Щойно я приїхала в село, мене не покидало бажання готувати собі їжу виключно з домашніх натуральних продуктів. Ганна мене частенько пригощала свіжими домашніми продуктами. І смак їх дуже сильно відрізнявся від магазинних.
Ну, де ви купите справжню сметану зараз? Щоб не кисла була, з вершковим смаком і щоб у ній ложка стояла. Та ніде! А яйця домашні – це ж пісня. Жовток, як маленьке сонечко. А головне – у них смак є! Я вже мовчу про домашнє м’ясо. Самі знаєте – це не накачаний водою і хімією шматок не зрозуміти чого. Це справжня їжа.
Здебільшого продукти я купувала в Ані. Вона спочатку ні в яку не хотіла мені продавати за гроші, все намагалася, по дружбі безкоштовно віддати. Але я теж пішла на принцип, і щоразу залишала в сінях їй гроші за молоко і яйця. З чого це я об’їдати повинна подругу? Я тут не в гостях, переїхала на все життя (сподіваюся). Корми для тварин чимало коштують, та й будь-яка праця має оплачуватися.
Загалом, ми дійшли до того, що я платила за продукти за середньою ціною в селі (дізналася докладно в Надії), а Аня все одно мені накладала понад те, за що я платила. Обидві залишалися задоволені.
Сьогодні мені захотілося зробити домашні пиріжечки, як робила моя бабуся. У дитинстві мені дуже подобалося це слово своєю ласкавістю. Ну а вже самі пиріжечки м’які, гарячі, у яких начинка з картопляного пюре з цибулькою, і тим паче з ніжного сиру, я просто обожнювала!
Перед очима досі постає картина, як бабуся вміло місила тісто з вечора. Вночі кілька разів вставала його обминати, а вранці раніше затоплювала грубку, обробляла тісто і ставила на вистоювання на лежанку. І до сніданку вже готова була найсмачніша у світі випічка.
Іноді бабуся давала мені завдання – змастити розтопленим маслом щойно вийняті з печі пиріжки. Змащувала я їх гусячим крильцем, вмочуючи в чашку з маслом або сиропом. Ну а якщо пиріжки та булочки вже змащені, то їм недовгий і вік, відлітали моментально. Бабуся сміялася: «Що пекла, що не пекла…» А дід примовляв: «Сьогодні пироги у матері знатні, вдалися!»
Бабуся завжди пекла багато, особливо, якщо гості в дім завітали! Тісто на «голому» молоці заведе, та сметанки ще додасть, або на кисляку його замісить. Розварену картоплю товкла дерев’яним товкачем, поки жодної грудочки не лишиться. Теплим молочком розведе, яйце не одне додасть, та вершкового масла шматок бухне в пюре!
Сочні розкочувала великі, з долоньку! Защипувала краї сочня високою оборкою, щоб начинки побільше входило! А зверху густою сметаною змащувала. Та, ще, як спечуться пиріжечки, їх гарячими, топленим маслом зверху і знизу змащувала.
Ситне куховарство виходило! Так з’їси зранку кілька штук, і на весь день ситий ходиш. Бабуся бурчала: «Як так?! Лише чотири пиріжечка з молочком з’їла, а досі не зголодніла?!»
Ух, від таких спогадів аж слинки потекли! Треба згадати своє вміння готувати здобну випічку. Давно я нічого не пекла. Цікаво, чи руки згадають?
Але почала я не з тіста, а з приготування домашнього сиру. Залишилося в мене півтора літра молока, яке трохи підкисло. Я, як вчила Аня, потримала його ще в теплі годину, і вийшло кисле молоко. Нагріла його до температури «щоб рука терпіла» і вимкнула плиту. Коли сир охолов, і я переклала його в сито з тканиною. Сироватку злила в банку, вона мені для тіста знадобиться.
Пам’ятаю, що бабуся тісто з одного білого борошна не заводила. Завжди або житнє додавала, або з висівками. Тісто виходило темним, але смак цей мені подобався.
Я теж узяла борошно вищого ґатунку і цільнозернове. Додала сухих дріжджів і сіль. Два яєчка домашніх взяла – одне задоволення розбивати ці яйця в тісто. Жовток щільний, яскраво-помаранчевий. Сюди ж пару ложок цукру і вершкового масла розтопленого додала. І підлила сироватку, яка від сиру залишилася. Усе перемішала і поставила в тепло, щоб тісто дозріло.
Години через три тісто піднялося, і коли я відчиняла кришку, кухнею розносився здобний добрий дух. Я вимісила тісто ще раз і розділила на 8 частин (у мене на деко 8 булочок поміститься). Спочатку руками сформувала коржі, а потім розкачала качалкою і зробила бортики. У готові коржі-човники розподілила начинку із солодкого сиру. Ще трохи залишила відстоятися і випікала півгодини за температури 220 градусів.
Шкода, в грубці немає духовки. Доводиться куховарити в електричній. Але в мене все вийшло. Через півгодини я дістала з духовки рум’яні пиріжечки й одразу обмазала їх розтопленим вершковим маслом.
Не змогла втриматися і дочекатися, коли охолоне мій витвір мистецтва. Налила холодного молока і вм’яла один ароматний здобний пиріжечок. Смак дитинства! Наче бабуся поруч стоїть, і я відчуваю її тепло, її запах. У мене навіть сльози на очі навернулися, так я гостро відчула її присутність…
І, все таки, одній мені стільки не з’їсти. Я зібрала решту і пішла в гості до Ані. Вона мене постійно смаколиками домашніми годує, а сьогодні я її сім’ю пригощати буду.
Сподіваюся, роздражнила я вас, і напечете ви не сьогодні-завтра тазик пиріжків. Рецепт докладний спеціально не даю, бо в кожної господині своє улюблене тісто і начинка. А коли не знаєте, нескладно в інтернеті знайти. Адже тут головне не рецепт, а ваша любов і турбота до своїх близьких, і тільки від цього ваша випічка буде для рідних найсмачніша світі!
Всім миру та добра!
