Олександрі 38 років. І зараз вона цілком успішна жінка. А був час, коли здавалося, що її стеля в житті – роль домогосподарки і життя інтересами своєї родини.
Коли інститут залишився позаду Саша вийшла заміж за Віктора, а потім зʼявилися діти. Ніхто не планував стільки, так вийшло. Спочатку на світ з’явився син Матвій, а за рік одразу дві дівчинки: Олеся та Аліса.
— Мама сказу сказала, – згадує Саша, – засунь свій диплом років на 10 куди-небудь, не згадуй і не намагайся. Є в чоловіка квартира двокімнатна і живіть собі, ростіть свою ораву.
— Жах який, – при звістці про те, що буде двійня прошепотіла свекруха, – бідний мій синочок. Тепер йому стільки років одному на всю сім’ю спину гнути.
Сашу не пожалів ніхто: а що її жаліти? Сиди тепер удома, звісивши ніжки. Хоча вона й не збиралася сидіти, Саша хотіла вийти на роботу, щойно дівчаткам виповниться по 3 роки. Але такий кругообіг малечі в сім’ї, з їхніми постійними застудами та інфекціями, не дозволив їй це зробити.
— Тільки один відхворіє, – каже жінка, – як одразу ж другий засопливився, потім третій. Потім останній хворий одужав, так перший по другому колу температурить. Довелося про роботу забути, осісти вдома.
— Виховуй усіх до школи, – сказав чоловік, – що вже тепер. Тільки по лікарях бігати.
А потім син пішов у перший клас, слідом за ним за рік дівчатка… Зустріти, нагодувати, уроки зробити, поїсти приготувати, на гуртки відвести, випрати, прибрати. Побут заїв Сашу. Захлеснув з головою.
— Мама фиркала, від чого, мовляв, ти втомилася, – згадує Саша, – сестра молодша робила кар’єру і поглядала зверхньо, як на неповноцінну. Чоловік дозволяв собі покрикувати, якщо щось не так, ні найменшого промаху не прощав: немає салату? Як це немає? А що ти весь день робила?
Саша почала мріяти про те, щоб вирватися із замкнутого кола. Біда в тому, що в 30 років, без стажу і досвіду роботи її особливо нікуди не хотіли брати, та ще, дізнавшись, що в неї троє дітей, знаходили привід для відмови. А туди, куди брали – сама не підеш.
— Або на іншому кінці міста, або змінний графік, або такі копійки, що просто немає сенсу сили і час вбивати на дорогу, – каже Саша, – тоді я вирішила придумати собі робоче місце сама.
Саша почала думати, на чому вона змогла б заробити. Що вона вміє? За дипломом – економіст. За професією фактично вже – домогосподарка.
— Зате пироги в тебе виходять ну дуже смачні, – сказала подруга із сусіднього під’їзду, з якою Саша частенько гуляла разом із дітьми, – ось і печи.
— Я заїкнулася було про те, щоб відкрити свою справу, маленьку пекарню, – згадує Саша, – печу сама, сама собі бухгалтер, можна домовитися зі збутом.
— Не сміши, – висміяла мама, – бізнесменка. А хто замість тебе дітей твоїх буде виховувати? Я чи що?
— Не вигадуй, – відрізав чоловік, – це скільки треба грошей, щоб свою справу відкрити! А не окупиться, звідки їх узяти? Я й так надриваюся стільки років. Один працюю на вас. Іди нянькою в дитячий садок або прибиральницею в школу, заодно й діти на очах будуть. Що ти вмієш, крім як мити, чистити й підмітати!
— З глузду з’їхала, нічого в тебе не вийде, краще не витрачай даремно сили, час і гроші, – була впевнена свекруха.
— Я допоможу тобі, – несподівано сказала молодша сестра, – грошей дам, а потім ще можна отримати кредит. Давай, займайся, а то зовсім застрягла в розвитку.
Було дуже важко. Особливо на перших порах. Було багато сліз, біганини, папірців і погоджень. Гроші позичені в борг пішли на обладнання. Було багато помилок. І нерозуміння в сім’ї, та таке, що йшла від чоловіка на орендовану квартиру.
Півроку жили нарізно. І діти ридали без тата, і мама зі свекрухою приходили соромити, вмовляти, волати до совісті.
— Повернися в сім’ю, – говорили вони, – все одно нічого не вийде. Знайди нормальну роботу за зарплату і живи, як усі. Подумай про дітей.
А все вийшло. Через півроку прийшов чоловік:
— Я був неправий, – сказав похмуро, – збирайся, підемо додому. Не вийде нічого – нехай, але ти хоча б сама зрозумієш, що бізнес це не твоє. Діти мучаться.
Тобто він, як і раніше, в неї не вірив. І Саша відмовилася повернутися. Хоча всі навколо і засуджували її, і закликали подумати про дітей.
Нині, за 8 років, у Саші вже є своя трикімнатна квартира, роздані борги, вечорами в пекарні їй допомагають підрослі діти.
— З чоловіком ми тоді зійшлися, – каже Саша, – заради дітей, пожили рік і розійшлися остаточно, я просто зрозуміла, що він так і буде гальмувати мене. Йому потрібна слухняна домашня жінка, а я з цієї ролі вже виросла. Ми непогано спілкуємося, але жити разом так і не змогли.
Мама Сашу не пробачила, вважає, що та необдумано зруйнувала свою сім’ю. Однак, це не заважає мамі із задоволенням користуватися новими можливостями, які дає їй старша донька: і поїздки, і допомога грошима, і ремонт у квартирі.
— Бурмоче, – каже Саша, – але не відмовляється від грошей. Кому я вдячна, так це сестрі. Єдина, хто в мене повірив, хто мені допоміг. І я щаслива, у мене зовсім інше життя зараз. Діти? А що діти, у них прекрасний батько, мати. Та ми не живемо разом. Зате щасливі окремо, а це набагато краще для дітей: рости зі щасливою матір’ю. Особливо, коли до щастя ще й матеріальні можливості додаються.
Це зараз Саша так каже, але тривалий час її мучила совість: вона винна в розвалі сім’ї, що не кажи. Тому й на роки Саша забула про своє особисте життя, і не намагалася вийти заміж.
— Нічого в тебе в особистому житті не вийде. – каже тепер молодша сестра Саші, – Ось у тебе залицяльник Іван, гарний чоловік, але, якщо чесно, не вистачить духу у тебе, сестричко, такого роздобути. Ні, це не моя думка, але мама вважає, що твоє особисте життя вже закінчене. Раз від чоловіка пішла в бізнес, тепер живи сама.
І дивиться сестра на Сашу так хитренько-хитренько.
Я не знаю, чи права Саша була колись. Поміняти сім’ю на свою справу… А може, не було в неї сім’ї, тієї, що має допомагати, надихати й підтримувати.
