Єгор не зрозумів спершу, чому мама прикриває рот хусточкою і посміхається якось скуто. Вона відступила боком від гостей, пропускаючи до квартири сім’ю сина.
— Що з вами, Антоніно Петрівно? – поставила запитання в лоб невістка.
— Та нічого, нічого, маленька неприємність, – метушливо потрясла головою жінка, – нарешті ви приїхали, мої дорогі, я вже думала, що не дочекаюся вас. Як же ти виросла, Кариночко! – схопила вона за щічки дівчинку, а потім обняла однією рукою і вперла онуку собі в живіт. – Була отакусенькою! Три рочки! А тепер до школи йдеш! Ну ви проходьте, проходьте!
Єгор поставив біля стіни валізу і зазирнув у кімнату.
— А Женька де?
— Манукюр доробляє, усе в останній момент, як завжди.
— Манікюр, мам. Правильно говорити – манікюр.
— Та один біс, синку. Стільки грошей на її весілля пішло, провалися воно все, тепер борги роками роздавати буду. Одна мені радість від завтрашнього весілля – що ви приїхали, хоч помилуюся на вас.
— Ти ж казала, що батьки нареченого оплатили весілля, – не зрозумів Єгор.
— Вони оплатили, дай Боже їм здоров’я, а хто сукню-туфлі має купувати для нашої панянки? І марафет цей весь із зачіскою, макіяжем та іншим? Там же в них усе по вищому розряду, Женя хоче тримати марку.
— Йшла б працювала, нарешті, твоя Женя, і оплачувала свої забаганки сама, – насупився Єгор.
— Так вчиться ж дитина. Пари в неї. А тепер вже при надії. Хто її на роботу візьме?
Невістка з онукою пішли мити руки, а Єгор сів поруч із матір’ю, потріпав її за плече. Рот у мами був щільно стиснутий, але вона посміхалася. Єгор обвів поглядом будинок свого дитинства – усе залишалося таким самим, нічого нового не додалося: ті самі меблі з початку 90-х років, ті самі килимки і штори. Час тут завмер. Рома роздратовано думав про молодшу сестру, вона дратувала його своєю дитячістю мислення, інфантильністю. Бачить же, що мати стара, Женьку уже в неї зʼявилася в сорок три роки, п’ятнадцять років між ними різниця з братом. І за іронією долі залишилася вдовою з двома дітьми. Усе життя працювала Антоніна Петрівна на швейному виробництві, заробила хвору спину, проблеми в поперековому та шийному відділах, зіпсувала собі суглоби на руках. Навіть вийшовши на пенсію, вона продовжувала якийсь час працювати, адже треба було піднімати Женечку. Єгор особисте життя будував і допомагати особливо нічим не міг, та мама й не просила, розуміючи, що йому теж нелегко.
— Все нормально в тебе? Як здоров’я? -запитав він.
— Добре, добре, – сказала мати вбік.
Повернулася онука й Антоніна Петрівна, забувши про хустинку, відкрила в широкій усмішці рота, як це робила колись – вона завжди посміхалася широко і говорила так само, оголюючи зуби, не соромлячись своїх великих “кінських” зубів. Серед зубів у неї особливо виділялися передні, “кролячі”. Але ось Антоніна Петрівна посміхнулася в забутті й усі побачили, що передніх зубів у неї більше немає – вирвали.
— Мамо, Господи! Де твої зуби? – злякався Єгор.
Антоніна Петрівна страшенно зніяковіла і поспішила «запечатати» рот хусточкою. Невістка теж дивилася на неї з подивом.
— Вирвали мені зуби, синку. Позавчора вирвали. Стоматолог сказав, що лікуванню не підлягають, згнили під корінь.
— Як… А почекати не можна було? Як же ти на весілля підеш у такому вигляді?
— Боліли вони сильно, ні їсти, ні спати не могла, – зізналася Антоніна Петрівна, – нічого, нічого, я хустиною прикриюся. Кому я там потрібна, щоб на мене дивитися.
— А нові коли будете ставити? – поцікавилася невістка.
— Ох, нескоро, Катрусь. Тут борги треба віддати, 50 тисяч позичила у знайомої, обіцяла протягом півроку віддати з відсотками. А зуби лікар сказав близько сотні вийдуть, це якщо без наворотів, на них теж збирати треба. Ти, Єгоре, тільки Жені не пред’являй нічого! Вони у весільну подорож їдуть, а потім на квартирі жити будуть, а я розберуся, нічого страшного. Ну, не будемо про сумне! Усе добре! Так, Кариночко? Так? – звернулася Антоніна Петрівна до онуки і поробила руками «ліхтарики», – пам’ятаєш, як я співала, а ти танцювала? Ай-лю-лю! А-лю-лю-лю! З ведмедем кружляла переді мною, така розумниця. Пам’ятаєш ведмедика свого? Он він стоїть на серванті, чекає на тебе, візьми його. Він скучив за тобою.
Карина сходила по ведмедика. Ведмедик був, як то кажуть, «на стилі»: капелюх із фетру з дірочками для вух, жилетка, штани в горох і червона краватка-метелик – усе це нашила йому Антоніна Петрівна.
— Бабусю, а можна я його із собою заберу?
— Звичайно можна. Я ж думала, що ти будеш приходити до мене і грати, а ви поїхали. Ой, бідні ви мої діти! Скільки ж ви будете шастати в тій столиці по цих квартирах!
— Ну вже недовго взагалі. Новобудову нашу в Борщагівці уже здали, там чорнове оздоблення є, а ремонт ми вже почали своїми силами.
— Слава Богу! Економте на всьому, щоб швидше. Шкода, не можу вам допомогти…
— Та заспокойся, мамо, розберемося без тебе.
Весілля зіграли пишне. Женька, вбрана і щаслива, сяяла. Єгор із дружиною, згнітивши серце, подарували молодим 50 тисяч у конверті. Вони посперечалися напередодні, чи варто взагалі щось дарувати Жені, чи не краще віддати ці гроші матері. Але з’явитися на весілля без подарунка негарно, тому вручили конверт нареченим із обмовкою, що подарунок не тільки від них, а й від мами, якій і дарувати молодим не було чого. Мати сиділа за столом скута, все з цією своєю хусточкою, намагалася зайвий раз не відкривати рота. Єгору це все не подобалося, ох як не подобалося… А Женька нічого й не помічала. Ну подумаєш мати без зубів, для літніх це не ново. Єгор же думав про те, як добре повеселилася б його мама, якби в неї були зуби. Адже вона любила і поговорити, і похизуватися…
Додому вони виїхали через день, потрібно було виходити на роботу. Єгор хотів допомогти матері, але зайвих грошей у нього не було. Тисяч тридцять лежало вдома готівкою на чорний день, все інше йшло на знімання житла і ремонт. Але Єгору було нестерпно знати про те, що мати вираховує копійки з пенсії, відкладає, щоб роздати борги, відмовляє собі в необхідному. Він подав заявки в кілька банків, але йому відмовили в кредиті готівкою – надто високим був їхній платіж за іпотекою, оформленою на нього. З дружиною він боявся навіть заговорити на цю тему, знав, як вона ставиться до кредитів та іншого. Яке ж було його здивування, коли за два тижні після повернення йому на карту прийшов переказ на 150 тисяч! І не від кого-небудь, а від дружини!
— Звідки в тебе гроші? – здивувався Єгор.
— Ну… – хитро посміхнулася дружина, – п’ятдесят тисяч мені дали батьки на день народження, я хотіла себе побалувати, якщо чесно, сходити до косметолога і ганчірок нових купити, думала куртку зимову змінити… Але твоїй мамі ці гроші потрібніші. Вона у тебе хороша і заслужила допомоги від сина. Красива жінка не повинна ходити без зубів, вона любить посміхатися, тож нехай робить це відкрито, радує світ своєю доброю посмішкою.
