— Все мені в провину поставив, і те, що ми іпотеку взяли, і те, що я дитину захотіла, і те, що він змушений тепер працювати на знос, – скаржиться сестрі Люба.
— Не насильно ж ти його документи змушувала підписувати, – обурюється сестра. – І у цікавому жіночому стані зазвичай «винні» двоє. Не хотів дитини? А куди було вже тягнути 6 років одружені ви. Не подобається робота? Нехай змінює. Люба, менше нервуй, тобі зараз це ні до чого.
Не нервувати Люба не може. Хоча справді, начебто не змушувала, але чоловік звинувачує саме її. І скаржиться невпинно. Немов не в неї зараз гормональна перебудова організму на 5-му місяці, а в чоловіка.
Любі та її чоловікові по 31 року. Одружилися вони 6 років тому. Перший час прожили у квартирі, що належала тітці чоловіка, та жила в іншій, а однокімнатну навіть не здавала. Свекруха домовилася із сестрою сама, мовляв, молоді поживуть, оплачуватимуть комунальні послуги, потім зроблять косметичний ремонт, якщо що, але їм потрібно якось накопичити на своє житло.
Перший час Люба з чоловіком були дуже щасливі: живуть окремо, працюють, збирають на своє, ніхто з них ні з чим не квапить. Але через кілька місяців потихеньку ситуація почала змінюватися. Спочатку приходила і жахалася свекруха: кран ледве повертається, зламали, що я сестрі скажу?
Люба з чоловіком мчали й терміново купували новий кран. Не допомагало, з інспекціями почала приходити не тільки свекруха, а й господиня квартири, причіпки сипалися одна за одною.
— Ну ось, я до себе прийшла, а змушена навшпиньки ходити, ви спите до обіду, – незадоволювала тітка чоловіка.
— А час на годиннику 9 ранку, субота, – згадує Любов. – Виповзаємо сонні зі спальні, а вона вже бурчить, що їй, господині, навіть чай не запропонували. Чай запропонуємо? Ой, а що в нас так чайник шуміти став, напевно ми з накипом нічого не робимо, звісно, не своє, не шкода. Ну ось, перепрошую, чайник новий купити можна, коли будемо виїжджати. І так увесь час: то сусіди скаржаться, що ми о 9 вечора пилососили, то племінник палить у туалеті, а до них дим.
— Давай на оренду підемо, – багато разів просила Люба чоловіка року за півтора після заселення, коли візити родичок чоловіка стали частішими і нервовішими.
— Ну досить тобі, подумаєш, хтось щось тобі сказав, – махав чоловік руками. – Тут платимо тільки за комуналку, а там ще й за оренду такі гроші віддавати? З глузду з’їхала? І коли ми на своє накопичимо, до пенсії? Ні, треба хоча б накопичити половину вартості квартири, щоб уже іпотеку платити було легше. Терпимо, ми ж знаємо, заради чого терпимо!
Але Люба потерпіти змогла ще тільки рік, а потім ледь не в ультимативному порядку заявила чоловікові, що в них достатньо грошей для початкового внеску, а вона більше не має сил жити й чекати, коли й від кого цього тижня їй прилетить, та ще й батьки молодої жінки погодилися дати їм із чоловіком певну суму, батько продав гараж, яким давно не користувався, та поділив із сестрою спадок у області, що дістався від двоюрідного дядечка.
— Мало, – зітхав чоловік. – Це який же у нас буде платіж щомісячний. Ну гаразд, поки обидва працюємо, ще так-сяк, а коли ти в декрет підеш? Мені доведеться одному гарувати, підробітки шукати тощо?
Але все ж двокімнатну квартиру в іпотеку вони взяли, хоча чоловік хотів би купити однокімнатну. Люба ледь його переконала, що різниця не надто велика, а от переваг – маса. Незабаром після переїзду в нову квартиру чоловік якось заспокоївся, тим паче, що сама Люба на своїй роботі взяла на себе додаткові обов’язки, стала в сім’ю грошей приносити трохи навіть більше, ніж чоловік.
І ось жінка дізналася, що в положенні. Люба чоловіка кілька місяців тому чесно попередила, що відкладати появу дитини вона не стане, тягнути далі нікуди, їй за 30, іпотеку вони однаково виплатити не встигнуть і за 10 років, а з дитинкою можна і запізнитися. Чоловік із цим тоді погодився, він теж не був проти поповнення в родині.
Але щойно тест показав дві смужки, з чоловіком щось сталося. Люба ще працює, навіть підробляти не кинула, збирає гроші на придане для малюка, хоча багато чого їм віддає двоюрідна сестра, а щось візьмуть у друзів.
— Він теж знайшов підробіток вечорами собі, – каже Люба. – Але тепер він постійно стогне, розповідає мені про те, як він замотався, як йому важко, ниє, що тепер йому одному надриватися кілька років, а я скоро сяду вдома.
— Ну так заспокой його, перший час сама з малюком посидиш, а потім відправиш чоловіка в декрет, нехай дізнається, чи легше вдома сидіти, – радить сестра.
Про це в подружжя вже була розмова, чоловік сидіти в декреті категорично відмовився, саму думку відкинув: мати має сидіти й крапка. Але скиглити і скаржитися на непосильну працю чоловік не перестав. Помити посуд, наприклад, для нього вже привід для стогонів: він і так працює на двох роботах, а тут ще й на нього домашні справи скидають. Про те, що Люба теж поки що працює на двох роботах, та ще й відчуває нездужання, пов’язані з виношуванням, чоловік постійно забуває.
— На роботі в них місяць тому щось змінилося, – продовжує майбутня матуся. – І якось не дуже це всіх надихає. Хтось уже звільнився, хтось страждає з останніх сил і терпить. Нові обов’язки всім за ту саму зарплату нав’язали, гайки закрутили з відпочинком і чаюваннями. І все, чоловік узагалі занурився в мене в безодню сумної депресії.
— Я б пішов, але як? Куди? У мене дружина ось-ось у декрет сяде, а нам іпотеку треба тягнути і дитина скоро буде, – скаржиться чоловік. – Думаєш мені легко? На мені така відповідальність! Я так замотався волочити на собі взагалі все! Якби ти знала. Інші – заяву на стіл, а я мовчу, мені працювати треба, нам гроші потрібні. Ти ж нав’язала мені двокімнатну, тепер ще ця дитина…
— Так знайди інше місце і піди, – не розуміє Люба. – Я поки що працюю, пару місяців у мене буде зарплата і підробіток, потім тільки підробіток, але ми не помремо з голоду, та й банк не відбере квартиру за несплату боргу.
— Думаєш, легко знайти роботу зараз? Та ще й з адекватним заробітком? – парирує чоловік. – Піду і на вулиці залишуся. Що там від твого підробітку? Та й він закінчиться, коли зʼявиться маля. Треба було просто або жити у тітки, або брати однокімнатну, щоб під силу було. А тепер ти в декрет, а мені гарувати без вихідних і свят?
Любу всі ці розмови страшенно злять. Як уявить, що слухати чоловіка доведеться протягом 3-х років, так зуби зводить. Сама вже починає думати, що даремно вона затіяла і іпотеку, і заміжжя, і маля…
