І тут із кімнати вийшла старша донька Марини, в її туфлях, кинулася на шию: — Спасибі мам! У мене таких ще не було. Сергій побачив, як похмуріло обличчя дружини, і суворо наказав доньці: — Знімай зараз же! — Чому, тату? — Тому що ми їх купили мамі. — А мамі навіщо такі гарні туфлі? – здивовано промовила дочка. – Адже вона літня

Чоловікові на картку переказали зарплату, та ще й більшу, ніж зазвичай, ось Марина і повела його магазинами, сподіваючись, що і їй дістанеться що-небудь з обновок. Адже і в сорок хочеться мати гарний вигляд.

Ці туфлі відразу привернули її увагу, потягнули до себе немов магнітом. Побачивши ціну в десять тисяч, нерішуче зупинилася.

— Приміряй! – усміхнувся чоловік.

Приміряла, вони були виготовлені немов за нею. Підняла на чоловіка очі, повні благання.

— Ну, що беремо? – з усмішкою запитав чоловік.

— Ні, Сергію, – важко зітхнула. – Ніка дев’ять класів закінчує, у неї випускний буде. Поліні хоч і чотирнадцять, теж на гарний одяг дивиться. Попереду літо…

— Доньки тебе зовсім скоро роздягнуть, – і вимовив твердо. – Бери! Вважай це мій подарунок!

Вийшли з магазину. Щаслива дружина притискала коробку з туфлями до грудей. Вона вже й не пам’ятала, коли купувала собі щось красиве.

Начебто й заробляли з чоловіком непогано, але… Ледь розрахувалися з іпотекою за квартиру, взяли автокредит. Розрахувалися і з ним, а тут виявилося, що доньки виросли і запити в них стали…

— Сергію, я навіть не знаю, куди їх одягнути.

— У вихідний ми з тобою згадаємо нашу молодість і просто погуляємо, зайдемо до когось у гості, а то ми з тобою зовсім на старих перетворилися, сидимо вдома нікуди не виходимо.

— Я в перукарню сходжу і манікюр зроблю.

— Звичайно, мені теж хочеться, щоб дружина красива була.

Прийшли додому.

Марина сховала коробку з туфлями подалі в шафу, доки доньки не побачили і, як виявилося, вчасно. Не минуло й п’яти хвилин, як до квартири зайшли доньки.

— Тату, зарплатню отримав? – тут же запитала старша.

— Ніко, схоже, це головне питання, яке тебе цікавить.

— Тату…

— Отримав, отримав.

— Ми вам обід приготували, – додала молодша. – Зараз на стіл накриємо.

За обідом мама з доньками вирішувала питання, що необхідно купити насамперед. Про свої туфлі вона так і не обмовилася.

Після обіду, поки доньки прибирали зі столу і мили посуд, Марина записалася в перукарню і на манікюр. Адже надворі весна і їй хочеться бути красивою і коханою.

У суботу доньки пішли у своїх справах, хіба вони будуть сидіти в теплий весняний день вдома. Чоловік пішов у гараж, а вона в перукарню і на манікюр.

Коли нікого не було вдома, вона приміряла туфлі з найулюбленішою своєю сукнею і тепер, сидячи в перукарні, уявляла, як сьогодні ввечері гулятиме зі своїм чоловіком, зайде до подруги.

Зачіска, манікюр, усе готово. Подзвонила чоловікові. Чоловік одразу ж приїхав:

— Марино, яка ти красива!

— Подивишся, яка я буду в сукні та на підборах.

— Подивимося, подивимося!

Радісне і щасливе подружжя зайшло у квартиру.

— Мамо, тату, – кинулася до них молодша донька. – Мені теж такі туфлі треба.

— Які? – не зрозуміла мати.

— Які Нікі купили.

— Не зрозуміла…

І тут із кімнати вийшла старша донька Марини, в її туфлях, кинулася на шию:

— Спасибі мам! У мене таких ще не було.

Сергій побачив, як похмуріло обличчя дружини, і суворо наказав доньці:

— Знімай зараз же!

— Чому, тату?

— Тому що ми їх купили мамі.

— А мамі навіщо такі гарні туфлі? – здивовано промовила дочка. – Адже вона літня.

На очах Марини з’явилися сльози, вона прикусила губи, по-дитячому заморгала, але сльози продовжували текти.

— Знімай, я сказав! – суворо повторив батько.

— Сергію, нехай…, – постаралася зупинити його дружина.

— Ні, не нехай, це твої.

Дочка зняла туфлі і, ображена, пішла у свою кімнату.

Сергій обійняв дружину:

— Марино, припиняй! Ти обіцяла показати, яка ти красива.

— А Ніка?

– А їй слід було б по одному місцю відлупцювати, але тепер уже незручно, виросла з того віку.

— Сергію, невже я справді така стара?

— Перестань себе накручувати! Одягайся!

Марина почала збиратися, але вже без того чудового настрою, який був чверть години тому, не було.

Тут зі своєї кімнати вискочила старша донька, підбігла, обійняла:

— Мамо, вибач мені! Я вчинила дуже погано і тобі нагрубила.

— Усе, Ніко! Я вже не ображаюся, – і прошепотіла на вухо. – Ми їх поперемінно носити будемо.

— Ні, мамо, вони твої.

— Тоді в тата випросимо і тобі що-небудь до випускного.

Вони погуляли рідним містом. Марина намагалася посміхатися, але слова старшої доньки, сказані в гіркотах, не давали спокою:

«Невже я справді літня? Адже мені лише сорок років. Останні п’ятнадцять пролетіли, звичайно, непомітно, але не настільки, щоб вважати себе немолодою, – зловила погляд зустрічного чоловіка. – Он мужики ще на мене дивляться».

— Марино, купуємо торт і йдемо до твоєї подруги.

— Пішли в цей магазин.

— Може червоненьке візьмемо, щось ти така сумна.

— Візьмемо.

Зайшли в гості. Подружки обійнялися, не так часто останнім часом зустрічалися. Вийшов її чоловік привітався і, глянувши на те, що принесли гості, з посмішкою запитав:

— У нас сьогодні свято?

— Так, Юро, – вимовила Марина з іронією і раптом згадала. – Чверть століття тому ми з твоєю дружиною вісім класів закінчили.

— Вітаю! – жартівливо обійняв і повернувся до дружини. – Яно, накривай на стіл!

— Здрастуйте! – із кімнати вийшла дочка господарів.

— Каріно, ти така велика? – мимоволі вирвалося в Марини.

— Так у вас така сама, – розсміялася подруга.

— У нас дві, – з нотками гордості в голосі вимовив Сергій.

— Нумо, велика, збирайся на вулицю! – скомандувала Яна.

— Мамо, я твої нові туфлі одягну?

Марина навіть здригнулася від цієї фрази.

— А я в чому піду, якщо ми зберемося погуляти? – суворо запитала подруга у своєї доньки.

— Мамо, одягнеш, що-небудь ще. Яка тобі різниця?

— У тебе своє взуття є.

Дівчинка одягла кросівки і мовчки вийшла.

— Чоловіки, йдіть у зал, посидьте! Ми з Мариною поки що що-небудь приготуємо, – сказала господиня злегка розлюченим голосом.

Коли зайшли на кухню, вона продовжила обурюватися:

— Бачте, вона має гарно одягатися, адже їй шістнадцять років, а мамі й так зійде, адже вона літня, – глянувши на подругу, здивовано запитала. – Марино, ти що посміхаєшся?

— Сьогодні моя старша мені те саме заявила, майже слово в слово. Сергій мені туфлі купив, а вона побачила й одягла. Так само здивовано запитала, навіщо мені красиві туфлі, – важко зітхнула. – Ох, Яно, схоже, наша молодість минула!

— Молодість може й минула, але до старості нам ще далеко.

— Знаєш, що я зараз згадала? Адже в п’ятнадцять років ми були точно такими ж.

— Нічого не змінюється в цьому світі, – погодилася Яна.

Посиділи трохи й оговталися гуляти. Настрій чудовий. Поруч кохані чоловіки, які не зводять очей зі своїх прекрасних дружин. І таке відчуття, немов повернулися у свою юність, нехай ненадовго, лише на один вечір. У понеділок знову на роботу, знову діти, проблеми, але це буде в понеділок.

Ніка все ж одягла мамині туфлі на випускний вечір, адже вони так гарно виглядали з її новою сукнею.

You cannot copy content of this page