— Олеже, мені тут твоя мама дзвонила, каже до тебе вдень додзвонитися не могла! — сказала чоловікові Орися, коли він прийшов додому з роботи.
— Так, знаю, вона мені потім передзвонила і ще голосила з приводу того, що я їй не передзвонив… — втомлено відповів він.
— А що тут такого? Якщо ти був недоступний, і вона не додзвонилася… Чому ти маєш передзвонювати? — здивувалася Орися його словам.
— Та я випадково їй бовкнув, що бачив її дзвінок, ну, повідомлення ж прийшло.
— Знаєш же ж, яка вона в тебе! — похитала головою вона.
— Так! Просто багато було роботи й не подумав.
— Гаразд! Проходь на кухню, я там тобі вже вечерю розігріла! — обіймаючи чоловіка біля порога, сказала вона. –
— Ти тільки вмитися не забудь, а то я знаю, а то й тут не подумаєш! — усміхнулася вона.
— Що ж я, по-твоєму порося якесь? — усміхнувся він у відповідь.
— Ні, але… я бачила твої дитячі фото, де ви зі своїм братом у калюжі сиділи і брудом кидалися! Раптом у тобі ностальгія прокинеться… — ще більше усміхнулася Орися.
— Це його ідея була, не моя! І взагалі ці компроматні фото викинути давно пора! — заходячи у ванну, пожартував Олег.
— Це треба було зробити до того, як я їх побачила! А тепер усе! — розвела руки дружина. — Пізно!
Олег умився, швиденько переодягнувся в домашній одяг і пішов вечеряти. Орися вирішила скласти йому компанію і сіла навпроти чоловіка.
— Так що мама то дзвонила? — знову запитала вона Олега. — Щось важливе, чи як завжди? Сказати, що ти поганий син, якщо не їздиш до них щодня?
— Ні те, ні інше. — у перервах між роботою ложкою відповідав чоловік Орисі. — Вона просто попросила нас із тобою приїхати до них наступного тижня в середу.
— Навіщо це? — здивувалася дівчина.
— Не знаю, просто попросила. — знизав він плечима. — Ну, я подивився в щоденнику — у мене вихідний, а ти зараз уже в декрет вийшла… тож з’їздимо і все дізнаємося.
— Відчуваю, знову будуть висловлювати що-небудь…
— Та годі тобі, кохана. Поїхали з’їздимо, та забудемо про це. Я, звісно, розумію, що батьки в мене не найприємніші, але… вони все ж таки батьки… — умовляв дружину Олег.
— Гаразд! — здалася вона вмовлянням чоловіка.
— Коли, кажеш, нам до твоїх батьків їхати? — запитала Орися перед сном. — У середу?
— Так, а що таке?
— А о котрій годині? — уточнила вона, перш ніж відповісти на запитання чоловіка.
— Десь в обід, напевно. А, що таке? — не вгамовувався чоловік.
— Тобі, найімовірніше, одному доведеться поїхати… — відповіла йому Орися.
— Це чому? Нас же обох покликали! — напружився Олег.
— Та я забула зовсім, що мені до лікаря йти треба буде о першій годині. Тільки зараз згадала.
— А точно. Ти ж мені говорила ще місяць тому… Ну, тоді один сходжу, нічого страшного. — засмучуючись сказав Олег.
— Не хочеш йти один, так?
— Звісно не хочу! Знову ж таки мені будуть висловлювати, що я поганий син, що не допомагаю їм зовсім! Що…
— Так, так, так, я в курсі всього цього репертуару! — перебила чоловіка дівчина. — Але, а я-то чим тобі в цьому допоможу? Вони і при мені все це можуть сказати тобі!
— При тобі вони кути згладжують, не так сильно напирають! — зізнався він.
— А! То я тобі як щит потрібна там? — засміялася Орися.
— Ти мені просто потрібна! Ти і наш син у тебе в животику! — обіймаючи дружину ласкаво сказав Олег.
— Давай тоді після лікарні разом поїдемо! Так уже й бути, прикрию тебе своїми широкими грудьми! — пожартувала вона, закриваючи Олега від неіснуючих загроз.
— Було б просто чудово! Дякую, люба моя! — усміхнувся Олег пропозиції дружини.
Наступної середи, як і планували майбутні батьки, вони разом з’їздили в лікарню і після цього поїхали до батьків Олега.
— Милий, припиняй нервувати! — сказала Орися в машині, коли вони тільки під’їжджали до будинку батьків Олега.
— Та намагаюся! Тільки вже передбачаю щось!
— Тоді треба було відмовитися від зустрічі! Сказати, що ми зайняті, або, врешті-решт, правду, що не хочемо до них їхати!
— Я розумію це все! Але вони все ж таки мої батьки, і якими б вони не були шкідливими, я їх люблю!
— Розумію! Тоді бери себе в руки і вперед! — сказала дівчина чоловіку.
Вони припаркували машину недалеко від під’їзду, Олег допоміг вийти з машини своїй дружині, і вони попрямували до під’їзду.
— Хто це? — почули вони буркотливий голос батька Олега з домофона, коли подзвонили.
— Тату, це ми з Орисею! — відповів Олег батькові.
— Аа, заходьте! — сказав чоловік, впускаючи молодих людей у під’їзд.
— Мамо, тату, привіт! — заходячи до квартири привітався Олег.
— Доброго дня! — скромно з-за спини чоловіка сказала дівчина.
— Що так довго їхали? — одразу, без будь-якого привітання запитала Раїса Євгенівна молодих, виходячи з вітальні.
— Ми в лікарню їздили, мамо! Орисі призначили на сьогодні, і ми відразу звідти до вас. — відповів син, роззуваючись і притримуючи дружину за руку.
— А вона, що без тебе не могла з’їздити? — запитала його мати. — Орися, ти що така безпорадна? Я он, коли обох синів виношувала, все завжди робила сама і мені не треба було, щоб мені хтось допомагав! Так, Ігорю? — звернулася вона до свого чоловіка.
— Так, було таке! — підтвердив він.
— Ну, а я не бачу нічого поганого в тому, що Олег мене звозив до лікарні! Це і його дитина теж! — трохи сміливіше висловилася Орися.
— Та ви зараз, нове покоління, усі якісь м’які, вразливі! Слова вам не скажи, відразу до психологів своїх біжите! Жах просто! — продовжувала Раїса Євгенівна.
— Мамо, ти знову збираєшся читати нотації з приводу того, що ми не такі, як була молодь у ваш час? — напружився Олег.
— Гаразд, усе, замовкаю! Але це не означає, що я схвалюю вашу поведінку! — сказала жінка, йдучи на кухню. — Чого встали там, як нерідні? Сюди йдіть! — крикнула вона дітям.
Молоді пройшли слідом за матір’ю Олега, а слідом за ними туди зайшов його батько.
— Олеже, я вас покликала обговорити дещо, що скоро буде! — сказала Раїса Євгенівна, коли всі розсілися за столом.
— І що ж? — знову напружився син.
— Скоро мій ювілей, синку! І пора б вам із дружиною почати на нього збирати гроші! — оголосила мати, дивлячись на сина з невісткою.
Олег із дружиною, почувши це оголошення, напружилися вже обидва.
— Це в якому сенсі збирати, мамо? — не зрозумів Олег.
— Ну, у прямому! На ювілей твого батька пішло… Скільки там було Ігор? — запитала вона у свого чоловіка.
— Майже двадцять тисяч! — відповів батько Олега.
— А ми то тут до чого? Чому ми маємо збирати на твій ювілей, мамо? — обурився Олег.
— Ну, твій брат зі своєю дружиною влаштовували батькові ювілей! А ви мені значить! — незворушно відповіла вона, не помічаючи змін у голосі сина.
— Зачекай! Сашко сам вам запропонував тоді батькові оплатити свято! У нього була така можливість! А ми зараз чекаємо дитину! Не думаєш, що нам зараз потрібні гроші на інші справи?
— Значить починайте економити! — відповіла мати синові.
— Починайте економити? Ти нормальна взагалі? Ти хоч знаєш скільки я заробляю, мам? Орися зараз узагалі в декреті, а отже, їй платять у рази менше, ніж, коли вона працювала цілими днями! У нас немає можливості влаштовувати тобі ювілей у двадцять тисяч! — підвищив голос він.
— Отже, беріть кредит, Олеже! Чомусь Сашко на це все реагував нормально минулого року! А ти нервувати починаєш, як дівчисько! — обурилася Раїса Євгенівна.
— Бо в нього були на це кошти, і він із дружиною не чекали на дитину! А нам зараз ще купу всього треба купувати! Ти хоч знаєш скільки коштує зараз візочок, ліжечко, і все інше в магазинах?
— Візьмете вживане на олх! Он зараз скільки оголошень різних! — сказав батько Олега.
— Та у вас зовсім тут дах в обох поїхав? — підхоплюючись зі стільця прикрикнув молодий чоловік на батьків. — Ми не збираємося вам нічого оплачувати!
— Так значить, ми тебе ростили, виховували, на навчання тобі грошей підкидали, а ти тепер не можеш, матері свято оплатити? — обурився батько.
— Ви мені і Сашку з самого дитинства дорікали будь-якою копійкою, яку на нас витрачали! Постійно казали, що ми невдячні й не розуміємо, з якою працею ви ці гроші заробляли! А зараз ми повинні вам свята влаштовувати?
— Сашко ж зробив батькові ювілей! І при чому сам це запропонував! — заперечила мати на його слова.
— Та він, напевно, просто хотів розплатитися з вами за постійні докори і щоб ви більше не капали на мозок ні йому, ні його дружині! А зараз ви на мене переключилися? Це взагалі, як розуміти? — усе більше й більше підвищував голос Олег на батьків. — Типу він розрахувався з вами за все, а я ні? Чи так?
— Ти давай тон зміни! Кричати так будеш на Орисю свою! — кивнувши на дівчину, яка тихесенько сиділа з кухлем у руках, Раїса Євгенівна.
— Ви мене то не чіпайте! Я сиділа мовчала весь цей час! — сказала дівчина.
— От і далі сиди мовчки, поки тебе не запитали! — відповіла їй мати чоловіка.
— З чого б раптом? Ви тут сидите відверто вимагаєте гроші в мого чоловіка, ще й мене ні з того, ні з сього зачепили! А я мовчати повинна? — обурилася Орися.
— Удома в себе виступати будеш! А зараз ти в нас удома і тут вирішуємо ми хто говорить, а хто сидить і мовчить! — заявила Раїса Євгенівна.
— Припини так говорити з моєю дружиною! — зі злістю подивившись на матір, сказав Олег.
— Так ти, що, будеш заступатися за неї, а не за рідну матір? Яка тебе виростила і виховала? — запитав його батько. — Ось воно як, Рай! Ти можеш у це повірити? Рідний син…
— Це моя дружина! І так! Я буду на її боці, а не на вашому! Тому що вона вочевидь кохає мене не за те, що я їй буду в майбутньому свята шикарні влаштовувати!
— Ігоре, а чого ти очікував? Він і в дитинстві був таким! Та й Сашко теж! Але той хоч зараз виправлятися почав, а до цього вже не дійде, що він нам до смерті зобов’язаний!
— Чим я вам зобов’язаний? Що народили мене і все життя ставилися як до нелюбимої домашньої тварини? За те, що в дитинстві ми з Сашком були для вас якимось тягарем?
— А що ж ти зараз тільки висловлюєш, що чимось був незадоволений, коли ріс? — примружившись запитав його батько.
— Ігоре, та просто ми в якийсь момент попросили його зробити щось приємне для нас і йому шкода! Ось і вся причина! — відповіла замість сина Раїса Євгенівна.
Орися вийшла з-за столу і звернулася до чоловіка:
— Олеже, поїхали додому! Здоровий глузд цей дім покинув уже давно…
— Ти б рот свій прикрила! — гаркнула мати чоловіка на Орисю. — Буде малолітка якась мені тут хамити!
— Ця малолітка моя дружина! І ви б самі за своєю поведінкою стежили! — заступився Олег за дружину.
— Рай, та нехай ідуть куди хочуть! Вона йому вже давно голову забила чимось іншим! Йому на батьків наплювати, що не бачиш? Ще, коли він маленьким був — уже було все зрозуміло! А зараз…
— А ви ще гадали, чому Ваш син до Вас рідко приїжджає? Відповідь очевидна… — виходячи з кухні батьків чоловіка, сказала їм Аріна.
Молоді пройшли до порога, взулися і залишили квартиру, де їм більше не раді.
— Любий, ти як? — стурбовано запитала Орися чоловіка, коли вони були вже на півдорозі до будинку.
— Нормально… — відповів Олег, але в очах у нього все ще читалися злість і образа від зустрічі з батьками, які навіть жодного разу не поцікавилися, як протікає вагітність його дружини…
Орися більше нічого не стала питати. Їй дуже хотілося якось допомогти чоловікові відволіктися від думок про батьків, але зараз було занадто рано для цього.
З того самого дня Олег з Орисею припинили всіляке спілкування з родиною Олега. Спочатку він сильно переживав з цього приводу.
Вважав, що вчинив дуже погано і картав себе за всі образливі слова, які наговорив батькам того дня. Але потім у них народилася дитина, і вся увага молодих людей була звернена тільки до неї.
А батьки Олега навіть не прийшли до онука в гості, подивитися на нього і познайомитися, хоча їх запрошували кілька разів.
Поступово Олег почав забувати про цю сварку. Але з батьками він так більше і не спілкувався.