Мені іноді вже здається, що це не моя, а його мама, – зізнається Олена подрузі. – Ну, де не посій там і вроде, чесне слово. У мене коректних слів щодо ситуації вже немає.
— І що, щоразу мама стає на бік зятя?
— Не те слово, грудьми на амбразуру кидається, не розбираючись, хто правий, а хто винен. Інший раз сама перша і провокує ці скандали: починається її улюблена пластинка: «Бідний Гліб, як тільки він тебе терпить». Ну і все, чоловік слово, я слово, а мама десять і всі проти мене. Так, непогано, коли зять із тещею спільну мову знаходять, але в нас явний перекіс. Найцікавіше, що подається все під соусом турботи про мій шлюб. Минулого разу договорилася до того вже, що якби не вона, ми б давно розбіглися, а її онука ненаглядна росла б без батька.
— А ти?
— А я відкрито висловила, що якби не вона, то ми б практично й не сварилися, що її онука без батька залишиться тільки через бабусю, яка вічно носа пхає не у свою справу, – відповідає Олена.
Олені майже 40, чоловік на кілька років старший. У шлюбі є дочка, їй 9 років, сімейний стаж подружжя 17 років. Раніше, коли тільки починали жити, як каже Олена, такого з маминого боку не спостерігалося. Це тенденція останніх років, коли чоловік почав пристойно заробляти і матеріально допомагати тещі.
— Одразу після їхнього знайомства мама взагалі сказала, що я роблю помилку і обирати такого чоловіка не можна, – усміхається Олена. – Так, уся річ у тім, що в чоловіка батьки були дуже неблагополучні, спилися і пішли на той світ один за одним, коли йому 17 років було. Хто б міг подумати, що тепер зять для неї – світло у віконці.
Олена і Гліб одружилися, стали жити за 30 кілометрів від столиці, в однокімнатній квартирі, яку Гліб успадкував після недолугих батьків. Мама приїжджала і все критикувала: ремонту немає, зять заробляє копійки, живете у чорта на рогах,
— Тільки дітей зараз заводити не здумай хоча б кілька років, може, ви ще й розбіжитеся, – радила теща.
Олена з чоловіком справді не одразу зважилися на дитину, але не через думку тещі, а через те, що дуже хотілося переїхати до столиці, купити нормальну спільну квартиру, нажити хоч якусь матеріальну базу.
Все, в кінцевому підсумку, вийшло. Є непогана трикімнатна квартира, дочка, однокімнатну чоловіка здали, гроші хоч і невеликі, але все ж. Олена працює, отримує середню зарплату, а у Гліба в останні роки все пішло на лад: підвищення отримав, закінчив якісь курси підвищення кваліфікації, підвищили його ще раз.
Подружжя закрило іпотеку, зараз легко гасить кредит за новеньку машину, відкладає гроші, може дозволити собі і якісний відпочинок, і смачну їжу, і добротний одяг із новими ґаджетами.
І донедавна в них майже не було сварок. Просто не було через що сваритися. Так, останнім часом чоловік рідше буває вдома, а майже весь побут на Олені, але це її аж ніяк не напружує: прибирання та прання зараз – звичайна річ, готувати жінка любить, та й до їжі її домашні не надто вибагливі.
— А 4 роки тому на пенсію вийшла моя мама, – похмуро каже Олена. – І відтоді наш сімейний паровоз стрімко летить кудись під укіс. І так, завдяки моїй мамі, якій стало нічого робити, і яка тепер дуже боїться втратити прихильність зятя. Не думає про те, що якщо вона підштовхує нас до розриву, сама ж залишиться на бобах.
Почалося все незабаром після виходу тещі на пенсію. У літньої пані зламалися разом холодильник і пральна машина. Засмутилася і розплакалася, Олена з чоловіком і донькою були якраз у неї.
— Ну от як так? Де мені тепер нове купити з пенсії, та ще й одночасно? – засмутилася мама Олени. – Ремонту холодильник точно не підлягає, а ремонт пралки оцінили в половину її вартості.
— Теща, не ридай, – сказав Гліб.
А наступного дня мама дружини зустрічала доставку з новим холодильником і пральною машиною, яку тут же і підключили. А потім Гліб сказав дружині, що у нього немає мами, а якби була, то він би їй допомагав матеріально.
— Яка б вони не була, – сказав чоловік. – А в тебе мама така хороша, не моя недолуга. Загалом, я вирішив, що ми не станемо біднішими, якщо допоможемо твоїй матусі .
Олена тоді навіть розцілувала чоловіка за чуйність і турботу, а теща з того часу у зятя на дотації. Щомісяця Гліб переказує пенсіонерці тверду суму, що дорівнює її пенсії, та ще й вирішує її питання з позаплановими витратами: зуби, ліки, поїздка до родичів.
— І все, для мами зять – сонечко, а я – мегера, яка йому життя псує. Постійна критика з її боку, прямо при чоловікові. Не так стараюся заради чистоти, не так з роботи зустрічаю, не так готую, не так люблю.
— Олено, ну що Гліб сам собі хліб маслом маже? Він же з роботи, доглянь за чоловіком, – може обуритися мама. – Гліб, як ти з нею живеш? Не розумію. Ну що таке картопля на гарнір? Невже важко зробити щось складніше, але корисніше? Олено, чому Гліб сам взуття миє? Він і так на роботі до пізньої ночі, дай ти йому у вихідний розслабитися. Олено, вже сміття і сама б винесла.
І Гліб, здається, почав із тещею погоджуватися: вередує і критикує дружину: «навіть твоя мама це і то помітила. Не винось мені мозок, з порога починаєш, уже скільки разів тобі навіть теща за це вимовляла».
— Бісить неймовірно, – каже Олена. – У всіх сварках мама на боці зятя. Він з роботи затримався і не подзвонив? Значить, не міг, чому я відразу нападаю. Він на білому дивані лежить у вуличних штанях? Так він на цей диван і заробив. Просто жах. І відмовити мамі в відвідинах нашого дому я не можу, чоловік тещу з розпростертими обіймами зустрічає.
Олена вважає, що мама просто панічно боїться втратити «бонуси» від успішного зятя, готова власну доньку принижувати і знецінювати її заслуги, щоб Гліб продовжував забезпечувати її ситу старість.
— Ти так боїшся залишитися без дотації зятя? – не витримавши, дорікнула Олена мамі одного разу.
— Глібе, ти уявляєш, твоя дружина мені ж і дорікнула вже, твоєю допомогою, – за кілька днів перебрехала слова доньки теща. – Напевно грошей пошкодувала для рідної мами, об’їла я її, бідну.
— Олено, ти здуріла? Зовсім збожеволіла чи що? – накинувся Гліб на дружину.
— І в нас черговий скандал на тему того, що це Гліб заробляє, і він витрачатиме гроші так, як вважатиме за потрібне, а я черства і заздрісна погань, – каже Олена. – Зловила краєм ока вираз маминого обличчя: така задоволена сидить, посміхається щасливою посмішкою. Ну як, як так можна?
— Можливо тоді переселити улюбленого зятя до тещі? Подала б на аліменти, – каже жінці подруга. – А вони нехай живуть, раз між ними така гармонія.
— Нікуди він зі своєї трикімнатної квартири не піде. І головне, прикро, все в нас було нормально, поки мама не стала лізти. І вона не розуміє, що зять – не син. Буде в нього інша дружина, бонуси йтимуть новій тещі.
Що думаєте? Зустрічали таку поведінку матерів? Чим пояснюєте?
