Оксана взяла телефон чоловіка, щоб знайти фотографії, які вона якось відправляла в соціальній мережі, щоб не загубилися. Купа повідомлень. Чи не читає їх чи що.
Вирішила глянути, хто там йому написує. Будь-які листівки від родичок, побажання з добрим ранком, привітання з різними святами, нічого цікавого.
Одне повідомлення залишилося. Хм, хто така… Якась Ольга Мигунова… Оксана відкрила повідомлення. Довгий текст, цікаво…
«Олексію, привіт! Пише тобі сусідка та подруга Віри Ломаченко, твоєї колишньої нареченої. На жаль, Віри нещодавно не стало, серце хворе, не змогли врятувати. Але в неї залишився Ваня. Ваш із Вірою син.
Віра, коли дізналася, що чекає на дитину, хотіла тобі повідомити. Але, зайшовши в інтернет, побачила твоє фото з дівчиною, де ти написав, що збираєшся одружитися.
Віра не стала заважати твоєму щастю. Видалила свою сторінку в соцмережі. Вона одна ростила сина, дуже любила його. Родичів у неї немає, сам знаєш, з дитбудинку вона».
Оксана вже була в шоці, але продовжила читати.
«Те, що серце хворе, з’ясували на медогляді. Пила таблетки якісь і ніколи не скаржилася. Не стало її раптово, на роботі.
Ваня оговтався, переживає дуже. Хлопчик він добрий, спокійний, шкода дуже, зовсім один залишився … Я поки забрала його до себе. Але на зовсім забрати не зможу, у мене і так повний будинок, я доглядаю хворого чоловіка, та своїх троє діточок.
Ось я і подумала про тебе. Все-таки рідна кров. Розумію, що ця новина може не втішити тебе і твою дружину, але вважаю своїм обов’язком повідомити тебе про сина. Якщо найближчим часом його ніхто не забере до сім’ї, то відправлять до дитячого будинку, повторить долю матері. Сам розумієш, яке життя на нього там чекає. Жаль хлопця».
Оксана читала це повідомлення й не могла повірити. Невже в чоловіка весь цей час був син, чи справді він нічого не знав. Продовжила читати повідомлення.
«Вибач за занепокоєння, але на згадку про Віру я повинна була так вчинити. Про тебе вона часто згадувала, говорила лише добре. Знаючи ім’я та прізвище я знайшла тебе тут, фото бачила у Віри, вона зберегла його для сина.
Ваня знає, що має батька. Віра сказала, що ти зник, і може у тебе нова сім’я, тому нічого не знаєш про нього. Чекаю на відповідь. Якщо відмовишся забрати сина, я зрозумію. Не кожна людина здатна прийняти дитину, хоч і свою. Та й дружина твоя навряд чи погодиться, навіщо це їй. Не всяка жінка прийме. Мій номер будинку 47, живу поруч із Вірою.
З повагою, Ольга».
У Оксани спалахнуло обличчя після прочитання. Ну і справи… Виходить, незадовго до їхнього знайомства в Олексія була дівчина. Він ніколи не казав нічого. І тепер у нього є син.
Що ж робити? Як він поставиться до цієї новини? Чи захоче визнавати цього Ваню?
У Оксани та Олексія зростає син, Єгор. Чоловік його дуже любить. Замислювалися про другу дитину, хотілося дочку.
Квартира своя, трикімнатна, машину нещодавно нову придбали, планували з’їздити відпочити, відкладали гроші на поїздку. І тут тепер Вaня. Ну ось навіщо їй потрібна чужа дитина?
Тим паче від колишнього чоловіка. Що ще там за Віра була, і що за син у неї виріс… Виходить, хлопчику років сім — вісім, школяр уже.
— Оксаночко, я прийшов! Все купив, як ти просила. Телефон удома забув, ніхто не дзвонив мені? А то це ж закон підлості – ніхто не дзвонить, але варто залишити телефон – так усім терміново потрібен…
– Ні, Олексію, ніхто не дзвонив… Ось твій телефон…
«А раптом він зайде в соцмережу і побачить повідомлення, а воно вже прочитане, здогадається, що лазила в його акаунті і приховала інформацію…
Потрібно потім, як він засне, взяти телефон і видалити повідомлення, і заблокувати цю Ольгу, щоб не змогла написати більше.
Нічого, придумають щось із хлопчиком, не пропаде. Може його усиновлять добрі люди … », – думала Оксана.
Коли чоловік заснув, вона тихенько взяла його телефон і спробувала видалити повідомлення. Але воно не видалялося.
Оксана багато разів натискала на напис “Видалити повідомлення”, але все марно.
Вирішила, що це проблеми з інтернетом чи сайт глючить. Завтра ще спробує. Зібралася спати.
Всю ніч їй снилася якась жінка з довгим чорним волоссям. Вона простягала їй маленьку гарненьку дівчинку і говорила:
«Допоможи, будь ласка, допоможи…»
Оксана намагалася взяти дитину, але нічого не виходило, руки проходили крізь дівчинку. Оксана від жаху прокинулася. Дурний сон якийсь… Це від переживання, напевно…
Чоловік поснідав, поїхав на роботу. Телефон був із ним. Завезла сина до дитячого садка і поїхала на роботу.
Весь день вона думала про хлопчика. Цікаво, який він, чи схожий на Олексія?
Вирішила розповісти про повідомлення своїй подрузі Ларисі, з якою завжди ділилася всім. Заїхала до неї додому після роботи.
– Оксано, навіщо тобі ці проблеми? Чи мало хто там кого народив, що ж тепер, життя своє псувати? Думати головою Вірі цієї треба було, коли вирішила залишити дитину. Про що вона думала?
Тим більше знала, що серце хворе, мало що може з нею статися. Могла б заздалегідь задуматися про подальшу долю хлопчика.
– Коротше, видали повідомлення і живи спокійно. Не було його і тут. Хлопець у дитячому будинку приживеться, не він перший, не він останній.
Увечері Оксана знову взяла телефон чоловіка, поки він був у ванній. Але повідомлення не видалялося. Як зачароване.
– Оксано, мені сни почали безглузді снитися… Напевно, тому що на ніч їм, треба припиняти…
– А що сниться?
– Знайома одна, все мені якусь дитину простягає, і плаче… Одне й те саме щодня…
– Що за знайома? – Оксана напружилася.
– Та ти її не знаєш… Віра звуть. Колись давно спілкувалися з нею.
«Ага, спілкувалися… Знаю я ваше спілкування, дитину зробили…» – подумала Оксана і замовкла.
Виходить, померла Віра почала їм снитися, просить за сина. А ось до чого тут дівчинка, яку вона простягає, незрозуміло…
Ну і ситуація … Оксана не вірила в містику, але тут ну дива якісь відбуваються … І повідомлення не виходить ніяк видалити.
Як це можна пояснити? Треба сказати чоловікові правду!
– Олексію, а що б ти сказав, якби дізнався б, що у Віри від тебе дитина? – вирішила зізнатися Оксана, сама собі дивуючись.
– Та ну, дурниці якісь. Стільки років минуло вже, яка дитина? Я про неї давно забув. Було й було. Подобалася вона мені, зустрічалися трохи. Потім, коли приїжджав до селища до батьків, кілька разів бачився з нею, у гості запрошувала. Але я нічого не обіцяв ніколи. Батьки переїхали і більше я нічого не був. Потім тебе зустрів.
– Не можу я більше приховувати, підло це. Син у тебе є, Ваня. Віра померла нещодавно, серце хворе було, а хлопчика в дитбудинок віддали вже, напевно … Сусідка її написала тобі в соціальній мережі, я прочитала, і приховала від тебе, злякалася.
Зайди у повідомлення, прочитай…
Олексій здивовано дивився на дружину. Взяв телефон, і прочитав повідомлення.
– Ну і справи… Я здивований.
Несподівано. Чому Віра нічого не сказала, я допомагав би грошима… Оксано, що робити в такій ситуації?
– Я сама в шоці. По совісті поступити треба. Їхати та забирати хлопчика. Не місце йому у дитбудинку. Твоя рідна кров, як-не-як. Дитина ні в чому не винна …
Олексій важко зітхнув. Оксана обійняла чоловіка.
– Давай завтра ж і поїдемо …
Приїхавши на місце, вони постукали у вікно Ольги, яка написала повідомлення. Двері відчинила жінка в халаті.
– Олексію, це ви? Приїхали, значить… Ну проходьте. Ваня робить уроки.
Олексій із Оксаною зайшли до будинку. Пахло ліками. В одній кімнаті на спеціальному ліжку для лежачих хворих знаходився чоловік Ольги. В іншій кімнаті грали діти.
У кутку, за столом, у картатій сорочці та спортивних штанях сидів хлопчик із чорним волоссям, читав книжку.
– Ваня, вийди, до тебе тут приїхали…
– До мене? Хто? – здивувався хлопчик. Він не знав чоловіка та жінку, які стояли в проході.
– Привіт, Ваню. Я твій батько. Я нічого не знав про тебе, тітка Ольга знайшла мене і написала … Як ти?
– Тітка Ольга мене не ображає. Скоро я поїду до дитячого будинку, там багато дітей, мені буде там добре. Там багато іграшок. А коли я виросту, то стану футболістом.
Ваня був дуже схожий на свою маму. Те ж волосся, очі.
– Ваня, а поїдеш до нас? Ми теж маємо багато іграшок, і в тебе є молодший брат, Єгор. Ви подружитеся. Ви будете разом грати у футбол…
– Брат? У мене? – очі хлопчика спалахнули.
– А я дружина твого тата, Оксана, і буду рада, якщо ти житимеш у нас…
Ваня знизав плечима і поглянув на Ольгу.
– Ой, та що ж ми стоїмо! Ходімо чай пити, у мене цукерки є, зефір. Ваня дуже любить рожевий зефір.
На тісній кухні сіли пити чай. Ваня крадькома поглядав на батька і мовчки їв зефір, запиваючи теплим чаєм.
– Треба вам сходити документи на Ваню оформити, адже його почали вже готувати до дитбудинку… У сім’ї йому буде набагато краще, ніж там, самі розумієте. Дякую вам, Олексій та Оксано, за добре серце, що не відвернулися від хлопчика…
В очах Ольги були сльози. Діставши з кишені халата хустку, швидко витерла їх.
Вирішили все з документами, Ваню відвезли в нове життя.
З Єгором він одразу потоваришував. Оксана з Олексієм купили Вані ліжко, шафу, гарний одяг і свій власний футбольний м’яч.
На тумбочку Ваня поставив рамку з фотографією мами. Якось Оксана почула, як він розмовляв із портретом.
– Матусю, тато і тітка Оксана відносяться до мене добре, а ще у мене є брат, Єгор. Він чудово малює динозаврів. У мене є футбольний м’яч, іноді ми ходимо на майданчик і граємо там з татом та Єгором.
Ти не хвилюйся, мамо, у мене все є і ніхто не ображає. І приходь до мене уві сні частіше, я так сумую…
У Оксани стислося серце. Бідний хлопчик, нудьгує за мамою… Нічого, вони оточать його турботою і теплом…
Якось уві сні до неї знову прийшла жінка з чорним волоссям, тільки тепер вона посміхалася, простягаючи Оксані маленьку дівчинку.
– Дякую за все … Це вам …
Оксана простягла руки і взяла дитину. І тут же прокинулася…
Через дев’ять місяців у Оксани та Олексія народилася дочка, Анастасія. Брати дуже полюбили сестру, і допомагали мамі її доглядати.
Оксанa жодного разу не пошкодувала, що зізналася чоловікові і вони забрали Ваню. Вони вчинили правильно, як і має бути…
