— Алло, Рито, терміново приїжджай до мене! Я спізнююся на літак! Ти повинна мене відвезти, щоб я встигла, – дзвінок свекрухи застав зненацька. Рита якраз збиралася виїжджати на зустріч із клієнтом.
— Надія Василівна, по-перше, добридень. А по-друге, я не можу зараз приїхати. Ви поводитеся дивно, і я втомилася від ваших сюрпризів.
— Чому це не можеш? Хоча не відповідай, не витрачай мій час. Жодні справи не можуть бути важливішими, ніж допомога свекрусі! Терміново приїжджай! Або виклич мені таксі!
Рита навіть розгубилася від такого тону свекрухи. Адже ще недавно Надія Василівна буквально в рот зазирала невістці, аби тільки отримати заповітні ключі від Ритиної квартири. І раптом такі зміни. Рита не знала про поїздку свекрухи. Не знала ні пункту призначення, ні мети… І змінювати плани заради неї теж не планувала.
— Зателефонуйте своєму синові. Поговоріть із ним. Я зайнята, вибачте.
Рита скинула виклик. Приказка, що на нахаб, треба бути нахабними, їй не подобалася, але в даному випадку це був єдиний спосіб позбутися свекрухи. Утім, Надія Василівна тут же надіслала їй голосове повідомлення, де в гніві практично прокляла весь білий світ і Риту.
«Рома не відповідає на мої дзвінки! Якщо я не поїду, то буду і далі жити в твоєму бомжатнику! Але ж ти спиш і бачиш, як мене вигнати! Весь мозок зʼїла моєму синові! Посварила нас!»
— Бомжатник?! Ось як? – Рита не знаходила цензурних слів, щоб висловити своє невдоволення поведінкою і словами свекрухи. Здавалося, що жінка або з’їхала з глузду, або їхала «в останню путь», тож могла дозволити собі так говорити, імовірно, бажаючи обірвати всі контакти з невісткою. – Це, дорога Надія Василівна, не бомжатник, а простора квартира, яка мені дісталася від дідуся! Та за цю квартиру готові душу продати! Високі стелі, радянський ремонт на століття, меблі в ідеальному стані! Жила на всьому готовому. А тепер, значить, погана квартира… Ну почекай, Надія Василівна… Попроси в мене ще чого-небудь…
Рита ходила кімнатою, розмовляючи із собою, настрій на зустріч із клієнтом змінився гнівом.
Але на щастя, будильник на мобільному вчасно вивів жінку зі стану «вибухонебезпечно».
Рита зробила кілька глибоких вдихів і видихів, а потім, схопила сумочку, документи і вибігла з квартири.
Жило подружжя у квартирі Романа. Він придбав нерухомість до шлюбу з Ритою, і було вирішено, що подружжя здаватиме дідусеву квартиру під тематичні заходи. Одного разу в ній навіть відбувалася зйомка для серіалу. Інтер’єр ідеально підходив до сюжету, і Рита погодилася надати приміщення.
Саме тоді їхня сім’я познайомилася з Іваном. Хлопець винаймав квартиру по сусідству і почав скаржитися на те, що в під’їзді «прохідний двір».
— Спокійного життя немає! Набридли ці зйомки! Я завтра ж напишу скаргу в поліцію. У вас ліцензія є? Ви не маєте права! – кричав він, спіймавши Риту на майданчику.
— У нас усе, що треба є, шановний. Ба більше, зйомку буде закінчено найближчим часом. Тож вашому спокою більше нічого не загрожуватиме, – сказала Рита. А через кілька тижнів, коли чоловік Рити заїжджав у цю квартиру у справах, Іван зустрів його на сходовій клітці. Як з’ясувалося пізніше, поки Роман був у квартирі, його мати, Надія Василівна, яка залишилася в під’їзді, познайомилася із сусідом і навіть обмінялася з ним номерами. А через деякий час Надія Василівна мимохідь натякнула, що в неї з’явився «молодий чоловік».
— Наскільки молодий? – насупився Роман. Йому було досить дивно чути з її вуст фразу «мій хлопець».
– Дуже молодий. Молодший за тебе, Рома. Але ж коханню всі віки покірні, чи не так? – Надія Василівна немов спеціально провокувала нові запитання сина, щоб похвалитися. – Красивий, уважний, інтелігентний! Квіти дарує! – Надія Василівна з кожним днем розквітала все сильніше. Вона змінила гардероб: у шафі у свекрухи з’явилися короткі спідниці, легковажні сукні, які виглядали на ній досить дивно. Але невістка із сином мовчали, бачачи, що Надія Василівна знову стала отримувати задоволення від життя.
— Чим би дитя не тішилося… – почав Роман.
— Аби потім не плакало, – тихо продовжила фразу Рита. Вони вже знали, що мати зустрічається із сусідом, і стежили за розвитком подій збоку.
Зустрічі свекрухи з хлопцем її мрії швидко перетекли в нову фазу.
— Ми з Іваном хочемо жити разом, – заявила вона, приїхавши на чай.
— Що ж, якщо хочете – живіть, – здивувався Роман. – Ми з Ритою тут до чого? Благословення мого хочеш? Я твій син, а не батько…
— Вічно ти все псуєш своїм скептицизмом.
— Мамо, ти вже доросла дівчинка, моїх порад не потребуєш. Адже так? – Рома серйозно подивився на матір.
Йому не подобалося те, що з нею відбувалося: вона стала схожа на школярку, у якої вирували гормони. Проте він тримав при собі свої думки і думку з цього приводу, але мати відчайдушно бажала вивести його на відверту розмову.
— Порад не потребую, а ось допомоги дуже. – Надія Василівна склала долоні біля грудей. – Мені квартира потрібна. Щоб жити з Іваном. Його виселяють, термін оренди добіг кінця.
— Ну нехай продовжить.
— На жаль, це неможливо.
— Не хочу навіть знати, чому. Просто нагадаю тобі, що в тебе є своя квартира.
— Там є деякі проблеми…
— Які?
— Орендарі.
— Ти що, здала свою квартиру чужим людям?!
— Не чужим. Пам’ятаєш мою подругу, Карину? Вона попросила внучку пустити. Я кімнату їй здала…
— Ти планувала з нею ділити квартиру?! – Роман був, м’яко кажучи, шокований.
— Ну… Чесно кажучи, я вже перебралася до Івана, просто не говорила вам… – Надія Василівна плуталася у свідченнях. – Але тепер з’ясувалося, що нам треба з’їжджати. А я розраховувала на його житлоплощу. Везти його у квартиру, де живе молода студентка, я, зрозуміло, не збираюся, як і виганяти онуку подруги.
— І що ти пропонуєш?
— Мені треба кілька місяців перечекати десь, поки в неї навчальний рік не скінчиться, і вона не поїде назад у своє селище. Тому я й хотіла попросити в тебе ключі.
— Які ключі?
— Від квартири, де були зйомки.
— Ти про квартиру дідуся Рити?! Ні, мамо, це неможливо.
— Це ще чому?!
— Тому що квартира не моя. Я не можу розпоряджатися ключами.
— Ти чоловік? Значить, можеш. Вплинь на неї, натисни. Ти ж чоловік!
— Мам… По-моєму, на тебе хтось дуже сильно впливає. І тисне. Чи не так? – Роман натякнув на Івана.
— Зовсім ні! – мати спалахнула. – Іванко ні до чого. Це моя ініціатива! Я знаю, що в нього зараз проблеми з роботою, грошей немає! А ціни на квартири просто космічні! Я маю подбати про наше майбутнє. Ми вирішили, що скоро одружимося, ось, він мені каблучку подарував! – Надія Василівна простягнула руку, демонструючи дешевеньку каблучку, надіту на безіменний палець. Надія Василівна любила цяцьки, тому Роман не помітив скромної прикраси, яка загубилася на руці серед інших каблучок і перснів.
— Що ж… Тоді порада та любов. Я із задоволенням прийду на ваше весілля, як гість.
— І це подяка за все те, що я для тебе зробила?!
— Мамо, якщо ти забула, то наше весілля з Ритою ми оплачували самі. Ти ні копійки не дала.
—Знайшов чим дорікати! Зате я ростила тебе, відмовляла собі у всьому… Заради твого блага.
Роман промовчав. Усе дитинство він провів із бабусею, а мати пурхала як метелик, шукаючи нові емоції. Коли Ромі було одинадцять, мати, нарешті, стала розсудливою і вийшла заміж за дядька Мішу. Він був класним мужиком: багато зробив для їхньої родини. Здавалося, мати кохала його по-справжньому, але за 19 років спільного життя дядько Михайло загинув. І Надія Василівна здорово здала. Роман був упевнений, що мати не шукатиме нових стосунків. Але помилився. Напевно, саме тому, що мати «ожила», почавши зустрічатися з Іваном, Роман крізь пальці дивився на ці дивні стосунки і не влазив у її особисте життя.
Зрозумівши, що від сина вона нічого не доб’ється, Надія Василівна вирішила звернутися до невістки.
— Дорога, мені дуже потрібна твоя допомога, – свекруха попросила в Рити ключі.
Зрозуміло, невістка була проти. Але Надія Василівна буквально на колінах благала її допомогти, і Риті стало незручно відмовляти. До того ж до них зачастили перевірки, хтось із мешканців подав скаргу на незаконну діяльність власників. І хоча совість Рити була чиста, звільнитися від перевіряючих органів швидко не вдалося.
— Якщо ви надасте докази, що ви або ваш родич живете там постійно, справа піде швидше, сказав перевіряльник.
— Добре. Моя свекруха живе в цій квартирі, – здалася Рита. Надії Василівні видали ключі, і та з радістю перевезла речі й заодно поселила разом із собою Івана.
Домовилися, що інтер’єр і меблі буде збережено. Особливо цінні речі Рита накрила спеціальними чохлами, щоб їх випадково не зіпсували. Частину прибрала в спеціальну шафу. Утім, Надія Василівна була доволі охайною жінкою й обіцяла стежити за тим, щоб Ванько поводився акуратно і не псував майно.
Після переїзду Надія Василівна кілька разів запрошувала невістку та сина в гості. Перевірка завершилася, сусіди не скаржилися, і Рита трохи розслабилася. Але ненадовго. Незабаром у Надії Василівни з’явилося нове бажання.
— Ми з Іванком хочемо переїхати з галасливого мегаполісу. – Сказала вона. Роман слухав матір і кивав. – Будемо гуляти біля великого озера в парку, ходити на пікніки.
— І коли ви їдете?
— Щойно зуміємо знайти гроші на будинок або таунхаус.
— Сподіваюся, ти не збираєшся продавати свою квартиру? – напружився Роман.
— Ну… Її продати не так просто. Там живе внучка подруги. Вона житиме до літа. Крім того, район не найпрестижніший…
— І ?
— Я хотіла б продати вашу квартиру.
— А нам де жити?! – Роман розкрив рота від подиву. Він не знав сміятися чи плакати.
— Живіть, де жили. Я про ту квартиру, у якій ми з Іваном зараз живемо.
— Квартиру дідуся Рити продати зібралася?! Мамо, та ти не з глузду з’їхала? І так живеш безкоштовно, як сир у маслі катаєшся! А Рита вічно трясеться як там, що! А тепер такі новини! У тебе жар? Гарячка? Може, лікаря викликати? – уже не стримався Роман.
— Як ти смієш зі мною так розмовляти?! Це все Ритка, змія, налаштувала тебе проти мене!
— Знаєш, що, мамо… З’їжджайте з Іваном з цієї квартири! Тиждень вам, щоб вирішити житлове питання, при цьому не за наш рахунок! – рявкнув Роман. Він на 100% був переконаний у тому, що це ідея молодого співмешканця матері. Що він запудрив їй мозок і намагається розвести на гроші. Але мати образилася, вона пішла, голосно грюкнувши дверима і заблокувавши номер телефону сина.
Рита про те, що трапилося, дізналася через кілька днів. Вона помітила, що Роман засмучений і схвильований, і той усе їй розповів.
Вони вирішили поїхати на квартиру, але нікого не застали там. На перший погляд, квартира була в порядку. Ключ від квартири лежав на столі разом із запискою:
«Рідний син виселив матір на вулицю. Для такого, як ти, приготовано окремий котел у пеклі».
За почерком Роман зрозумів, що записку писала не мати, а її коханий. Роман хотів зателефонувати матері, але номер був заблокований.
— Нехай живе як хоче, – він махнув рукою. Рита підтримала чоловіка, і вони поїхали.
А незабаром надійшов дзвінок від свекрухи: вона дзвонила Риті з вимогою відвезти її в аеропорт, водночас назвавши її квартиру «бомжатником».
— Алло, Рито, терміново приїжджай до мене! Я спізнююся на літак! Ти маєш мене відвезти, щоб я встигла.
Рита допомогти свекрусі не погодилася. Вона була зайнята і ображена на неї. Розсерджена невістка поїхала на зустріч, а наприкінці дня зателефонував Роман.
— Рита… Така справа… Матір відвезли з нападом. Цей Іван… Загалом, приїжджай додому, я все розповім.
Рита була в ступорі від того, що сталося. Ситуація змінювалася так, що жінка вже не знала на що очікувати.
Вдома Риту зустрів чоловік. Він був похмурим і втомленим.
— Розповідай, – вона сіла навпроти і взяла його за руку.
— Цей Іван виявився негідником. Утім, як я й припускав. Думаю, він розводив жінок на гроші і їхав. Так і з матір’ю. Вона мріяла, що вони поїдуть разом, але в аеропорту її ніхто не чекав. А рейсу, який мав відвезти її в інше місто, сьогодні взагалі немає! Матері стало погано, вона досі вигороджує його.
— Вона продала квартиру? Віддала йому гроші? – насупилася Рита.
— На щастя, ні.
— А в чому тоді проблема, крім її здоров’я?
— Усе почалося з бажання продати квартиру, щоб купити будинок у області. Поруч із парком і озером. Він обіцяв їй, що знайде гроші, але просив вкласти частину суми на купівлю спільного майна. Подарував каблучку на знак серйозних намірів. Але мати не змогла швидко продати квартиру, спасибі внучці її подруги, виселити її не вдалося. Ми теж відмовили у фінансовій допомозі. І тоді Іван вирішив, що діятиме інакше. Рит, ти тільки не хвилюйся, гаразд?
— Що він зробив?! – Рита вже сама трималася за серце.
— Він знайшов картину, яку ми сховали, і вкрав її.
— Картину, яку моєму дідові подарував відомий художник?! – Рита ледь видавила ці слова. Її дідусь був дуже шанованою людиною, у нього було багато друзів і серед них було чимало творчих особистостей. Одного разу дідусь зробив послугу тоді ще невідомому художнику, а той не залишився в боргу: підніс у дар одну зі своїх картин. Пізніше до художника прийшла слава, його картини зросли в ціні, але дідусь не хотів продавати полотно, яке нагадувало йому про їхню дружбу. Картина висіла на видному місці, була гордістю господарів і частиною інтер’єру. Коли Рита заселяла матір чоловіка, вона прибрала цінні речі в спеціальну шафу з кодовим замком. Перевозити полотно було ніколи й незручно, тож вона понадіялася, що цінна річ не постраждає.
І тепер… Виявилося, що Іван зламав замок і вкрав її.
— Може, він заради цієї картини й затіяв усе… – Рита заплакала. – Як же тепер бути?
— Треба написати заяву. Сподіваюся, що її не так просто реалізувати. Можливо, вдасться знайти злодія і повернути картину.
—Твоя мати… Неймовірно дурна жінка. Та й я не краща. Пустила «козла в город».
Роман не відповів. Він був згоден із дружиною і звинувачував у всьому себе.
Коли Надії Василівні стало краще, вона поговорила з поліцією і усвідомила, яку помилку зробила. Її свідчення допомогли вийти на слід Івана. На щастя, злодієві не вдалося реалізувати товар: він прорахувався і не зійшовся в ціні з потенційним покупцем. Угоду змогли відстежити і картину повернули законним господарям, а Івана засудили.
Надія Василівна повернулася до себе додому, деякий час ділила квартиру з онукою подруги. Влітку дівчина з’їхала, і Надія Василівна знову стала жити одна. Вона поступово відновилася після обману і почала жити як раніше, помирившись із сином.
«Ну ось і добре, пробач нас, дідусю…» – вішаючи картину назад на стіну, подумала Рита.
— Рит, можливо…
— Так, Рома. Я сама хотіла тобі запропонувати це, – Рита з півслова зрозуміла чоловіка.
Вони прибрали з інтернету всі оголошення про здачу квартири під зйомки і заходи, перевезли речі і стали самі жити в ній.
— Думаю, дід був би радий, що квартира знову знайшла надійних і дбайливих господарів, – сказала Рита.
— Згоден, – Рома обійняв дружину. Вони пили чай зі старовинного сервізу і дивилися у велике вікно з видом на річку.
