Чи то втомившись від міста, чи то просто на батьківщину потягнуло, але проживши якийсь час цивілізованим життям, Павло Степанович повернувся в село. Тут жили колись його дід із бабою, до яких він навідувався з постійною регулярністю.
Власне, від них йому й дістався будинок. Він розташовувався в центрі села, був ще досить міцний і видний, та землі до будинку додавалося двадцять соток. Павлу на момент переїзду п’ятдесят стукнуло, його в селі знали, та поважали.
На той момент чоловік вийшов уже на військову пенсію, але, на подив сільських жителів, ніколи одружений не був і дітьми не встиг обзавестися. Цей факт і був предметом пліток і пересудів з приводу постійного жителя села, який знову з’явився.
Подружився чоловік найбільше з двома місцевими жителями. Михайло був його сусідом, та допомагав часто в момент облаштування житлових умов Павла, а Геннадій дружив з Михайлом, ось вони втрьох і стали часто час проводити, святкуючи різні дати, та попиваючи чай з чарок під грушею. В одну з таких посиденьок і зав’язалася розмова між друзями, яка пізніше призвела до своїх наслідків.
— Слухай, Пашко, а ось Наталю Ольхову ти не розглядав на роль дами твого серця? – Мишко почав перебирати сільських жінок, які наразі не мали кавалерів, – непогана жінка. У неї будинок гарний на Квітневій вулиці, та господарство вона тримає, не пропадеш із такою дружиною точно.
— Так у Ольхової мужик може повернутися, чого ти йому радиш, – тут вступив у розмову Геннадій, – він же загуляв зовсім нещодавно, коли на заробітки подався, може так вийде, що не приживеться там, та захоче додому вернеться, а тут Павло такий намалювався.
— Ну і що, це його проблеми, місце зайняте, нема чого просто так гарну бабу одну залишати, – Мишко посміхнувся, – ну гаразд, ця не підходить, так у нас ще є. Наше село, ще й як нареченими славиться. Оксанка Рогачева, чим не наречена? Їй всього ще тридцять п’ять рочків, молода, можна сказати, пані. Одружаться, так ще й дітей зможуть завести, якщо поквапляться.
— Оксанка непогана кандидатура, поруч нікого не видно, боротися за місце не доведеться, – схвалив Гена і знову посміхнувся, – у неї і дитя готове є вже одне, трирічне, можна своє і не робити. Татуся не знає ніхто в очі, але не біда, зате на вигляд жінка гаряча, якби я не був одружений, то заглянув би до неї обов’язково на вогник.
— Заглянув би він, – Мишко недовірливо подивився на товариша, – потрібен ти їй дуже. Он, Павло як добре зберігся, наречений цілий, нехай він і заглядає. Що скажеш, Павлику?
Увесь цей час Павло друзів слухав, водячи головою, то в один бік, то в інший. Потім він розлив по чарках чаю, та зітхнув діловито, збираючись свою думку висловити з приводу такого питання.
— Ой, та не потрібні мені ваші сільські жінки! Що мені з ними робити? У місті інші панянки, он у мене є одна, так із нею і поговорити можна, і прогулятися не соромно. Красуня вона, волосся руде, довге, вії чорні, одягнена модно, по-сучасному, не те, що у вас тут баби ходять не зрозуміло в чому. З освітою моя пані, вихована й культурна, приємно пахне від неї. А ви мені тут що пропонуєте?
Висловившись, Павло вказав мужикам на чарки, та сам узяв, щоб угору підняти й короткий тост сказати. Товариші від чарок не відмовилися, але образу затамували на свого співрозмовника.
Не сподобалося Геннадію з Михайлом, що якийсь міський індик надутий їхніх сільських жінок ображає. Проти міських дам чоловіки нічого не мали, але й дозволяти своїх ображати не збиралися.
Тим часом Павло на посиденьках із друзями все більше став міських дам нахвалювати. Він усе описував, які ті красуні, та які вони душевні для розмов і прогулянок, та як із ними можна поговорити про все цікаво. До того ж він часто про свою міську особу добре говорив, опускаючи тим самим сільських.
Михайло з Геннадієм одного разу зустрілися без Павла, та й придумали, як можна покарати “кривдника” їхніх сільських жінок, яких вони знали все життя і ображати міському чоловʼязі давати не збиралися.
Поїхали чоловіки одного разу в місто удвох, вибравши для цього вихідний день, відшукали там занепалу панянку і намовили її вирушити з ними в село, щоб зіграти в одному спектаклі. Жіночці за це обіцяно було ціле багатство – дві пляшки справжньої, а не паленої, оковитої.
Недільного дня троє під’їжджають на автобусі до зупинки свого села, попередньо запросивши туди в особливій справі, яку друзі теж вигадали, самого Павла Степановича. Той з’явився зовсім не підозрюючи, що його стануть зараз розігрувати, він спокійно чекав своїх товаришів.
На зупинці в цей час досить велелюдно, на що і була розрахована ця дія. Брудна дамочка, без віку, з немитим волоссям, з неприємним запахом і пошарпаним одягом, за сценарієм зобов’язана була підскочити до Павла з зізнаннями в тому, що сумувала за ним. Найнята “актриса” повинна була показати, що це її чоловік, а вона дама міська, завітала до нього в гості.
І ось Мишко виходить першим, за ним іде привезена наречена, а Геннадій іде слідом, готуючись побачити виставу. Але перед ними вийшла інша дама, яка кинулася до Павла, як стара знайома.
— Павлику, ось так зустріч, ти напевно знав, що я прибуду цим автобусом, любий мій, як же я скучила за нашими захопливими й душевними бесідами, – рудоволоса леді, на таких підборах, що ноги пересувала насилу, та в ошатному одязі, радісна і задоволена вже обіймала здивованого чоловіка, який поки ще не встиг нічого сказати, – а я в Зінаїди взяла твою адресу, от і вирішила тобі сюрприз влаштувати, та завітати без запрошення.
У цей час привезена з міста дамочка, зрозумівши, що дві пляшки вислизають у примарному тумані через появу невідомо звідки іншої “акторки”, різко кинулася вперед, потягнувши свої руки до рудого волосся.
— Гей, ти, фарбована, швидко відійшла від мого мужика, куди руки свої поклала? – жінка говорила протяжно, але голосно і чітко, так, що всі одразу ж обернулися і зайнялися переглядом влаштованої вистави.
— А ти хто ще така? – рудоволоса, міська леді презирливо глянула в бік любительки закласти за комір, – Павле, хто це?
— Я наречена його, а ти хто? – дамочка не стала чекати відповіді, схопившись за волосся, стягуючи з міської леді перуку, показуючи всім її рідке волосся.
— Ах ти зараза, – міська леді не розгубилася і дала відсіч дамі, яка нападала, – Павло, я тобі це пригадаю!
Останні слова жінка кричала вже в момент, коли Михайло відтягував її вбік. Другу ж даму тягнув убік Геннадій зі словами: «Дівчата не сваріться!». Зла і пошарпана гостя підняла з землі свою перуку і вирушила назад до автобуса, що збирався на той час якраз у зворотний шлях.
“Актрису” теж заштовхали туди ж трохи пізніше, попередньо заплативши їй зазначеною валютою. Допитливі люди, які спостерігали за всією цією виставою, весело реготали. У цей час сам наречений, за якого так завзято боролися дві дами, несподівано зник.
Відтоді Павло перестав розхвалювати міських дам і на всіх посиденьках намагався цю тему не зачіпати. Навесні ж він і зовсім задумав одружитися з Оксаною, однією з сільських наречених. Друзі його вибір схвалили, передчуваючи закотити знатний парубочий вечір.
