І мені ось захотілося розповісти вам цю історію. Бо в мене від неї сьогодні весь день на душі трохи світліше.
— Все, роз’їжджаємося, – доповідає щаслива Маринка, – тепер самі собі будемо господарі, нарешті хлопчаки будуть в окремій від нас кімнаті. Щоправда, мама Сергія затужила…
Марина з чоловіком цього року відзначили 10-ту річницю сімейного життя. За ці 10 років у них зʼявилося двоє дітей: старшому зараз 9 років, молодшому 5. І всі ці роки Марина з сім’єю жила з батьками чоловіка.
— Так вийшло, – каже вона, – ми ж приїжджі з маленького села центральної України. Спочатку батьки чоловіка поїхали до столиці, працювали на будівництвах, жили в жахливих умовах, але мета була – подалі від злиднів. Незатишно нам там було.
Батьки Сергія взяли квартиру в іпотеку. Осилили двокімнатну в Борисполі, сюди переїхали вже й молоді, старший син у них зʼявився через 3 дні після переїзду.
Жили всі разом, траплялося, звісно, всяке. І свекруха з невісткою могли неполаднати, і свекор із Сергієм могли випити зайвого.
— Я носила другу дитину, – згадує Маринка, – засмутилася. Ну куди нам зараз? Але свекруха твердо сказала: дитині бути, разом ми все подужаємо. Так і жили. Тісно, але більшу частину часу я у квартирі була одна: чоловік із батьками багато працювали.
— Невже не було причіпок одна до одної двох господинь? – запитую, не втримавшись.
— Та були, звісно, – каже Маринка, – як без цього. І бувало заганяє мене свекруха дорученнями і проханнями, і насварить. Але мама в Сергія хоч і галаслива, але не зла. Та й за мене завжди горою. Я думаю, що наш шлюб врятувало саме те, що вона навіть перед сином завжди ставала на мій захист.
— Маринку мою ображати не смій, – говорила Галина своєму вже дорослому синові.
— Могла й за вухо взяти, – сміється Марина, – а цього року ми нарешті розплатилися за квартиру батьків і взяли собі таку саму.
У принципі, вирішували, що треба молодим брати іпотеку всі разом: на сімейній раді. Сини ростуть, і старшому поколінню сімейства теж було зрозуміло, що затісно стає всім у 50 метрах загальної площі.
— За цю виплатили, – постановила Галина, а останнє слово в сім’ї завжди було за нею, – і за іншу швиденько всі разом розплатимося.
І тут же заплакала: як же синочок її ненаглядний і онуки житимуть окремо?
— Взяли квартиру в сусідньому будинку, – продовжує Маринка, – з їхніх вікон видно наші. Діти мої самостійно курсують у вихідні між двома квартирами. А вона реве. Нудно, самотньо, за всіх переживає.
— Ой, – засмутилася Галина, коли прийшла допомагати невістці робити ремонт у передпокої, – Сергійко мій так схуд.
— Мамо, – образилася Марина, – за тиждень прям і схуд? Ну не вигадуйте, не ставайте свекрухою зі злісних розповідей в інтернеті.
— Марино, – продовжила мама чоловіка, – а в тебе просто кола темні під очима, ти, напевно, зовсім не відпочиваєш?
— Син їй відпочивати не дає, – засміявся в дверях свекор, який прийшов на допомогу, – дорвалися через 10 років до окремої кімнати.
Галина віджартувалася, але промову свою продовжила: то дорікне Маринці, що молодший син у легкій курточці, то виговорить, що старший погану оцінку отримав. Мовляв, погано ти за ним дивишся, то сина до себе на вечерю закличе, наче забула, що Марина готувала на всю сім’ю, коли вони жили в одному просторі.
— Треба було нашу квартиру продавати, – сказала Галина нещодавно, а в іпотеку брати простору 4-х кімнатну. Тоді б усе на очах, тоді б я не хвилювалася і не маялася, як ви там окремо живете.
Сергій пояснює мамі, що вони хочуть уперше в житті побути з дружиною вдвох. Мама ображається, мовляв, невже ми з батьком вам заважали.
— А не в цьому річ, – каже Марина, – не заважали, допомагали. Поодинці ми б і не вижили. Але треба від батьків відриватися, якщо є така можливість, навіть якщо ці батьки дуже хороші.
Тепер діти Марини і Сергія на вихідні йдуть ночувати до бабусі й дідуся, у звільнену їхню колишню кімнату. Начебто і Галина стає спокійнішою, щоправда, інший раз і подзвонить: де ви, мовляв? У вас світло у квартирі не горить, але ж пізно, я хвилююся.
— Ні, – каже Марина, – я не ображаюся. Це не контроль, просто справді, хвилюється, бо любить.
