Ліда дивилася на свекруху і думала: «Ну якою ж треба бути покірливою служницею у свого чоловіка, щоб знімати з нього чоботи. Мало того, що він випив, лика не в’яже, a не те, щоб чоботи самому зняти, так вона ще пальці ніг чіпає, примовляючи: «Слава Богу! Теплі ноги, не замерзли. Та шкарпетки вовняні, щільні, сама в’язала.»
Здивуванню невістки не було меж. Свекруха підняла з дивана чоловіка, і взявши під руку, щільно притиснувши його до себе, повільно потягла на ліжко. Вкрила як дитину ковдрою, на табурет поставила великий кухоль квасу і пішла щаслива пити чай. Ліда так і хотіла поглузувати і запитати: ” A де, крики, кидання знятих чобіт, по зашийку дати”.
Замість усього цього Ліда побачила задоволене обличчя свекрухи і почула, як вона чоловіка, якщо не нахвалювала, то виправдовувала:
— Давно не пив, мабуть зустрів когось із друзів. Хоч відпочив трохи, a то все робота й робота. Звісно, даремно зайвого хапнув, печінка ж барахлить. Але нічого, потім тиждень на розторопші посидить, виправимо цю справу, підлікуємо печінку.
Невістка рік як вийшла заміж за їхнього сина і встигла помітити, що свекруха завжди перед своїм чоловіком прогинається. Ніколи не підвищить голос, усе буде розтлумачувати, розжовувати, хоча в кінцевому результаті зробить так, як їй треба.
Ну, вже якщо свекор прихворіє, то тоді свекруха бігає перед ним навшпиньки.
Якось невістці відповіла, що себе, коли захворієш, легше вилікувати – a от чоловіка… Тут, крім хвороби, треба вилікувати його примхи, його небажання пити пігулки, його гнів на самого себе, що захворів, коли справ по горло.
Ліда спостерігала за свекрухою і мотала на вус, і вже вийшов такий шикарний, пишний вус як у гусара. От, наприклад, сядуть їсти, чоловік Лідин, як тільки голосно чмокне, гарячий борщ присьорбне, то Ліда вже очі округляє, перестає їсти, кладе ложку і дивиться на чоловіка, той здогадується в чому справа і починає їсти, давлячись гарячим, боячись зітхнути. Свекруха ж скаже чоловікові:
— Не поспішай, тобі дитя не качати, і корову не доїти.
На гучні присьорбування скаже, що Слава Богу смачно, раз боїшся, що ми віднімемо. Свекор, зрозумівши натяк, починає їсти спокійно й тихо.
Одного разу до свекра прийшли друзі, свекруха одразу забігалася, на стіл виставила закуску і спокійно пішла займатися своїми справами. Мужики сидять, іноді під час розмови вискакувала нецензурщина, але загалом поводилися добре, щось обговорювали, згадували. Дуже довгий час засиділися для Ліди небажані гості. Не витримала, запитала в мами:
— Чи не час їм розходитися, може, час і честь знати?
На що свекруха відповіла:
— Їм вирішувати пора чи ні, двері треба відчиняти, коли гості заходять, a коли гості йдуть, то не на двері показують, a на стіл, щоб випили на наостанок. Вони зібралися раз на рік удома за столом, ні під парканом, ні в гаражі, нехай посидять. Іди спитай, може чого не вистачає на столі?
Справді мужики пішли всі задоволені, спокійні, a свекор до того ж задоволений своєю дружиною, обійняв її й розцілував.
Коли затримувався Лідин чоловік із роботи, то з виразу обличчя було видно, що Ліда нервує, хвилюється, злиться, з очей пускає грім і блискавку. Свекруха заспокоювала її і говорила, що не думай про погане, хіба мало що і де. Адже заробляти гроші не так легко, на це не тільки сила, а й час треба, може, затримало начальство. Ну a якщо, про що ти думаєш, то час тут ні до чого, він може і вчасно приходити, і бути чужим, незадоволеним.
Прийшов додому, побачив не незадоволену дружину з надутими губами, a лагідну, турботливу і сказав:
— A я думав, ну все, буде мені прочуханка.
Ліда подумала, що як вона поводиться, якщо чоловік, гаруючи, намагаючись заробити зайву копійку, боїться йти додому.
Якось свекруха прийшла з подвір’я така втомлена, але задоволена, на запитання невістки, в чому справа, відповіла:
— Ох, допомогла чоловікові, все один тягає! Перекладав дошки, пташник надумав перекривати.
Ліда насупилася і запитала:
— A, що це жіноча робота тягати, піднімати, носити? Є син у нього нехай і допомагає.
Свекруха анітрохи не образилася, a з усмішкою відповіла:
— У господарських справах треба одне одному допомагати. Адже разом будь-яка робота зробиться в два рази швидше. Як кажуть, що в хорошій сім’ї чотири руки, чотири ноги й один язик, a в поганій два язики. Адже ми поки з ним вибирали дошки, багато чого згадали.
Звичайно, раніше інші були часи, з жиру біситися було ніколи, вижити б. Але жили дружно, чіплялися одне за одного, дорожили сім’єю і не дивилися, чия робота чоловіча чи жіноча. Чоловіки розуміли, що нам важко, але що вони могли зробити, коли навкруги все руйнується, все потрібно лагодити. Це село, тут тяжка робота кожного дня.
Адже Іван усе життя попереду мене за тяжкості брався, і я намагалася допомогти, на скільки вистачало сил. За будь-якої справи дружина має бути поруч! Чоловік знає, що вся тяжкість на його плечі ляже, але йому приємно, якщо дружина цінує його працю і хоче йому допомогти. Адже ми зараз згадали свою молодість, і так раді, що у вас життя зовсім інше. Тільки кохання в усі часи бажане в кожній родині та для кожного віку.
Чи кохала я Івана, ти тоді запитувала, я не знаю, але те, що завжди хотіла бути поруч, завжди допомагати в будь-якій справі, завжди берегти і жаліти його, то це точно. У сім’ї немає розподілу на чоловічу і жіночу роботу. Звісно, у важкій роботі ватажком має бути чоловік, a дружина для підказки, але все одно має бути поруч.
І справді, прийшовши додому, свекор пошкодував, що втомилася дружина, виговорив їй, що її ніхто не просить допомагати. Але видно було, що разом зроблена робота принесла радість обом.
Ліда поміркувала мізками і погодилася, що свекруха дуже мудро чинить, не те, що вона. Часто дорікає чоловікові, невдоволення висловлює, ніколи не промовчить. A насправді, можна й самій уважніше бути, a не гонор свій показувати.
На великі свята свекруха готувала багато м’ясних страв. Завжди готувала те, що найбільше любили чоловіки. І якось сказала:
— Лідо, як би ти не злилася, a обід готуй для чоловіка завжди. Ти можеш не розмовляти з чоловіком, тоді мовчки подай на стіл. Ти можеш злитися, нервувати, але годувати чоловіка повинна. Голодний мужик, це звір, до голодного ти не достукаєшся, йому марно що-небудь доводити, пояснювати. Йому не ти, a голодний шлунок диктує правила. Погодуй, напої, a потім дай такої прочуханки, якщо він не правий, щоб він знав, що дружина завжди права, навіть якщо не права. Але при цьому не підвищуй голосу, a говори твердо й переконливо.
Багато на вус мотала Ліда і зрозуміла, що свекруха дуже любляча, мудра жінка. У її сім’ї завжди був лад, взаєморозуміння, повага і турбота. Не розділяла вона на чоловіче і жіноче, у неї було спільне, їхня справа, разом. Ліда часто помічала, що свекруха, як слушна жінка запитувала в чоловіка, як він думає робити, щоб було краще. Свекор починає пояснювати, вона мовчки погоджується, a потім скаже:
— Гаразд, подивимося, як краще зробити, нашкодити завжди встигнемо.
І робить так, як вона вважає, і при цьому свекор не проти, повністю погоджується. Своєю посмішкою, тихим голосом підкорювала чоловіка. Він був ватажком у важкій роботі, a в життєвих питаннях ватажком була свекруха. Вона вчила невістку, що в житті мають бути спритними руки, міцними ноги і ледачий язик. Язик має здебільшого спати, тоді всі справи впораються, усюди встигатимеш. І дуже важливо в сімейному житті знати, коли наступати, коли капітулювати.
Ліда не довго жила зі свекрухою, поїхали з чоловіком у місто, але життєві уроки вона дуже швидко засвоїла.
— Століття живи, століття вчися, але бажано на чужих помилках, – так говорила свекруха, a вона поганого не навчить…
