Увесь робочий тиждень світило яскраве сонце. Але в п’ятницю похолодало, небо затягнуло хмарами і пішов дощ. І Петренки вирішили цими вихідними на дачу не їхати – жовтень уже на носі! А в таку погоду що там робити?
Дощ лив усю ніч, та й уранці так нічого й не змінилося. А під дощик так солодко спиться.
— Ганнуся! Ти все спиш! – мама відчинила двері в кімнату доньки, – а ну швидко вставай, соня!
— Ну мамо, вихідний же, мені треба добряче виспатися. І тебе з добрим ранком, мамо, – Аня солодко позіхнула і потягнулася. І раптом унюхала, схопилася з ліжка, – мамо, ти млинці приготувала? Спасибі, мамусю! А варення полуничне з дачі, те саме, залишилося? Так?
За столом уже сидів тато і намагався згорнути млинець, густо намазаний сметаною і варенням.
— Ось млинець, – бурчав тато, сметана і варення капали на тарілку, а він намагався відкусити то з одного, то з іншого боку.
— А сосиски є? – Аня з дитинства любила сосиску в млинець загорнути.
При слові «сосиска» почувся стукіт кігтів по ламінанту і в кухню влетів їхній песик Джек.
Зазвичай у таких випадках із песиком Джеком вбігав і кіт Тихон. Але кіт ось уже місяць, як пропав на дачі. Аня розвісила оголошення, написала в місцевий чат, але все марно. Вони обійшли з батьками всі ділянки, перевірили канавки і яри – може собаки кота їхнього улюбленого загнали. Але Тихона ніде не було. Згадавши про Тихона, Аня посумувала:
— Тримай, Джеку, сосиску, це тобі за двох. І де ж наш Тихон? Джек завив, почувши ім’я товариша. Але сосиску з’їв на раз.
— Мамо, а мені сьогодні сон дивний наснився. Ти ж умієш сни розгадувати. Мені ця дивна бабуся Рая наснилася, сусідка по дачі, – повідомила Аня.
Сусідка їхня Раїса Єгорівна і справді була дивна. Жила вона одна, зовсім самотня була. У ліс ходила по гриби та ягоди. А одного разу раптом притягла з лісу зайченя. Знайшла, каже, не могла залишити на поталу диким звірам. Зайчик прижився, бігав по ділянці і викликав у пса Джека мисливський азарт. Джек, побачивши зайця, починав голосно гавкати і бігати до одуріння вздовж їхнього спільного з бабусею Раєю паркану. Зводячи своїм гавкотом усіх оточуючих. Але жодні прохання і вмовляння прибрати зайця і не дражнити собачку не діяли на бабусю Раю:
— Вони подружаться, ось побачите! – заявляла вона, погладжуючи зайця, – це вони граються просто. Подивіться, як мій заєць весело дивиться. Він вашого Джека зовсім не боїться. І думаю песик радий би з ним погратися, та ви його не пускаєте. Я впевнена, що вони подружаться. Дуже дивна сусідка!
— Мамо, ну ти слухаєш? Загалом, немов стоїть вона в якомусь диму, або тумані, мені не видно було нічого. І рукою махає, махає, кличе начебто мене, – Аня стала далі мамі свій сон розповідати, – я пішла до неї, і не можу підійти, уявляєш? А потім я раптом прокинулася. І мені так шкода стало, що я так і не дізналася, навіщо мене ця бабуся Рая кликала. Мені здалося, що вона щось важливе мені сказати хотіла. Мамо, а до чого такий сон сниться?
— Взагалі сни з п’ятниці на суботу віщі. А вже якщо наша дивна сусідка раптом наснилася – точно чекай підступу! Я тепер переживати буду, раптом на дачі щось трапилося, – мама Ані завжди серйозно до снів ставилася.
— Катю, ти жартуєш! Забудь ти цю стареньку, – вступив у їхню бесіду тато.
— Вітя, які жарти. Ти пам’ятаєш, як Раїса Єгорівна гілки вирішила якось спалити на своїй ділянці, так ледь наш сарай не спалила?
— Мамо, а дощ закінчився, може все ж таки й справді на дачу поїдемо? Ми ж через дощ не поїхали. А то в місті нудно сидіти, – запропонувала Аня.
Джек дуже зрадів, почувши бажані слова – їдемо на дачу. На їхній ділянці та в будинку все було в порядку. А ось будиночок Раїси Єгорівни виглядав дивно.
Двері та вікна всі були навстіж, а нікого не видно. Добре що між їхніми ділянками хвіртка була, а то б через паркан лізти довелося.
Зайшли Аня з батьками в будиночок Раїси Єгорівни, а вона лежить на дивані, спить наче. Поруч заєць її ручний примостився, а з іншого боку… Невже це їхній котик Тихон?
Тут бабуся Рая очі розплющила, побачила їх, та як запричитає, заплаче:
— Миленькі мої, приїхали, а я благала Господа, хоч би хто приїхав, адже я тут мало не задихнулася. Піч я вирішила протопити, ночі ж вже холодні. А спати хотілося пристрасть як. Я й поспішила, заслінку рано закрила. Не відчула, що піч не до кінця прогоріла. А коли зрозуміла, що вгоріла, голова в мене запаморочилася, вікна навстіж відчинила. І двері, щоб гар видуло. Сил тільки й вистачило до дивана дійти. Лежу, ось не ворушусь, з одного боку мене заєць гріє, а з іншого кіт якийсь прибіг. Чи не ваш Тихон, що тоді загубився? Схоже, його в гаражі закрив хтось, а він вибрався. Голодний, лащиться до мене, муркоче, притулився, тепле звірятко.
Тепер Аня та її батьки не вважають Раїсу Єгорівну ні шкідливою, ні дивною. Адже вона їхнього кота знайшла!
І взагалі, вони зрозуміли, що Раїса Єгорівна просто так невміло увагу до себе привертала.
То дрова зранку раніше колола.
То пісні на ґанку вечорами сумні співала.
То зайця пожаліла. Бо сумно їй було самій жити.
А тепер у неї з сусідами міцна, добра дружба.
І треба ж, бабуся Рая навіть і не дуже старою то виявилася. Їй нещодавно лише сімдесят чотири стукнуло. Тепер Аня до бабусі Раї в гості ходить. Бо Раїса Єгорівна з нею займається українською мовою і літературою.
Вона виявляється вчителем усе своє життя в школі пропрацювала. Звикла завжди з людьми бути. І ось на пенсії й страждала від самотності. Але ж тепер – зовсім інша справа.
Віктор, батько Ані, всі дрова Раїсі Єгорівні перерубав. І гілки сухі допоміг спалити. А Катя її, по сусідськи, майже щодня на обід запрошує. Бабуся Рая соромиться, але все ж частенько приходить, і треба сказати, з великим задоволенням. Та ще й пиріжки з грибами принесе, а це ж яка смакота!
І навіть кіт Тихон і песик Джек з її зайцем подружилися, що вже зовсім ніхто не очікував. А все тому, що по доброму стали люди один до одного ставитися. Це навіть звірі розуміють.
Адже самотність – це нечутний крик душі, який можуть почути тільки добрі люди і навіть звірі. І тоді для всіх життя починає грати ще яскравішими барвами.
