У Наталі Сергіївни було три невістки. А ось син один. Так теж буває. Тричі він одружився.
Вона у свої п’ятдесят п’ять років була жінкою сильною, самодостатньою. Вона одна виростила сина Андрія. Він став успішним лікарем-офтальмологом.
І ось Андрій привів у дім молоду дружину. Діночка була така ніжна, боязка, не пристосована до життя. Наталя взяла її під своє крильце. Вона терпляче привчала Діночку до самостійності.
— Рідненька моя, не треба бути такою боязкою. Не можна так спокійно погоджуватися з усім, що говорять оточуючі. Висловлюй свою точку зору, відстоюй її. Навіть якщо ніхто з тобою не згоден.
Але боязкість, мабуть, була закладена в Діночці на генетичному рівні. Через два роки Андрій розлучився з нею. На розчарування матері він відповів:
— Мамо, ну вона млява, як оселедець заморожений. Нудна вона. Не можу я з нею більше.
Через три роки Андрій привів Людмилу. Гучномовна, рішуча, Людмила спочатку злякала Наталю Сергіївну своїм характером. Вона завжди сперечалася. Але й поважала точку зору свекрухи. Людмила викинула різні меблі та інші речі і замінила на новий стиль «хай тек».
— Людочко, я не дозволю у своїй кімнаті це скляно-пластикове неподобство! — сказала Наталя.
— Це ваша справа. Нехай залишається, — відповіла Людмила.
З її приходом у будинку було шумно. Раз у раз приходили студенти. Людмила була викладачем філософії в університеті.
То приходили колеги обговорити нагальні проблеми… І, хоча Людмила майже не займалася домашнім господарством, Наталя пишалася невісткою, але потроху стала втомлюватися від постійного гомону.
А тут і Андрій заявив, що вони з Людмилою вирішили розлучитися.
— Ну чим тобі Людочка не сподобалася? Розумна, товариська. Мене поважає,— засмутилася Наталя.
— Мамо, наше рішення ми прийняли з нею разом. Ніхто не ображений.
Наталя дуже сумувала за своїми «дівчатками» і часто зідзвонювалася з ними. Через кілька років Андрій одружився втретє. Його дружиною стала Надія, мила, затишна жінка.
Вона працювала в ЦНАПі через день. У вільні дні прибирала, прала, готувала смачні обіди та вечері. У будинку поступово зникли всі речі Людмила. Обстановка знову стала затишною.
Зі свекрухою Надя вела розмови про мистецтво, про книги. Вона дуже багато читала, висловлювала свою точку зору. Загалом, спілкування з нею приносило свекрусі велике задоволення.
Андрій щовечора поспішав додому. Але на якомусь міжнародному семінарі він познайомився з Гретою, лікарем із Німеччини. Та захопила його нововведеннями в медицині та перспективами роботи в Німеччині. Андрій розлучився з Надею, одружився з Гретою і покинув Україну.
Наталя Сергіївна залишилася одна. А їй уже було понад 70 років. Але невістки не забували її, і кожна раз на тиждень знаходила час приїхати до неї.
Усі вони вдало вийшли заміж. Двоє з них народили дітей. Адже від Андрія дітей не було. Мабуть, була його вина. Діна розповідала про взаємини з новою свекрухою, скаржилася на чотирнадцятирічного сина:
— Розумієш, Наталю, він перестав мене слухатися і навіть грубіянити почав.
— Не переживай. Це перехідний вік. Усе налагодиться, — відповідала Наталя Сергіївна.
Потім, як вихор, вривалася Людмила:
— Наталю, ти мене вибач, але у твоєму віці пора переходити на правильне харчування.
Вона приносила пакунки з “правильними” продуктами. Наталі не все подобалося, але вона не відмовлялася.
— Людочко, що ж ти так і не народила дитину?
— Ой, Наталю, у мене щороку по двісті студентів. Які вже тут діти!
Через кілька днів приходила Надія. Насамперед вона викидала «правильні» продукти, залишаючи тільки фрукти й овочі:
— Не потрібно тобі, Наталю, харчуватися закордонною їжею.
Вона готувала прості, але смачні страви, поводила прибирання кімнат. І неголосно м’яким голосом розповідала про своїх доньок. Вечорами Наталя Сергіївна йшла на прогулянку.
Жила вона в старому будинку, де всі одне одного знали з дитинства. І вечорами, як у раніше, сиділи на лавочці біля під’їзду. Наталя носила одяг у стилі початку двадцятого століття.
Коли вона в капелюсі, у мереживних рукавичках і з неодмінною парасолькою виходила з дому, всі сусіди привітно віталися з нею. Адже вона була хорошою людиною.
Варто було їй зникнути з поля зору, сусідки починали обговорювати її зовнішній вигляд і зітхали:
— Щаслива Наталя! Пощастило їй!
— Чому пощастило? — поцікавилася нова сусідка, яка нещодавно переїхала в цей будинок.
— Невістки в неї хороші. Постійно відвідують і допомагають.
— А де ж сини?
— Син у неї один. І живе за кордоном. А це його колишні дружини.
— Справді пощастило, — зітхає нова сусідка, — А в мене одна невістка, і ми з нею ніяк не порозуміємося.
А може справа не в везінні, а в самій людині? Адже Наталя Сергіївна не намагалася переробити невісток. Вона приймала їх такими, як є. Поважала їх і навіть любила.
