— На 17 років, ти тільки вдумайся! Бабі 55 стукнуло, а її сердечному другові всього 38! Ми в шоці всі. І брат мій, і племінниці. Вони ж дорослі вже, все розуміють, – емоційно розповідає подрузі Вероніка.
— Альфонса знайшла на старості років? Краще в дочок і в онука вкладалася, – усміхається подруга. – Ти б племінниця порадила чи що… треба якось із власністю питання вирішити. Не дай Боже, Поліна зі своїм юнаком розпишеться? Або взагалі, візьме й усе на нього перепише? Або він із неї все витягне і куди піде жінка ближче до пенсії? До доньок?
— Та в тому й річ, що не альфонс, – заперечно хитає Вероніка головою. – У нього начебто бізнес свій, невеликий, але є. У розлученні чоловік, є діти від колишньої дружини. Але все одно, яка ганьба! Її мати, бідна, не знає, куди й очі від сусідок подіти, Поліна ж з’являється зі своїм мужиком скрізь і не соромлячись. Матері своїй так і заявила, мовляв, маю повне право для душі й для тіла заводити стосунки з ким завгодно. А наша з братом мама якось зустріла колишню невістку в місті, стала їй нарікати, що та себе ганьбить, дітей ганьбить, то, знаєш, що відповіла? Що вона нічим не гірша за колишнього чоловіка! Оце так! От скажи мені, навіщо в 55 років узагалі якісь стосунки? Не розумію.
Подруга Вероніки колишню дружину її брата теж не розуміє. І взагалі, місто в них не дуже велике, справді, одна ганьба від такої її нової «любові». Перейшла в категорію колишніх дружин? І сиди собі тихенько, тим паче, що є онук, ним і опікуйся на старості років.
Поліні, Поліні Сергіївні, справді майже 55 років. 3 роки тому вона розлучилася з чоловіком, проживши в шлюбі майже 30 років. У Поліни і брата Вероніки дві доньки: 29 зараз заміжній старшій і 22 роки молодшій, яка ось-ось закінчила інститут.
Старша донька з чоловіком і маленьким сином мешкають в іпотечній квартирі, а молодша – разом із матір’ю, в однокімнатній, яка дісталася жінці після поділу трикімнатної, нажитої разом із чоловіком. А ще є в Поліни дача – спадок від батька, який із мамою теж був у розлученні. Щоправда, мати розлучалася в молодості й зі своєї волі: чоловік гуляв, любив випити.
Поліна розлучення не обирала: жила собі спокійно, вже усталеним життям, виростили доньок, тішилися з того, що чоловік зумів до 50-ти років вибитися в начальники, готувалася стати бабусею, а тут – на тобі.
— Не знаю, чи зраджував мені чоловік раніше, – зітхає сама Поліна Сергіївна. – Можливо. Не ловила я його «на гарячому», зі слідами помади на сорочці не приходив. Але, думаю, що було. Просто не афішувався. Та й я на чисту воду його виводити не намагалася. Ховала, як страус, голову в пісок. А як інакше? Ми всі виховані так, що жіноча праця – терпіти, чекати, зберігати сім’ю. Багато моїх подруг очі на зради закривали. Хтось навіть залишався з чоловіком, який заявив, що стосунків на стороні не обірве. Мовляв, чеши до мами, якщо щось не влаштовує. А як йти? Куди? Дітей виростити треба.
Зате зараз усі подруги, які свого часу несли хрест «мудрої жінки», засудили Поліну в один голос. Ні, не за те, що сім’ю свою не зберегла, чоловіка-гуляку назад не прийняла, а за те, що тепер живе так, як їй хочеться: не ллє сльози, не поставила на собі хрест.
Чоловік пішов від Поліни сам. Сивина в бороду. Отримав мужик високу посаду, приодягнувся, розправив плечі, помітив зацікавлені погляди молодих співробітниць і позалицявся до однієї. Дівиця – дочки старшої ровесниця, хто знає, що вона хотіла отримати від літнього начальника в кавалерах, але мужик закохався. До такої міри, що не зміг цього приховати перед дружиною.
— І дупа моя обвисла, і сама я зморщилася і за собою не стежу, – усміхається Поліна. – Почалися причіпки, я не витримала і запитала в лоб: чи є в нього хтось.
— Є, якщо вже ти заговорила сама, я хочу розлучення, – випалив чоловік.
Перший час у шоці були всі: доньки, свекруха, Вероніка, власна мама і подруги. В один голос засуджували мужика, закликали його до розсудливості, а Поліну до терпіння, втішали навіть:
— Нічого, нагуляється, повернеться. Треба просто почекати. Їх, мужиків, час від часу заносить.
Поліна тоді була в перманентному шоці, до неї слова не доходили. Робила все на автоматі: слухняно підписала документи на розлучення, на продаж трикімнатної, купила однокімнатну. Кивала, коли колишній чоловік обіцяв допомогти молодшій доньці з іпотекою, коли та закінчить інститут. Їздила на дачу, до мами бігала, щоб допомогти. Навіть колишній свекрусі дзвонила, щоб дізнатися як справи і здоров’я.
— І звідусіль: «Поля, ти просто знай, ми на твоєму боці, ми завжди поруч, ми за тебе – горою», – усміхається жінка. – Доньки перший час і спілкуватися з батьком не хотіли, але потім усе, звісно, налагодилося.
Налагодилося все й у Поліни. Просто встала з ліжка в один прекрасний ранок і зрозуміла: вона спокійна і щаслива. Був вихідний, жінка одразу записалася в салон краси на все відразу: на масаж, на фарбування волосся, на вії та нігті. Останню заначку, що залишилася від «заміжніх» часів, витратила на поїздку в обласний центр для купівлі нового гардероба.
І почала жити. Пила вранці смачну каву з турки. Не поспішаючи, особливо полюбила дні, коли молодша донька ночувала у свого хлопця або їхала кудись із друзями. А ще полюбила довгі прогулянки, навіть гімнастику почала робити у сквері вранці. Поки що о 6-й годині, коли народу, що йде на роботу, небагато.
Близько 8-ми місяців тому в тому ж сквері познайомилася з чоловіком. Поглядом оцінила: молодший за неї на багато років, але симпатичний і явно її «клеїть». Востаннє Поліна фліртувала десятки років тому з власним колишнім чоловіком, навички було загублено, тож була максимально відкрита й доброзичлива.
Промайнула думка про те, що погоджуватися на побачення – безумство, між нею і новим знайомим ціле життя. Коли вона з чоловіком знайомилася, він робив перші кроки. Але потім промайнула й інша думка: «А чим я гірше інших?». Сама розсміялася від думки і тут же виклала її новому знайомому. Посміялися разом.
І почалися стосунки. Спочатку приховані від усіх. У гості до чоловіка ходила не гірше, ніж агент таємної розвідки: у хустці, в окулярах і в темряві. А потім розслабилася. І зловила якось захоплений погляд чоловіка в дзеркалі. На неї погляд. І обвисла дупа, що залишилася такою самою обвислою, просто трохи зменшилася в розмірах, не злякала мужика. І неідеальні груди, і цифра в паспорті.
— Ти така… справжня чи що, нічого не намагаєшся із себе збудувати, – зізнався чоловік. – Ось така вся як є. І це найкраще. На цифри забий.
Після того випадку Поліна перестала ховатися. А навіщо? Обидва розлучені, чоловік виконує обов’язки батька, залишив колишній квартиру і машину подаровану. У самого є житло, за мірками їхнього міста, хороший дохід. Про Поліну й говорити нічого – нічого нікому вже не винна.
І щойно прийшло це усвідомлення, стала зовсім вільною. Тепер вони можуть сидіти на веранді в кафе, їздили двічі у відпустку вже. Чоловік піднімається за Поліною до квартири навіть якщо її донька вдома.
— І чоловік колишній півроку тому мости наводив, – зізнається Поліна. – Промацував ґрунт. Щоправда, до того, як я розсекретила свої стосунки. Потім він, звісно, кричав, що я себе ганьблю, дочок ганьблю і його ганьблю. Ось це просто найсмішніше. Я ганьблю колишнього чоловіка тим, що мій чоловік молодший на 17 років. А сам він не зганьбився тим, що вибрав ровесницю доньки.
Колишньому чоловікові Поліна сказала, що їй начхати на ганьбу, зате в неї в руках молоде тіло з пружною дупою, чудові емоційні стосунки і на думку якогось пожухлого колишнього їй начхати.
Заміж Поліна не збирається, навіть жити разом з обранцем не хоче. І він не наполягає. Просто живуть. Для задоволення. Не загадують далеко вперед, не будують планів. Крім планів на вихідні чи відпустку.
