Лілії 43 роки, заміжня жінка майже 18 років, чоловік старший на 2 роки. Одружилися, коли в обох не було нічого. І Ліля це зробила наперекір явному невдоволенню своєї мами. Вийшло так, що за дівчиною в ту пору залицялися два кавалери. Один із них – її нинішній чоловік, а другий – син горезвісної маминої подруги. Природно, мама віддавала перевагу другому, з яким «сватала» доньку мало не з пелюшок.
— Ну що є у твого Євгена? Нічого! Де ви будете жити? На що ви будете жити? Він завжди буде просто рядовим працівником із шаленими мріями та ідеями в голові. Він стане мріяти, а ти гарячково думатимеш про те, де взяти гроші для того, щоб твої діти були ситі. Вічно будеш у драних трусах ходити й вигадувати, що купити: м’ясо чи собі щось, – навіювала тоді мама. – Подивися на Анатолія? Йому мати квартиру бабусі віддає, на роботу його батько прилаштував дуже вдало, машина є.
— А я навіть дивитися в бік цього Анатолія не хотіла, огидний був і сам по собі, і через те, що мене з ним безцеремонно зводили, – каже Лілія.
З Євгеном у неї були почуття, за нього і вийшла заміж. Ось так, «в нікуди». Спочатку справи у них у маленькій сім’ї справді йшли плачевно: постійна зміна орендованого жита, зʼявилась через 3 роки дочка, декрет, вічне безгрошів’я і позиція мами:
— А я тобі казала! Чому я маю годувати тебе, твою дитину, та ще й зятя-невдаху! Дивись, ще не таке буде! Повертайся додому, не набридло самій страждати?
— Те, що вона годувала нас, це сильно сказано, – каже Лілія. – Так, я в неї грошей перехоплювала, але завжди з віддачею. Свекри жили відверто погано, у них було не позичити. А мама тоді працювала в комерційній структурі, отримувала зарплату в конверті, дуже зверхньо на мене і на моє життя дивилася. І якби тільки дивилася…
Мама без натяків могла в очі висловити зятю, що він є ніхто і звати його ніяк, що він нікчемний чоловік і батько. Гроші в борг доньці давала, але й ніколи не було такого, щоб вона повернення не прийняла. Приймала і ще й знову походжала темою помилки Лілі, нікчемності зятя.
— Був навіть такий момент, що чоловік прогорів. Почав справу з приятелем, кредит узяв під це, а не пішло. Приятель в іншу країну поїхав, а нам тоді дісталося, – хитає Лілія головою. – Ох і насиділися ми тоді на хлібі й воді. Усім були винні, по копійці у знайомих збирали, щоб раніше, ніж банку, віддати борг моїй мамі. Я тоді теж на двох роботах працювала, чоловікові допомагала. Так мама, уяви, примудрилася запропонувати мені пробачити борг в обмін на розлучення з Женькою.
Сім’я тоді вистояла, а потім якось стало все налагоджуватися. Чоловік Лілі отримав якийсь грант під свою «божевільну» ідею для бізнесу, гарували вони обидва на шкоду власному сну. Спасибі свекрусі, грошима допомогти не могла, зате з онукою в ті роки сиділа постійно. Чоловік давно і міцно занурився з головою у свою справу, вона прибуткова, Ліля працює «для душі», її сім’я ні в чому не має потреби.
— Свекор пішов з життя, свекруху ми фактично утримуємо, що там її пенсії… Трусів нових – повно, – усміхається Ліля. – Усе є. Так, другого малюка ще немає, ніколи було. Але в доньки є все, і майбутнє ми їй постараємося забезпечити.
Подружжя живе в трикімнатній квартирі, купило заміський будинок і зараз його активно перебудовує. А ще вони вже кілька років допомагають мамі Лілії, тій самій тещі, яка колись зятя з лайном мішала.
А як інакше?
Зарплата у мами була хороша, але пенсія дуже скромна, оскільки за документами у неї була мінімалка. На життя і то мало, не кажучи вже про хороше життя. І якось потихеньку так повелося, що Ліля поряд зі свекрухою почала привозити пакети продуктів і купувати сезонний одяг своїй мамі. А потім давати їй гроші то на окуляри, то на препарати від тиску, то на протезування зубів чи інші потреби.
— І віддачі боргу я від неї не прошу і не вимагаю, та вона й не поривається віддавати, нема з чого їй. Спасибі каже? Що ти! Бере і, по-моєму, не розуміє, що це не мої гроші, що це зять заробив. Вона його, як і раніше, ненавидить просто. Але якщо раніше чоловік страждав мовчки, то нещодавно він вибухнув і я його чудово розумію, – каже жінка.
Було таке, що у Лілі забарахлила машина, чоловік довіз дружину до тещі, підняв пакети на поверх, а заходити не став, стояв на майданчику. І все чув. Про те, що теща поцікавилася, а як там її нікчемний зять, не збанкрутував ще? І про те, що теща пригадала знову, як вона «тягнула» сім’ю, у борг давала, а зять борги віддавав, бо в нього «мізків немає».
Ліля вийшла від мами, а чоловік уже в машині сказав, що допомогу тещі він припиняє – набридло слухати, не цінує, а раз хорошим він ніколи не буде, то треба виправдовувати думку матері дружини про себе самого.
Так, у Лілі є своя невелика зарплата, вона могла б допомагати мамі з неї. Але це – не те. А потім, вона теж втомилася від нестерпного маминого характеру і докорів.
— Я вирішила, що мамі не зашкодить трохи пожити на її реальні гроші. Посидить, подумає. Запитає – поясню. Вибачення попросить? Думаю, що чоловік із задоволенням вибачення прийме. А поки що вона мені натякнула телефоном, що рахунки прийшли за комуналку і хочеться червоної рибки, а я зробила вигляд, що натяку не зрозуміла, про рибку відповіла, що і сама б зараз з’їла із задоволенням. Чекаю, коли до мами доходити почне. А як інакше? Вона дуже довго гілку рубала, на якій сидить.
Що скажете? Запізно Лілі та її чоловікові виховувати літню людину? Негарно мстити тому, хто від тебе зараз залежить через вік? Чи все правильно, мама колись поводилася ще гірше, та й зараз продовжує?
