— Я прекрасно розумію невдоволення моїх колишніх зятя і свахи, – роздратовано каже Маргарита Олексіївна. – І доньці я не раз висловлювала невдоволення тим, як вона витрачає.
— Не слухала?
— Що ти! Ще й як не слухала, кричала й ногами тупала, що це її справа, її гаманець, її витрати. Стільки разів сварилися через це – не злічити. – Зрештою, я просто вмила руки і спостерігала за всім цим просто з боку.
— А колишній зять? Він якось намагався втрутитися?
— А як він міг втрутитися? Ні, точніше, міг. Міг би до суду подати позов про те, щоб якусь частину грошей онуці просто на рахунок перераховували. Але не захотів, часу не знайшов, а може, побоювався, що Наталя буде ставити перепони його спілкуванню з дочкою – не знаю. Хоча з онукою він і без того спілкувався не особливо багато і часто. У нього, через деякий час, нова сім’я з’явилася. Та й контактувати з Наталею з приводу дитини для нього було цілковитим стресом.
Дочці Маргарити Олексіївни 42 роки, внучці виповнилося 17. Дівчина закінчила школу, не змогла вступити до університету на обрану спеціальність. Точніше, не змогла вступити на бюджетне відділення, на платне її брали з розпростертими обіймами, та й Наталя завжди твердила, що гроші на навчання будуть.
— А тут просто розвела руками – грошей немає, порадила в тата питати. А той, хоч і не доїдає останній хрін без солі, але жирних таких доходів у нього вже немає, накопичення є, але не на моєї онуки життя, у нього двоє ще, ті – малолітні, а доньці від першого шлюбу 18 через 2 місяці. І так, я вважаю, що свої зобов’язання перед дочкою він виконав. У повному обсязі.
— А Наталя що каже? І потім, могла б онука піти кудись іще вчитися?
— Могла б і піти, – погоджується Маргарита Олексіївна. – Але вона ж до останнього сподівалася, що мати грошей дасть, оплатить усе. Наталя? Нічого вона не каже, але ось зараз, здається, півень смажений її в одне місце клюнув, бо онука заявила, що квартиру будуть через два місяці продавати, жити з матір’ю вона не хоче. Сваха колишня, схоже, пораду таку дала. Я? А я вважаю, що до цього моя донька мала бути готова. А тепер – як хочуть. До себе не пущу жодну з них. Навіть тимчасово.
Наталя розлучилася з чоловіком багато років тому, доньці Саші було тоді лише 4 роки. Колишній чоловік, якому було оголошено, що очікувань дружини він не виправдав, пішов благородно: з однією валізою. Однокімнатна квартира, куплена на двох, ще залишалася в іпотеці, колишній чоловік продовжував платити за неї один, а за 5 років, погасивши борг, переписав свою половину житла на доньку.
Про розлучення Наталя, найімовірніше, пошкодувала: через деякий час після розірвання шлюбу справи в колишнього чоловіка круто пішли в гору. Мало того, що чоловік закрив квартирне питання колишньої, він і собі непогане житло купив, і машину, та інше.
— Одних “аліментів” Наталя, бувало, отримувала по 50-100 тисяч на місяць, а бувало і більше, і це ще в той час, – згадує Маргарита Олексіївна. – Вже як я їй говорила, що треба збирати, відкладати. Та вона спокійно могла квартиру двокімнатну купити, відкласти Саші на освіту. Але ні, мене ніхто не слухав. Усі гроші розтрачувала, як виявилося, в нуль. Хоча мені брехала, що збирає, та ще й огризалася постійно: не лізь, не твоя справа.
Дочка Маргарити Олексіївни з дитиною об’їздила мало не всі відомі в нашій країні курорти, та бували іноді за кордоном, одягалися по-модному, відмінно харчувалися. Бабуся, звісно, точних витрат Наталії не знала, але бачила, що живуть вони явно на широку ногу.
— То сумочка, то телефончик, то на одне море, то на інше. І всі від неї відчепіться. А аліменти такі вона отримувала не раз, не два, не рік навіть, а десяток із гаком років! – злиться Маргарита Олексіївна.
Два роки тому справи в колишнього зятя погіршали. Спочатку чоловік перехворів на тяжку болячку, потім почалися ускладнення і пішло все одне за одним. Він не сидить удома, працює, але сферу діяльності довелося змінити. Останній рік аліменти від нього Наталі приходили вже вельми середні, в районі 30-ти тисяч, що навіть для столиці вже досить непогано.
— Напевно він і підробляє ще десь, – вважає колишня теща. – Але і його я зрозуміти можу, двоє його дітей ще зовсім не дорослі. Можливо, і щось відкладено в нього, можливо, навіть допоможе він Саші з житлом. Але це вже його справа, не моя, не Наталії. Та й потім, не вірю я, що в Наталки нічого немає. Заникала щось, але для себе. Швидше за все. Тільки доводити це – немає жодного сенсу.
Коли Саша не пройшла на бюджетне відділення, вона звернулася до матері: на іншу спеціальність не хочу йти, ти казала, гроші є, треба договір укладати. Наталя деякий час активно кивала головою, а потім, коли вже строки піджали так, що далі нікуди, несподівано відповіла:
— Грошей немає, іди й вимагай у батька, чому я маю платити? Аліменти? Аліменти отримувала я. Та на тебе. І витрачала їх. На тебе ж. І взагалі, ніхто не має права питати з мене за те, як я аліменти витрачала. Ні ти, ні твій татусь, ні обидві бабусі. Думаєш, дитину легко підняти? І взагалі, могла б піти туди, куди пройшла на бюджет, але в тебе замашки – ого-го! А тепер іди працювати, готуйся краще, вступиш через рік.
Саша від такої маминої промови кілька днів перебувала в повній прострації. Потім звернулася до батька, бабусь. Батько руками розвів, сказав, що планував допомагати Саші в роки навчання. Не так, як зараз навіть, але тисяч 20 би підкидав на життя.
— І нова дружина його обурилася, і він сам платити за навчання доньки не збирався. І ось Саша днями матері заявила, що раз гроші, які батько платив материні, то вона теж за своє пред’явить, – хитає головою Маргарита Олексіївна.
— Через два місяці, готуйся, квартиру продамо, гроші поділимо – попередила Саша маму. А на обурення Наталії додала, що житло, якщо мама забула, у них навпіл, а тепер донька має намір виділити свою половину.
— Роботу знайшла, іпотеку візьму, з тобою більше разом жити не буду. Жодної години після 18-ти років, – заявила дочка.
—І донька заголосила про невдячність онучки, про віроломство зятя і колишньої свекрухи, про те, що навіть я не на її боці. А я ні на чиєму боці, – зізнається Маргарита Олексіївна. – Вони як два скорпіони, один одного варті. Нічого, Наталя ще молода, нехай бере іпотеку. Хто ж винен, що вона такі кошти отримувала, а не підстрахувалася ніяк.
Біда в тому, що і в Наталії зараз вельми скромні доходи. На іпотеку в столиці їй їх явно не вистачить. Дочка активно натякає, що пожила б у мами, раз Саша така віроломна. Сашу ж, начебто, бере на певний час до себе колишня свекруха Наталії. А Маргарита Олексіївна хоче жити сама, у спокої, вона й так втомилася від скарг доньки й онуки одна на одну.
Ось така у нас ситуація.
