Вероніка розплющила очі й завмерла, вдивляючись у темряву. Її розбудив дивне шарудіння і тихий, схожий на подих вітру, шепіт. Мороз пробіг по шкірі молодої жінки, і вона щільніше притулилася до теплого тіла чоловіка, який мирно спав поруч.
Густе повітря хитнулося в кімнаті, і Вероніці захотілося закричати, як це завжди робили актриси з фільмів жахів. Ніхто не знав, що у Вероніки теж був свій особистий кошмар, який мучить її ночами. І цим кошмаром була її жахлива свекруха, Ніна Яківна.
— Господи, знову, – подумки застогнала Вероніка. – Ну за що мені це все? За що?
Їй раптом згадався той самий день, коли вона вперше побачила Ніну Яківну. Уже тоді мати Андрія здалася їй дивною, але вона не знала, що все буде так погано.
Незадовго до весілля Андрій сказав своїй нареченій, що настав час познайомитися з його мамою і додав, що це буде в суботу. До призначеної години Вероніка була вже готова, але, хвилюючись, поправила локон, що вибився із зачіски, і повернулася до Андрія:
— А ти впевнений, що я сподобаюся твоїй мамі? Знаєш, я дуже хвилююся, раптом що небудь піде не так?
Розсміявся і поцілував її у веснянкуватий кирпатий носик:
— Перестань, у мене найкраща мама у світі. І ти обов’язково їй сподобаєшся.
Вероніка тихенько зітхнула. Ні, Андрій все таки помилявся. Найкраща мама була не в нього, а в неї. Добра, спокійна, турботлива, Інна Тимофіївна привітно зустріла майбутнього зятя, ненав’язливо запропонувала допомогу в підготовці до весілля, запитала, що Андрію приготувати на вечерю. І взагалі поводилася так доброзичливо, що він одразу відчув себе так, ніби приїхав додому.
— Мамо, розумієш, ми не хочемо влаштовувати весілля, – сказала матері Вероніка. – Просто всі ці традиції зовсім не для нас. Я не хочу запрошувати сільських родичів, яких навіть не пам’ятаю, пригощати їх і розважати власним коштом. Краще ці гроші ми витратимо на відпочинок.
— І куди ж ви збираєтеся? – усміхнулася Інна доньці та її нареченому.
— Хочемо поїхати на море, – повідомив Андрій.
— Ну що ж, можливо, ви й праві, – охоче погодилася Інна. – Зараз шикарними весіллями нікого не здивуєш. Навпаки, всі вважають за краще економити, і я з цим згодна. Хоча, якщо чесно, я завжди мріяла побачити тебе, донечко, у білій сукні. Думала, що ти будеш найкрасивішою у світі нареченою.
— Я зроблю все, щоб вона була найкрасивішою і найщасливішою у світі дружиною, – пообіцяв Андрій і посміхнувся.
Два дні, які вони провели у мами Вероніки, пролетіли дуже швидко. Інна тепло попрощалася з донькою і зятем, привітала їх із днем одруження, яке мало відбутися вже за два дні, і подарувала їм доволі таки велику суму в конверті.
— Берегла на весілля, – сказала вона. – Але якщо ви вирішили розпорядитися по іншому, нехай так і буде.
Вероніка обійняла матір і попрощалася з нею, а тепер страшенно хвилювалася перед зустріччю з мамою Андрія.
Ніна Яківна здивувала її просто з порога. Жінка, щойно побачивши сина, кинулася йому на шию:
— Маленький мій, янголятко! Я так скучила за тобою. Нарешті ти представиш мене своїй нареченій. Як тебе звати мила моя? Віка?
— Мамо, я сто разів тобі казав, що її звуть Вероніка. І не кажи мені, що ти забула про це
— Ну Віка, Вероніка, – махнула рукою жінка. – Дуже схожі імена. Спочатку буде Вероніка, потім Віка. Життя – воно таке складне і кручене. Ніколи не вгадаєш, що буде завтра. Ну що ж ви стоїте на порозі, проходьте. Янголятко, запрошуй свою гостю.
Вероніка повернулася до Андрія і з подивом подивилася на нього. Він знизав плечима:
— Та годі, не звертай уваги! Мама просто звикла називати мене янголятком, це ніби ім’я. Ти звикнеш.
Вероніка окинула поглядом двометрову постать свого нареченого і з сумнівом похитала головою та посміхнулася:
— Не знаю, мені здається, що до цього звикнути не так просто. І янголят я уявляла трохи іншими.
Андрій у відповідь голосно розсміявся:
— Ну так, мама, напевно, сильно перегинає. Але в цьому вся вона. Ходімо, помиємо руки і за стіл. У неї вже все готово.
Вероніка з сумнівом дивилася на свою тарілку. Якось їй не дуже хотілося їсти ці котлети, наскрізь просочені жиром. І пюре з грудочками теж не викликало особливого апетиту. Слава Богу, на столі була ще й нарізка. Вероніка взяла шматочок сиру і почала жувати його, спостерігаючи, як Андрій і його мама наминали м’ясо.
— Ти чому не їси, Вікуля? – запитала Ніна Яківна. – Бережеш фігуру перед весіллям?
Вероніка безпорадно подивилася на Андрія, він зрозумів її погляд і тут же поправив свою матір
— Мам, я тобі щойно казав, що її звуть Ве-ро-ні-ка. Це по-перше. Сподіваюся, тепер ти це запам’ятаєш. А по-друге, ми вирішили не влаштовувати весілля.
— Як це? – здивувалася Ніна Яківна другому повідомленню сина й опускаючи перше. – Янголятко, ти про що говориш? Ти не хочеш з нею одружитися
— Мам, ну я прошу тебе, перестань уже називати мене янголятком. Це нерозумно і вульгарно. А одружуватися я збираюся, більше того, реєстрація у нас буде післязавтра. Але ніяких гостей і весільних урочистостей ми не хочемо. Це наше рішення і переконати нас нікому не вдасться.
Ніна Яківна театрально закинула руку і притиснула її до чола:
— Господи! Яка ганьба! Що я скажу родичам? Як поясню, що ми їх не запросили на весілля?
—Не думаю, що комусь буде це цікаво, – сказав Андрій і обійняв Вероніку. – На зекономлені гроші ми поїдемо на море, а потім повернемося і житимемо як усі.
— Де ви збираєтеся жити? – насупилася Ніна Яківна.
— Знімемо квартиру, – промовила Вероніка, помітивши, що Андрій не поспішає пояснюватися з матір’ю.
Ніна Яківна подивилася на неї з таким виразом, ніби бачила перед собою якусь мерзенну комаху:
— Дівчинка моя. Я не знаю, як ти жила до цього дня, загалом мене це мало хвилює. Але тобі не вдасться змусити мого бідного сина тинятися по орендованих квартирах. Ти можеш уявити собі, що це таке?
— Ну а що такого? – здивовано знизала плечима Вероніка. – Моя мама живе в передмісті, а я ось уже кілька років тут, у місті працюю. І живу на орендованих квартирах. Уже змінила три і нічого.
— Ось саме! Нічого!!! – вигукнула Ніна Яківна і знову театрально заломила руки. – Господи, Господи! За що мені це все?
Потім вона кілька разів намагалася переконати сина і все таки відзначити весілля хоча б у вузькому колі, але він виявився категорично проти і, крім того, пояснив, що вже надто пізно щось змінювати. Довелося Ніні Яківні змиритися з рішенням сина і невістки. Але зате вона зажадала, щоб після весілля вони оселилися разом із нею.
Вероніці не дуже хотілося робити це, але починати сім’ю зі скандалів хотілося ще менше, і вона поступилася. Інна Тимофіївна підтримала доньку:
— Можливо, це й добре? Ви придивіться одне до одного, потоваришуйте. Усе таки свекруха не остання людина в молодій сім’ї. Тобі потрібно знайти до неї якийсь підхід.
—Ой, мамо, я не знаю. Мені здається, це буде зовсім непросто.
Тоді Вероніка навіть не здогадувалася, що знайти спільну мову зі свекрухою дуже складно і навіть неможливо. І насамперед тому, що Андрій обрав собі в дружини не ту дівчину, яку хотіла його мати. У неї була на прикметі якась Люся, але Андрій тільки глузував із цього і не втомлювався казати дружині, що кохає тільки її і ніяка Люся йому не потрібна.
Вони чудово відпочили на морі, а коли повернулися в місто, Ніна Яківна одразу підняла стару тему.
— Я вже підготувала для вас кімнату. Це колишня кімната мого янголятка. Вона досить велика, і вам не буде в ній тісно.
Вероніка зітхнула, але сперечатися не стала. Ще під час відпочинку Андрій зумів переконати її, що пожити з його мамою зовсім непоганий варіант. До того ж, дуже економний.
Але в першу ж ніч сталося те, чого Вероніка ніяк не очікувала. Вона вже встигла заснути, притулившись до теплого боку чоловіка, як раптом відчула на собі чийсь пильний погляд.
Вероніка любила дивитися фільми жахів і завжди здригалась, коли у фільмах було моторошно, відчуваючи чиюсь присутність. Утім, тоді їй здавалося, що це звичайний кіношний шаблон, але тепер вона зрозуміла, що це не так. Вероніка розплющила очі й помітила темний силует, що схилився над нею. Вона не витримала і закричала, квапливо намацуючи кнопку настільної лампи.
Андрій теж прокинувся і сів на ліжку. І вони обидва втупилися на Ніну Яківну, яка стояла перед ними.
— Мамо, тобі чого? – запитав Андрій, а Вероніка натягнула ковдру до самого підборіддя, ніби вона могла врятувати її від нічного жаху.
Ніна Яківна винувато посміхнулася:
— Вибач мені, янголятко. Я просто хотіла побажати тобі спокійної ночі.
— Взагалі вже третя година, – Вероніка тремтячою рукою вказала на годинник, але жінка немов не почула її. Вона просто розвернулася і пішла до себе. За п’ять хвилин Андрій уже спав, а ось Вероніка довго ще крутилася в ліжку і задрімала тільки під ранок.
День минув без особливих ексцесів. Звісно, свекруха і не подумала вибачитися перед невісткою за нічний переполох, але Вероніка й не чекала вибачень. Вона просто не хотіла, щоб це повторилося знову.
Увечері, коли вона з чоловіком усамітнилася у своїй кімнаті, Андрій, дуріючи, повалив її на ліжко, але Вероніка спритно вивільнилася з його обіймів:
— Почекай, не треба, я так не можу.
— Чому? – щиро здивувався Андрій.
— А раптом вона знову увійде сюди?
— Не бійся, маленька, я з нею поговорив. Думаю, що вона все зрозуміла.
Вероніка зітхнула:
— Мені б твою впевненість.
Вона знову довго не могла заснути і коли о другій годині ночі скрипнули двері, почала штовхати чоловіка. Він увімкнув світло і насупився:
— Мам, ну ти знову?
— Синку, – заплакала жінка, – мені так захотілося подивитися, як ти спиш. Пам’ятаєш, ти завжди був як маленьке янголятко. Я дуже любила вкладати тебе в ліжечко, читати на ніч казку. А тепер у мене нічого не залишилося…
— Мам… – почав Андрій, але Вероніка не захотіла продовжувати весь цей балаган і вже тим більше брати участь у ньому.
— Так, усе! З мене досить! Андрію, якщо ти ще не виріс і потребуєш маминих казок, можеш тут залишатися, а я вранці поїду.
— Не смій кричати на мого синочка! – сказала Ніна Яківна і пішла до себе.
Минуло не менше години, перш ніж Вероніка заспокоїлася. Але Андрій дав їй слово, що вони незабаром підшукають відповідний варіант і переїдуть туди.
— Бажано, – заявила Вероніка, – щоб це було на іншому кінці міста. Тому що з твоєю мамою я не хочу жити не те, що в одній квартирі, а навіть в одному районі.
Андрій дотримав свого слова, і незабаром вони справді поїхали від його матері на орендовану квартиру.
Ось тільки Вероніка тепер сама часто приїжджала до Ніни Яківни, тому що бабуся дуже хотіла бачити свого маленького онука. Вона просто обожнювала його, обожнювала вкладати його спати, гуляла з коляскою і ласкаво називала Іллю янголятком.
Вероніка була їй за це дуже вдячна і всім говорила, що їй дуже пощастило зі свекрухою.
