитячу. Слухай, я тебе стільки років виховував і годував, невже ще з одним не впораємось із тобою разом?
― Тату, дякую! ― Її очі вперше за день радісно засяяли.
― Доню, ти, головне, не переживай, більше відпочивай і народи мені здорового онука.
Костянтин Олегович знав, що попереду буде ще багато проблем та клопоту, але кидати дочку та онука він не збирався.
― Тату, я малюка хотіла Олегом назвати, ― зізналася Христя.
― Так? Це ж круто! Сподіватимемося, що він буде схожий на свого прадіда!
― Або діда, ― Христя вдячно дивилася на тата.
Той усміхнувся дочці і раптово відчув приплив сил. Він знав, що заради своєї дочки зробить усе. Нехай вона й наробила помилок, але всі колись оступаються. Головне, що вони є один в одного, і незабаром у їхній родині буде поповнення.
― Треба буде вибрати кольори для дитячої та ліжечко купити з коляскою, ― промовив Костянтин Олегович, намагаючись позбутися сентиментальних думок.
― Так, а ще пелюшки, і сорочечки, і памперси, і ще купу всього!
Костянтин Олегович похитав головою і посміхнувся:
― А я думав, що мені на пенсії нудно буде!
― Тобі на пенсію ще зарано! І скучити я тобі не дам!
― Та я в цьому й не сумніваюся вже!
Кухню наповнив сміх батька та дочки, які знали, що зможуть вистояти у труднощах і триматимуться разом, адже вони одна сім’я і люблять одне одного.
