— А тепер вона спокійно так каже, що вирішила перебратися до нас ближче, щоб частіше бачити онука, та й у нас краща екологія! – обурена поведінкою власної мами Ксенія.
— Жити чи що зібралася у вас?
— Та ні, уяви собі! Жити вона зібралася в орендованій квартирі, бадьоро так відрапортувала, що вже знайшла підходящий варіант, приїжджала, дивилася, а нам говорити не стала, сюрприз хотіла зробити!
— А на які кошти вона знімати збирається? Вона ж пенсіонерка? – здивована приятелька Ксенії.
— Ха! А вона заявила, що здасть свою трикімнатну, їй вистачить і жити на різницю, і винаймати житло в нас у Василькові. От є совість чи ні?
Ксенія 9 років тому вийшла заміж. Того року її мама вийшла на пенсію. У мами в столиці чудова трикімнатна квартира, що належить їй одній – спадок від батьків. Трикімнатна практично в центрі, заміжньою мама Ксенії ніколи не була, дочка у неї зʼявилася у віці за 30 і для себе. Хоча Ксенія впевнена, що вона зʼявилася на цей світ під тиском бабусі й діда.
Жити доньці та зятю мама разом із собою не запропонувала, сказавши, що їм потрібно збирати на перший внесок хоча б, а далі, мовляв, подивимося, і рукою махнула. Молоде подружжя пішло на оренду, багато працювало, не заводило дітей, але грошей назбирало. Мало, на двокімнатну в столиці не вистачить, навіть якщо брати на околиці, за іпотеку ж платити треба.
— Я до мами звернулася, – каже Ксенія, – ні, я навіть не заїкалася про те, щоб мама продала свою дорогоцінну трикімнатну, я хотіла грошей позичити, хоча б у борг, але мама моє прохання сприйняла саме так: я прийшла просити її продати квартиру.
— Ні за що! Ти мене з рахунків списала? Продам квартиру, ви з чоловічком купите собі двокімнатну, а мене в десь в село сплавите? Ні за що! Я звикла жити тут. Та не треба мені розказувати, гроші в борг, звідки в мене гроші і чим ти зібралася мені віддавати борг? У мене знайома так потрапила в пастку, дітки її за 70 кілометрів від столиці загнали, під приводом, що літній людині там повітря корисніше, а їм тут працювати треба. І сидить тепер, соплі на кулак мотає в глушині! Зі мною цей номер не пройде. І не треба мені своїм животом перед очима маячити (Ксенія була на 5-му місяці), могли б і ще кілька років жити без дітей, ти в мене зʼявилась в 36 і нічого!
— Загалом, – каже Ксенія, – істерику знатну закотила. Мене довела, думала дитину втрачу. Ось так сходила, запитала грошей у борг у рідної матінки. Потім не спілкувалися до самої появи дитини.
На виписку доньки мама не приїхала, бо та ж виписка вже була не в столиці. Чоловік тоді, дізнавшись про скандал дружини з тещею, подумав і сказав, що братимуть квартиру там, де подужають:
— Тобі найближчими роками сидіти в декреті, – сказав чоловік, – а я не цукровий, поїду. Не вистачить грошей, кредит візьму на перший внесок.
Кредит брати не довелося, взяли невелику двокімнатну в Василькові. Чоловікові доводиться їздити дуже далеко, він працює майже на протилежному кінці Києва. Роботу міняти не став з побоювань, що не знайде подібних умов, та й колектив йому подобається. А на новому місці може бути всяке.
— Мама приїхала, коли доньці був уже місяць із гаком, – продовжує Ксенія, – подарунки привезла, і все ходила й охала:
— Який шикарний вид із вікна! Яке затишне містечко! Як дихається легко! Яка квартирка гарненька.
— Не поскаржилася на те, що їй доводиться сидіти в кам’яних джунглях? – усміхається подруга Ксенії.
— А як же, ти просто думки читаєш, мої та моєї мами, поскаржилася, ще й як!
— А я в цій столиці вже так втомилася! Зелені мало, одні вихлопи від машин, ех. І онука далеко, їхати електричкою доводиться, щоб побачити малятко! – хитала головою мама.
— Вона ще й сказала, що їй простіше приїжджати до нас із ночівлею, уявляєш? Приїжджати в суботу, їхати в неділю ввечері, мовляв, що їй у вихідні в столиці робити? Я на чоловіка дивлюся, а він на очах закипає, думала не стримається, але ні, сказав ввічливо.
— У нас, теща, – відповів чоловік Ксенії, – місця дуже мало. У маленькій спальні в доньки друге ліжко не поставити, кухня теж не варіант, а в нас у спальні у вихідні теж не дуже зручно, ми так втомлюємося в будні, що тільки й залишається, що «пустувати у вихідні», вже Ви якось без ночівлі плануйте і не надто часто, ми хочемо побути своєю сім’єю, я ж у будні їх практично не бачу, до роботи 2 години в один кінець добираюся.
— Мама на зятя образилася, вона ж не згадала, як свого часу жорстко вичитала мене, звинувативши в підступних і чорних задумах, – усміхається Катя, – як вона кричала, що її влаштовує столиця, що їй дарма не потрібна екологія та інше. І ось тепер вона заявляє, що вона переїде за місто! Ближче до нас, а ми цього хочемо, вона запитала б?
— Ну так і скажіть, що не хочете!
— Сказала я їй, але отримала відповідь, що вона ж не в наше життя лізе, а просто дбає про своє здоров’я, уявляєш? Та ще й поцікавилася, чи надасть їй зять допомогу з переїздом і перевезенням найнеобхідніших речей, вона збирається одну кімнату у своїй квартирі закрити, замкнути там те, що шкода залишати орендарям, але деякі речі хоче перевезти. Звісно, чоловік відмовився, та й коли йому навколо тещі танці з бубнами влаштовувати! – обурюється Ксенія.
— Але ж усе могло бути взагалі інакше, – задумливо каже подруга, – ось так, як вона і сказала, коли думала, що ти на продаж квартири її продавити вирішила. Купили б ви собі цю саму двокімнатну, мама б жила ближче до природи, а самі б жили в її трикімнатній. Ну або, гаразд, продали б її, взяли б собі іпотеку в Києві…
— Та різні варіанти були насправді, мамина квартира за ціною тягне на дві двокімнатні в столиці, але трохи далі від центру. І можна було б на наші заощадження дачу їй купити, якщо вже так на природу потягнуло, хоча… У мене таке відчуття, що мамі просто зайнятися нічим, ось вона й вирішила пожити нашим життям. Можливо, мені має бути соромно, але нам вона тут, під боком, абсолютно не потрібна. Допомоги я від неї не чекаю, а ось чоловік уже скаженіє, але, напевно, мама цього й домагалася.
