— Це що ще таке?! Для чого стільки матеріалів привіз?! – бризкаючи слиною, виглядаючи з-за дощатого паркану верещав дід Григорій.
Його обличчя розчервонілося від гніву, щоки роздувалися, а очі так і виблискували з-під сивих волохатих брів. А гачкуватий, гострий ніс робив сусіда схожим на злісного хижого птаха, готового закльовувати будь-кого, хто посміє заперечити хоч словом.
Від хати до свого птахо-подібного чоловіка вже мчала на підмогу бабця Марина. Її рожеві, товсті щоки тряслися в такт руху.
— А ну, повертай усе назад! Не дозволю тут смітити і всякий там шум-гам влаштовувати. Я жінка хвора, стара, мені тиша і спокій потрібні, – кричала вона, розмахуючи на бігу пухкими руками.
Віктору картина здалася доволі комічною і дивною. Він ледь стримав сміх, розуміючи, чим може загрожувати уражене самолюбство цієї парочки.
— Будинок мій. І тільки я буду вирішувати, що мені тут перебудовувати, а що залишити як було. Не думаю, що роботи на моїй ділянці вам якось завадять. – спокійно відповів чоловік, і, розплатившись із робітниками, попрямував до будинку.
«Треба ж! Але ж я мало не поріднився з цими людьми. І навіть колись сильно переживав із цього приводу. А роки минули, і виявилося – Бог відвів».
***
Вітя в дитинстві часто їздив до бабусі в село. Спочатку з батьками, потім коли вже був учнем старших класів сам.
До речі сказати, шлях був неблизький – година електричкою. Але Вітька майже на кожні вихідні вирушав до бабусі. Місця тут і справді були чудові: ліс, річка. Влітку можна купатися, взимку кататися на ковзанах і на лижах. І дітвори в селі завжди було багато.
А ще сюди, в село частенько приїжджала Лера – онука баби Марин і діда Гриця. Хлопчина був закоханий у чорнооку красуню зі шкільних років. Діти постійно були разом: ходили в ліс по гриби та ягоди, каталися на велосипедах.
Йшли роки. Вітька і Лера виросли, дитяча прихильність переросла в сильніше почуття, принаймні, з боку хлопця.
Але тут втрутилася бабця Марина. Не такої партії вона хотіла для своєї обожнюваної внучки-красуні.
— Не пара твій Віктор, нашій Лерочці – не втомлювалася повторювати сусідка, під час зустрічі з Валентиною, бабусею Віті.
— Чим же мій онук гірший за твою Валерію? Дивись, який красень виріс, скільки дівчат за ним бігає!
— Ось нехай і вибирає одну з них. А моїй онучці потрібен наречений солідний, багатий. Що твоя Марія може запропонувати із сином на додачу? Не знаєш? А я тобі скажу – нічого. Тож напоуми свого Вітю залишити Леру в спокої. Незаможні наречені нам не потрібні.
Бабуся, зрозуміло, передала розмову мамі Віктора. Обидві почали переконувати хлопця залишити Валерію в спокої.
— Важко тобі буде в цій сімейці, Вітенько! Вже я то їх із дитинства знаю. Люди злі, сварливі з тих, що тільки про себе дбають, – переконувала сина Марина.
Віктор чинив опір до останнього, казав, що Лера не така. Він був упевнений, що й дівчина вчинить так само і боротиметься за своє кохання. Але цього не сталося. Валерія, нічого не пояснюючи, просто перервала спілкування.
Пізніше Віктор дізнався, що баба Марина бігала по всьому селу з фотографіями і хвалилася, як вдало Лерочка вийшла заміж.
— І хлопець їй під стать! Син бізнесмена, тож тепер моя внученька як сир у маслі кататиметься.
— Чи не зарано вона заміж то вискочила? Навіть перший курс не закінчила! – розглядаючи фото висловилася Валентина.
Марина різко вирвала картки з рук сусідки: – Це ти просто від заздрощів так кажеш, що моя Лера знайшла нареченого кращого за вашого Вітьку-бовдура.
— Ну, бовдур – не бовдур, а перший курс закінчив успішно – парирувала Валентина.
— От і нехай собі далі сидить над підручниками, а нашій Лерочці – красуні зовсім цього не потрібно. Її тепер чоловік буде забезпечувати – розійшлася сусідка.
Валентина лише зітхнула і відмахнулася, за стільки років зрозуміла, що сперечатися з Мариною чи Григорієм – це себе не поважати.
Потім Марина знову бігала по всьому селу, розмахуючи фотографіями правнучки, маленької доньки Валерії. А ще через деякий час щось затихла, якщо її хто-небудь запитував про онуку, то та одразу замовкала і поспішала додому.
А Віктор закінчив технікум, здобув хорошу професію, знайшов роботу. Роки через три після закінчення технікуму одружився з милою дівчиною Настею.
Відразу після весілля молодята стали орендувати квартиру. А Марія вирішила забрати Валентину Іллівну з сільської хати до себе. Тоді бабуся вирішила продати свій будинок і віддати онукові гроші на перший іпотечний внесок.
— Спасибі, бабусю – сказав Віктор – Але нехай будинок залишається. Місця там хороші, рідні. Будемо з Настею і майбутніми дітьми приїжджати на відпочинок, ловити рибу, засмагати на березі водойми. А квартиру ми й так собі купимо. У нас на будівництві для працівників існує пільговий тариф за іпотекою. Машина в нас уже є, тож складнощів з поїздками не буде. На тому й вирішили.
Подружжя часто їздило в село. Насті, теж полюбився старий будинок. Разом із чоловіком вона із задоволенням займалася сільською працею: обрізала дерева і чагарники, працювала на городі.
Коли зʼявився в сім’ї Артем, а через два роки, Ірочка, приїжджали в село вже всією сім’єю. Усе було чудово: свої овочі з городу, фрукти з саду, у місцевих жителів можна було купити справжнє молоко, сметану, сир.
Одне псувало настрій – наявність поруч сварливих сусідів. Вічно пихаті й нахабні баба Марина та дід Григорій, наче не хотіли бачити щасливу родину поруч зі своїм будинком. Пенсіонерам не подобалося практично все! Вони могли роздмухати скандал на рівному місці.
— Що це у вас малеча кричить як дика. Ану швидко змусьте їх заткнутися. Голова від них болить! – кричала через паркан баба Марина, навмисне обв’язавши голову хусткою на кшталт пораненого бійця.
— Що це ти зудиш і зудиш своїм дрилем?! Зайнятися нічим? Припини негайно. У власному домі спокою немає! Я зараз дільничного викличу – скандалив дід Григорій.
— Ей, ви, бандити міські! Що ви так голосно грудки розбиваєте? Хто так город копає?! – кричали сусіди хором.
Здавалося, у людей похилого віку мучити молоду сім’ю було свого роду розвагою. Немов вони посперечалися, хто більше гидот наговорить сусідам.
— Не сприймайте близько до серця – говорили інші жителі села – Після того, як у Марини з Григорієм відрізали газ, вони, немов з котушок злетіли. І так шкідливі були, а тепер, так узагалі … злидні. І, адже тримають велике господарство, пасіку. Могли давно б заплатити штраф за несплату і під’єднатися знову.
***
У Валентини з Марією була своя версія. Сусіди бісяться, дивлячись на щасливе сімейство Віктора. Адже їхню неповторну красуню-онучку Леру чоловік покинув через 2 роки після весілля. Відтоді вона повернулася до батьків, ніде не працює і ростить доньку.
У теплу пору року Віктор із дружиною потроху облагороджували ділянку – поставили нові ворота, замінили старий паркан на спільній лінії з конфліктними людьми похилого віку. Подружжя намагалося поставити огорожу аж до кінця ділянки, проте дід Григорій став обурюватися.
— Не смійте. Ще не вистачало зачепити газову трубу – обурювався дід.
Уздовж городу, справді, зверху проходив трубопровід. Віктор хотів відгородитися хоча б сітковими секціями, але сусід був незгодний категорично.
Одного разу Віктор вирішив зробити невелику перебудову будинку… Коли Григорій побачив чергову машину з привезеними будівельними матеріалами, одразу ж влаштував допит із пристрастю.
— Ти що задумав? – накинувся він на сусіда – Чим тобі поганий цей будинок?
— Діду Грицю, я краще знаю, що мені треба. Це мій будинок і тільки мені вирішувати, який він матиме вигляд.
— Але ми з Мариною не переносимо шуму! Тобі це ясно?
— Нічого, потерпіть. Ми ж витримали будівництво вашої літньої кухні та нового сараю для свиней. А ще діти постійно лякаються, коли ви забиваєте чергового кролика чи нутрію. І запах гною нам доводиться вдихати! Але, я ж не пред’являю претензій і не лізу до вас зі скаргами.
— Та я все життя тут живу, а ти з жиру бісишся! Навіщо тобі зміни садиби. І так усе добре.
Віктор, звиклий уже до заскоків сусідів, усе зробив, як планував, не звертаючи уваги на їхні численні претензії. Прийшов час провести і підключити газ у прибудову. Для цієї мети було викликано бригаду майстрів із державної організації. Під час робіт зайшла розмова про сусідній будинок.
— Ніяк не можу зрозуміти – говорив старший із майстрів, – Кілька разів нам доводилося виїжджати на об’єкт після відключення вашим сусідам, газу. Якась містика виходить! Дим із труби йде, а газу немає. Кажуть, що користуються дровами і вугіллям. Але під час експлуатації таких засобів, над трубою піднімається темнувата хмара.
Виходить, люди кілька років по-тихому незаконно використовують газ, тоді як решта сумлінно його оплачують.
— Не знаю, ми, якщо чесно, ніколи не звертали на це увагу – відповів Віктор
— А можна, ми пройдемо на город? Подивимося на загальний газопровід.
— Ваше право.
Газівники пройшли до загальної магістралі і почали її оглядати. Незабаром вони знайшли зрушену опору і непомітну врізку. Сусід виявився більш, ніж просунутим. З’ясувалося, що йому вдалося зробити вставку всередині опори. Зрештою, вийшла труба в трубі.
— Оце так! – мало не хором сказали чоловіки – Прямо інженер! Тільки ось ця дивовижна конструкція виллється для шахраїв астрономічним штрафом.
Після виявлення афери і пред’явлення Григорію з Мариною звинувачення в крадіжці газу, пенсіонери знайшли крайнього. Вони почали дорікати Віктору в тому, що він навмисне їх підвів під штраф.
— Ти спеціально затіяв будівництво і підставив нас! – кричали вони в 2 голоси через паркан, бризкаючи слиною на всі боки.
— Так, навіщо мені все це? – щиро дивувався Віктор.
— А для того, що ти ніяк не можеш пробачити, що наша Лера вийшла заміж не за тебе!
Тут чоловік уже не міг стримати сміх.
— Я, навпаки, щасливий таким поворотом долі. Інакше в мене б не було коханої Насті та моїх дітей, – відповів він.
А старі, стали ще більш злі на Віктора і його сім’ю. Але чоловік все таки поставив високий та довгий паркан вздовж межі з сусідами. Жити стало трохи легше. Але чи надовго?
