Ольга та Віктор познайомилися зовсім випадково, зіткнувшись візками у супермаркеті. Вони посміялися з безглуздості ситуації, після чого хлопець запропонував Олі допомогти довезти її пакети до неї додому.
— Ти сама живеш? — ненароком поцікавився Віктор, заводячи автомобіль.
— Ні, не одна, — відповіла дівчина і відразу помітила збентеження в очах парубка, після чого розсміялася і додала. — Ми втрьох із подружками винаймаємо квартиру. А ти що подумав?
— Так, нічого такого я не думав.
— Ти ж спитав це з метою з’ясувати, чи є хтось у мене?
— Можливо. А що, хтось у тебе є?
— Ні, але цілком імовірно, що незабаром з’явиться залицяльник, — кокетливо відповіла Оля і підморгнула хлопцю.
Віктор багатозначно подивився на свою пасажирку та посміхнувся.
— Ти б краще не на мене вирячився, а дивився на дорогу, — посміялася дівчина. — На мене ще встигнеш надивитись.
— Як скажеш, — самовдоволено промовив Вітя і натиснув на педаль газу, ще сильніше розганяючи машину, яка так і швидко їхала.
— Куди ти так розігнався? — здивовано спитала Ольга, схопившись за ручку.
— Хочу якнайшвидше довезти твої сумки, щоб ми могли поїхати посидіти в кафе. Знаю тут неподалік одне затишне містечко – тобі сподобається.
— Це запрошення на побачення?
— Розумій, як хочеш. Поїдемо до кафе?
— Ну, якщо ти наполягаєш, то поїдемо. Тільки я не маю грошей — все витратила на покупки.
— Не хвилюйся, я заплачу за тебе. У нас же все-таки буде побачення, — заявив Віктор і посміхнувся.
Через кілька тижнів періодичних зустрічей, молодик запропонував Ользі переїхати до нього в заміський будинок і тим самим перейти на новий, більш серйозний рівень відносин. Дівчина сумнівалася, чи варто погоджуватися, але хлопець наполягав.
— Повір мені, ти не пошкодуєш. Там таке чудове повітря. У мене великий будинок із городом. У нас будуть свої помідори, огірочки та інша городина. Житимеш там, як заможна пані. Та й мені не потрібно буде постійно їздити до тебе і палити бензин, який, між іншим, коштує зараз дуже недешево. Ти б тільки знала, скільки в мене грошей йде на обслуговування мого шикарного автомобіля.
— Помідорки та огірочки, звичайно, це дуже добре, але як мені діставатися роботи? Мені потрібно в інший кінець міста і мій робочий день починається в інший час — ти мене не зможеш підвозити. А добиратися автобусом сумнівне задоволення.
— А тобі більше не доведеться працювати. Я цілком достатньо заробляю, щоб утримувати тебе. Будеш домогосподаркою, якій не треба турбуватися про гроші, — не здавався Віктор, продовжуючи наполягати на своєму.
— Дай мені кілька днів на роздуми. Я не можу так просто взяти та кинути своїх сусідок по квартирі, з якими ми живемо разом ще зі студентства. Та й спершу мені треба розібратися з роботою.
— Гаразд, я тебе не підганятиму, але, будь ласка, не відкладай рішення.
Наступного дня дівчина вийшла на роботу, досі обмірковуючи пропозицію Віктора. У обідню перерву Ольга та її колега по роботі, сусідка по квартирі та за сумісництвом найкраща подруга Люба вирушила до кафе, щоб поїсти та поділитися свіжими плітками.
— Люба, скажи, що мені робити. Вітя наполягає на тому, щоб я залишила роботу і переїхала до нього, — розповіла Оля, важко зітхаючи.
— І що тут думати? Особисто я була б на сьомому небі від щастя, якби мене запрошував до себе такий хлопець, — казала Люба, несхвально похитуючи головою і почавши загинати пальці, — Ну, давай порахуємо. Молодий — раз, симпатичний — два, добре заробляє — три, свій будинок — чотири, город та кури — п’ять.
— Знаєш, мені якось немає справи до городу та кур. Я міська дівчина, народилася та все життя провела у мегаполісі. А весь цей сільський вайб мене не дуже приваблює.
— Ну, ти зовсім дурна. Я ось з дитинства мріяла жити у селі. Ну, не в перекошеній хаті з поваленим парканом, звісно, але в нормальному котеджі, і щоб город свій був, і худоба якась.
— Ти думаєш, треба погоджуватися?
— Звичайно. Якщо не погодишся, потім шкодуватимеш до кінця своїх днів. І потім ти завжди можеш повернутися. На роботу тебе приймуть, та й на квартиру ми тебе теж пустимо. Може взагалі Кирила Федоровича попросити, щоб він перевів тебе на віддалену роботу? Дихатимеш свіжим повітрям, при цьому продовжуючи працювати, — сказала Люба і поплескала подругу по плечу, — Обов’язково погоджуйся, такий шанс не часто випадає.
Найближчими вихідними Віктор приїхав до багатоповерхового будинку, в якому жила Оля, невелика вантажівка, в яку вантажники загрузили все добро дівчини. Сама ж Ольга сіла в автомобіль свого новоспеченого співмешканця, який відвіз її у нове життя.
Дорогою до будинку Віктора дівчина засумувала і приречено розглядала у вікні автомобіля заміські краєвиди. Пшеничні поля змінювалися лісами, а ліси – пшеничними полями.
Кам’яні джунглі та підземні лабіринти метро були їй набагато ближче і рідніші, ніж пустельні сільські краєвиди. Щойно Віктор подав їй руку, щоб допомогти вийти з машини, він розпочав ознайомлювальну екскурсію, яку зазвичай проводять новим працівникам, які лише влаштувалися на підприємство.
Дівчина з жахом дивилася за тим, як жваво її бойфренд хвалиться своїми володіннями, заодно намічаючи для неї план робіт.
— Загалом, так. Он там скотарня і хлів. Пара десятків курей, корова та свиня. Всіх треба годувати о 6 годині ранку, та й звісно трохи прибратися у них, щоб не захворіли. Ззаду невеликий город – лише 20 соток. Але ти не хвилюйся, там встановлена автоматична система поливу, тому тільки збирати врожай потрібно вчасно. Та й бур’яни виривати. Коротше кажучи, нічого складного.
— Як це все цікаво, — іронічно сказала Ольга, сумно посміхаючись, проте Віктор не звернув на це жодної уваги, чи просто вдав наче не помітив.
— Ось літня кухня, у хаті ще краще. Я дуже люблю їсти свіжі овочі, тому мені хотілося б, щоб до мого повернення з міста на мене чекала гаряча вечеря та городина. Ну і щоб удома був порядок.
— Тобто ти хочеш, щоб я робила свою роботу, при цьому встигаючи підробляти домробітницею? Доглядати тварин, займатися городом і прибирати в будинку? То ти собі уявляєш наше спільне життя?
— Та чого там прибиратись?! По-перше, потрібно лише підтримувати порядок, протирати пил і так далі, тому що є два робота-пилососи. По-друге, будинок не такий вже й великий, тому прибратися в ньому недовго.
Ольга залишилася і навіть намагалася займатися домашніми справами, що звалилися на її плечі, при цьому продовжуючи працювати віддалено. Однак ні з тим, ні з іншим справлятися нормально не виходило, при цьому надвечір дівчина буквально валилася з ніг. Коли ввечері приїжджав Віктор, він відразу починав звітувати її з тих чи інших причин.
Вже за два тижні Ольга заявила:
— Все, я втомилася. Не можу і більше не хочу так жити. Будь ласка, відвези мене назад.
Віктор у відповідь лише знизав плечима і приступив до організації переїзду. Практично всю дорогу до міста вони провели мовчки. Вже зупинившись біля під’їзду, хлопець повернувся до Ольги і сказав:
— Щиро кажучи, ти вже третя така, що переїжджає до мене, і за кілька тижнів збігає. Тому я не здивований, що ти вирішила піти.
— Правду кажучи, ти просто шукаєш собі хатню робітницю, а не дружину.
— Одне іншому не заважає.
Вийшовши з машини, Віктор відкрив багажник і витягнув сумку Ольги, поки вантажники, що під’їхали, почали вивантажувати її інші речі. У цей момент з під’їзду вибігла Люба у домашньому халаті та капцях.
— Олю, чому ти повернулася? Щось сталося?
— Все гаразд. Просто я зрозуміла, що сільське життя таки не для мене, — відповіла Ольга, а Віктор стояв поруч і тихо посміювався.
— Ось ти дурна! — засмучено казала подруга і подивилася на хлопця, після чого простягла руку. — До речі, мене Люба звуть.
— Віктор, дуже приємно познайомитися.
Ольга подивилася на свого колишнього хлопця та найкращу подругу, і розсміялася.
— Що? — здивовано спитав Віктор.
— Не хочеш звозити Любу до того кафе? Вона дуже хотіла б жити у селі і мати свій город із курками.
— Що ти таке кажешь, Олю?! Замовчи зараз же! — вигукнула Люба, почервоніла від сорому, і штовхнула подругу в бік.
— Знаєте що? Я не проти, — підвівшись духом, промовив хлопець. — Якщо ти згодна провести вечір у моїй компанії, то я із задоволенням почекаю тебе тут, поки ти повернешся до квартири і переодягнешся.
Ольга продовжила тихо посміюватися, а Люба, зовсім не розуміючи, що відбувається, здивованими очима дивилася на Вітю, то на свою Олю.
Дівчина була б не проти відповісти згодою на таку пропозицію, але вона боялася, що цим вона може образити свою найкращу подругу.
— Ну, чого ти стала як укопана? Хутко додому і швиденько наводь себе в порядок. Ти ж не хочеш, щоб Вітя тут до ночі на тебе чекав? — сказала на подругу Оля.
— Гаразд, я тоді пішла, — зніяковіло сказала Любов і посміхнулася до Віктора. — Я скоро повернуся.
— Дивись, тільки не ображай її, інакше я тобі голову відкручу! — строгим голосом промовила Ольга, подивившись у вічі хлопцеві, після чого повісила сумку на плече і пішла слідом за Любою до під’їзду.
