— Мамо, дядько Сашко мене не любить.
— Ну що ти таке кажеш, доню? — опустилася Лариса перед донькою. — Дядько Саша тебе обожнює. Дивись, яку ляльку він купив тобі? Хіба він став би її купувати, якби не любив?
Дівчинка спохмурніла. У маминих словах була логіка, але вона сама все чула!
— Він так і сказав, мамо! Сказав, що я все псую! І заважаю вам!
Наталя намагалася тримати себе в руках, розуміючи, що дочці складно прийняти її нового обранця. Тому вирішила, що вона просто все вигадала.
— Це не так. Дядько Саша тебе дуже любить. Не вигадуй.
Дівчинка засопіла, а потім вискочила з кімнати, залишивши маму в засмучених почуттях. З батьком Свєти Лариса розлучилася кілька років тому. Може, татом він був і не найгіршим, але ось чоловіком був жахливим.
Але вона довго була з ним, намагаючись зберегти шлюб. Заради доньки, яка шалено любила батька. Але коли він зрадив Ларису, та не витримала. Та й підозрювала вона, що зрада була не першою. Вона зібрала його речі, і коли чоловік повернувся з роботи, засунула йому в руки валізу.
— Це що? — здивовано спитав він.
— Це все. Ми розлучаємося. Забирай свої речі і йди, — сказала вона тоді. Світлану цього дня вона відправила до своєї мами, щоб донька не була свідком з’ясування стосунків.
Потім вона Свєті пояснила, що тато більше не житиме з ними, але вона все одно його бачитиме. Тоді доньці тільки п’ять років виповнилося, здавалося, вона навіть не зрозуміла, що трапилося.
І спочатку батько й справді бачився з дівчинкою. Водив її гуляти, дарував подарунки. Мама ніколи не перешкоджала їхньому спілкуванню, навпаки — тільки рада була. Але незабаром у колишнього чоловіка запал пропав, і тепер він бачить Світлану раз на місяць. А часом і того рідше.
Тим більше, у нього з’явилася дівчина, і йому не до дитини. Наталя ж довгий час була одна. Чомусь вона була зла на весь чоловічий рід, не дозволяючи собі повірити хоч комусь із чоловіків.
А потім зустріла Сашка. Сашко був надійним. Усміхненим, добрим. Він анітрохи не злякався, коли дізнався, що Лариса має дочку. Зі Світланою він завжди чудово спілкувався. Дарував їй подарунки, купував солодощі.
І Лариса не могла цьому натішитися. Не так складно знайти дбайливого чоловіка, набагато складніше зустріти того, хто прийме твою дитину. Світлана ж ставилася до Сашка з обережністю.
Грати його не кликала, зайвий раз взагалі з ним не розмовляла. І коли вона сьогодні заявила, що дядько Сашко її не любить, Лариса навіть не надто здивувалася. Сім років – вік, коли діти починають дорослішати. Напевно вона переживає, ревнує, боїться, що тато назавжди зникне з її життя з появою у мами чоловіка.
Наталя розуміла, що з донькою треба поговорити, заспокоїти. Але зараз, коли Світлана ображена, не варто до неї лізти. Нехай охолоне. Увечері дочка попросилася до бабусі. І Лариса погодилася її відвезти, знаючи, що в бабусі їй подобається. Та й з Сашком удвох вона була не проти побути.
Бабуся помітила, що з її онукою щось не те. Зазвичай дівчинка дуже весела, активна, постійно якісь ігри вигадує. А сьогодні насупилась, майже нічого не каже.
— Онуко, що трапилося? — Запитала бабуся.
— Мама мені не вірить, — буркнула вона. – А дядькові Сашкові вірить!
— А що сталося, люба?
Коли бабуся дізналася, що в її доньки з’явився чоловік, вона зраділа. Молода ж зовсім не варто ставити на собі хрест після невдалих стосунків. Але за внучку вона все ж таки хвилювалася, невідомо, як вона прийме чужого чоловіка. Та й, головне, як він її прийме.
Коли Лариса з’їхалася з Сашком кілька місяців тому, бабуся завжди питала у Свєти, чи все добре. І онука лише кивала, не уточнюючи. Але це і нормально, все ж таки має пройти час, щоб вони звикли одне до одного.
Але сьогодні, коли онука почала розповідати, у бабусі навіть серце заболіло. Не дарма вона хвилювалася.
— Дядько був удома, мама пішла в магазин, а я пішла гуляти надвір. Коли я повернулася, він цього не почув, бо говорив телефоном. Натомість я чула, як він сказав комусь, що з моєю мамою в нього все добре, якби тільки не її дочка, яка його дратує. А ще він додав, що сподівається, що я частіше буду в тебе бувати, а не вдома.
— Ти мамі про це сказала? — Запитала бабуся, гладила дівчинку по голові.
— Я намагалася! Але мама відразу почала мене переконувати, що мені здалося. Адже дядько Сашко мені подарунки дарує, отже, любить!
— Ох, Боже правий, — зітхнула бабуся. — Ну, нічого, не хвилюйся! Ми щось придумаємо!
— А може, я й справді з тобою житиму? — тихо спитала дівчинка. — Якщо я їм так заважаю?
— Ми все це обговоримо, — усміхнулася бабуся. — І, повір, мамі ти заважати не можеш.
Коли дівчинка заснула, бабуся вийшла на кухню і зачинила за собою двері. Вона набрала номер доньки і почала чекати відповіді. Відповіла Лариса не з першого разу, вони з ним вечеряли, насолоджуючись суспільством одне одного, вона й не чула.
— Що таке, мамо? – стривожено спитала Лариса. — Щось із донькою?
Було вже пізно, тому Лариса і злякалася. Зазвичай, мама так пізно не дзвонить.
— Ти одна чи з ним? — Запитала мама.
— Ми вечеряємо, — озирнувшись на чоловіка, відповіла Лариса.
— Вийди до іншої кімнати, треба поговорити.
Лариса ще більше захвилювалася, але маму послухала. Зачинившись на балконі, вона вдихнула свіже повітря, і знову повторила запитання.
— Що таке, мамо?
— Внучка мені розповіла, як чула, що каже про неї Сашко.
Наталка закотила очі. Вона знала, що її мама все приймає надто близько до серця.
— Мам, та вона ревнує, от і вигадує, не зрозумій що. Я з нею поговорю, не хвилюйся.
— А ти взагалі спробувала хоч щось з’ясувати? – суворо запитала мати.
Лариса зрозуміла, що доньку вона до кінця не вислухала. Почувши від неї першу фразу, одразу почала переконувати. Довелося зізнатися.
— Ні, не встигла. Світлана образилася і пішла.
— А варто було б.
Бабуся переказала своїй дочці те, що почула від онуки. Ларису навіть трохи занудило, коли вона дізналася всю історію. І все одно вона не могла в це повірити. Сашко завжди був привітний, добре спілкувався із її дочкою. Але чи це те, що він її прийняв?
Про любов навіть і говорити не доводиться, все ж таки це не його дитина. Але якщо вони збираються будувати і далі стосунки, то він має усвідомлювати, що Лариса йде разом із донькою, так би мовити, у комплекті. І що донька завжди буде при ній, що вони мають стати однією родиною.
— Мам, я все з’ясую, — тихо промовила вона.
Ще якийсь час Лариса стояла на балконі, думаючи, як краще про все дізнатися. А потім вирішила просто спитати у Сашка. Якщо він нічого такого не говорив, вона це зрозуміє.
Вона повернулася на кухню.
— Все гаразд? — Запитав чоловік. — Світлана в порядку?
Він дуже переживав, що з її донькою щось сталося. Але не тому, що хвилювався за неї, а тому, що тоді доведеться забрати її від бабусі, і їм знову не вдасться побути вдвох.
Він і так вечорами ледве стримується, щоби не накричати на майбутню доньку. Адже вона завжди з ними. Навіть телевізор без неї не подивитись.
— Вона чула, що ти сказав, — сухо розповіла мама. — Про те, що вона тебе дратує, і що ти хотів би, щоби вона взагалі у бабусі жила.
Лариса сподівалася побачити щире здивування в очах чоловіка, але натомість побачила страх і бажання якось викрутитися.
— Що за дурість? — промовив він, нервово хапаючись за келих. — Нічого такого не було.
Вона зітхнула. Було дуже прикро. Адже вона думала про те, що зустріла відповідного їй чоловіка. Який прийме її дитину, який розумітиме всю відповідальність, яка ляже на його плечі. Але цього не сталося. І, мабуть, уже й не станеться.
— Не бреши, — похитавши головою, сказала вона.
— Та там все було не так, — почав викручуватися Сашко. — Я лише сказав, що хочу частіше з тобою удвох час проводити. Нічого такого!
Того ж вечора вона вигнала його. Насамкінець він наговорив їй багато чого поганого, що вона назавжди залишиться сама.
Коли Світлана повернулася від бабусі і не виявила вдома дядька Сашка, дуже здивувалася.
— Що трапилося? — Запитала вона у мами.
– Я подумала, що нам і вдвох чудово живеться, — сумно посміхнулася її мама. — Навіщо нам ще хтось? І знай, я завжди буду на твоїй стороні. Ти все можеш мені розповісти. Вибач, що не вислухала тебе минулого разу.
Пізніше, коли доньці виповниться тринадцять, Лариса все ж таки зустріне гідного чоловіка, якого навіть її дочка полюбить і прийме. Але це буде згодом. А зараз, вони були удвох і розуміли, що стосунки мами та дитини важливіші за все на світі.
