Не знаю на що я сподіваюся, коли пишу це, може просто виговоритися. Проблема в тому, що моя дружина – це якийсь жах, і що з цим робити я не знаю. Іноді я думаю, що вона проводить якийсь експеримент, перевіряє, як довго я витримаю.
Найголовніше – вона дуже лінива. Формально вона домогосподарка, з моменту появи першої дитини (старшому скоро 7, молодшому 3), хоча за фактом вона постійно лежить на ліжку в телефоні. Я вже не знаю, що там можна дивитися в тому телефоні, я б уже з нудьги з глузду з’їхав, день у день, з року в рік, лежати як овоч. Я вже не чекаю, щоб вона готувала і прибирала, але хотілося б, щоб вона хоча б приділяла час дітям, замість того щоб просто його марнувати. Адже це і її діти теж. Старшою дитиною вона не займається взагалі, тобто вона може за день жодного разу до неї не підійти. Єдине, що вона іноді займається з ним англійською та читанням (зазвичай пізно ввечері кілька годин поспіль і зі скандалами). Я дитині готую, годую, мию, одягаю, вожу до дитячого садочка, вкладаю спати, розважаю як можу, хоча більшу частину часу вона проводить у телефоні та планшеті. Так, і я працюю. Молодшим вона займається трохи більше – тобто вона його принаймні годує, миє і вкладає спати, іноді навіть гуляє (хоча я з ним гуляю, здається, частіше). Виконавши це завдання-мінімум, вона вкладається дивитися в телефон, а дитина надана сама собі. На щастя, він більш самостійний, ніж старший, і любить гратися сам, а також багато просиджує в планшеті за мультиками.
Але річ навіть не в тому, що вона чогось не робить, а у ставленні – їй начебто байдуже, дитина може кричати в сусідній кімнаті або навіть за метр від неї, а вона не встане з ліжка і навіть вухом не ворухнеться. Дитина може сама розважатися в сусідній кімнаті або на кухні, лазити по шафах – а дружині телефон важливіший.
При цьому не сказати, що вона не любить дітей – ніби як ставиться до них захоплено, але мабуть лежати вона любить більше. За будь-якої можливості вона садить малюка за планшет. Сама сидить у телефоні не тільки вдень, але ще й пізно вночі. Потім зранку, звісно, не хоче вставати, і не важливо, що дитина вже прокинулася і невідомо де бігає. Також може запросто влягтися спати вдень, якщо хочеться. Коли старший був маленьким – вона ставила рекорди за часом сну, а він уже тоді був більше на мені.
До речі, я працюю вдома, тож спостерігаю все це «в прямому ефірі». Повноцінно працювати не виходить, бо постійно доводиться відволікатися на побутові моменти, на дітей, а час від часу вони обидва стрибають у мене на голові, поки я намагаюся щось робити за комп’ютером. Про якусь там кар’єру я давно вже не думаю, добре що мене не звільняють. Звісно, мені хотілося б, щоб дружина була підтримкою і «тилом» як то кажуть, але вона навпаки.
Коли я висловлюю претензії – це тут же виливається в скандал. Що б я їй не сказав – вона у відповідь починає кричати, у форматі «сам дурень», виливає на мене потік несправедливих звинувачень, щось їй пояснити неможливо, унаслідок цього наче я ще й винуватий лишаюся, і після такого скандалу вона на кілька днів іде в режим ще більшого “неробства” (начебто доводить мені, що я мав рацію). Очевидно, їй дуже не подобається, що я її звинувачую в лінощах, але водночас, гадаю, вона принципово не хоче змінюватися, бо вважає себе «принцесою, яка нікому нічого не винна, всі винні їй». Вона явно вважає себе головною в домі, і постійно спілкується в командному тоні. Це помічають навіть люди зі сторони.
На додаток, у неї такий характер, що вона дуже любить поливати людей брудом, зокрема (а, можливо, особливо) мене і моїх родичів. При цьому вона використовує будь-які відомі їй факти, щоб спотворити їх і перетворити на щось огидне. Тож я вже намагаюся нічого їй не розповідати, і шкодую, що спочатку був занадто відвертим – тепер же я знаю, що «все, що ви скажете, буде використано проти вас».
Про яку довіру може бути мова. Один приклад: колись давно, коли ми ще спілкувалися з моїми батьками (пізніше вона їх зненавиділа, і тепер про те, щоб вони до нас, або ми до них приїжджали, і мови бути не може), у розмові ми згадали, що в 90-х мої батьки залишилися без роботи, виживали як могли, і певний час торгували книжками на ринку. Через місяці або роки, під час однієї нашої розмови/напів-скандалу, вона кинула мені щось на кшталт «це ж твоя мама – базарна торгашка». І це ще легкий приклад, інші я посоромлюся згадувати. Іноді вона видає якісь образи взагалі навіть не в тему. Наприклад, одного разу вона говорила синові, що йому потрібно ховатися під теплою ковдрою, і навіщось сказала, що «ти на тата не дивись, він жирний, його жир гріє». Кумедно, у мене звичайно є недоліки, але зайвою вагою я ніколи не страждав, я худорлявий, і вже жирним мене точно ніхто не називав.
Раніше вона ще примудрялася діставати мене ревнощами. Цього стало набагато менше останнім часом, може тому що ми все менше спілкуємося. Але тоді вона чомусь думала, що я використовую будь-яку можливість і будь-яку вільну секунду (так, навіть тоді, коли я працював з малюком на руках, засинаючи за комп’ютером о 3-й годині ночі), щоб спілкуватися або бігати до своїх колишніх. І регулярно влаштовувала мені скандали на цю тему. Вимагала звіти, якщо я кудись ішов сам. Стежила (і зараз стежить) за їхнім життям через соцмережі. Звичайно, у неї багато вільного часу на такі розваги – не те, що в мене.
Перш ніж ви відповісте – що я сам винен і сам таку вибрав – так, я справді сам винен, ба більше, я одразу розумів, що з цього нічого доброго не вийде, але вона тиснула на мене й маніпулювала, а я сподівався, що все само розсмокчеться… Це окрема сумна історія. Тепер я б радий розлучитися, але я знаю, що на це ніколи не наважуся, через дітей. Хоча якби вона сама пішла – це було б грандіозне полегшення. А я б після цього не наближався б до жінок більше ніколи, про всяк випадок. Утім, мені й так у цьому плані нічого не світить.
Також прикро, що я дуже мріяв про кохання, стосунки, і багато зусиль до цього докладав, це було справді важливо для мене. І ось до чого я прийшов наприкінці – такі стосунки, що краще б їх і не було, якесь знущання. Дуже сумно усвідомлювати, що я, по суті, розтринькав те, чого хотів найбільше, і цього в мене ніколи більше в житті не буде.
Але чорт із ним, тепер хоча б якось «вижити», як можна «достукатися» до неї, що не можна так поводитися? Або щось змінити в собі?
