Моїй мамі у спадок квартира дісталася. Двокімнатна, але район там не дуже, та й вкладень квартира потребує дуже багато, щоб її здавати. До того ж, мама категорично не хоче цим займатися.
Нас у мами дві доньки. Мені 39 років, сестрі 29. Обидві заміжні, я, природно, на кілька років у шлюбі довше, ніж сестра. Наше з чоловіком житлове питання давно вирішене: ми побудували будинок за містом. Будували важко, років пʼять, але подужали, хоч і з кредитом.
Ми батьки двох дітей, вони вже в школі вчаться, тож працюємо обоє, гасимо цей кредит. Є в будинку дрібні недоробки, до яких руки не доходять поки що, або на які грошей не вистачає, але не критично, ми своїм життям задоволені.
Сестричка з чоловіком теж руки не склали, у них іпотека рік тому взята. Щоправда, сестра нещодавно дізналася, що в положенні, буде важче, але, думаю, витримають. Тим паче мама вирішила спадщину продавати й допомогти нам матеріально.
— Вам кредит погасити, – розраховувала мама, ухвалюючи рішення, – можливо, доробите терасу. Сестрі із зятем теж грошей дам. Усю іпотеку не закриють, але все їм легше буде в декреті.
У свекрухи сестри є ще молодша дочка Софія, їй 26 років, півроку тому вийшла заміж. Живе молода сім’я в її свекрухи і дуже, за словами мами Соні, страждає:
— Сваха в усі їхні справи лізе, у всіх конфліктах бере участь, усе їй не так. Ще пару років такого життя, боюся, свекруха Соню з чоловіком розлучить. Вона наполегливо їх сварить.
Не знаю я ні саму Соню, ні її чоловіка. Сестра моя каже, що Соня там ще та діваха, може й перша на відкритий конфлікт лізти, словом, права качати на рівному місці – це прямо її. Але наша справа – сторона, це чуже життя, а нашого вона торкнулася якраз з отриманням мамою спадщини.
— Сваха як дізналася про ту квартиру, – розповідала мама, – так пристала, як банний лист до одного місця.
— А навіщо, – кажу, – ти їй узагалі сказала? Вона тобі фактично стороння людина, навіщо її посвячувати у свої майнові справи?
— Ну знаєш, як буває, слово за слово, по-родинному поскаржилися одне одному на неприємності. Вона мені про свекруху доньки розповіла, я про те, що за тіткою старою доглядала, тепер ось поховали її, з квартирою треба вирішувати щось, продавати буду. Ну що тепер поробиш, слово вилетіло, назад не запхнеш.
Почала сваха мою маму обробляти: продай квартиру мені, для моєї доньки, вже так їй зі свекрухою погано, а в мене місця немає, та й зять зі мною жити не згоден.
— Суму пропонувала, – каже мама, – взагалі сміховинну. Відмовилася, так почала ціну підвищувати, але в бік розстрочки. А на біса мені така розстрочка, якщо я можу всі гроші відразу отримати? Мені й потрібні всі гроші відразу, я хочу вам допомогти.
— Ну тоді не продавай хоча б рік, – зайшла свекруха сестри до мами з іншого боку, – здай її моїм молодим хоч на рік, а потім уже продаси. Їм би підзбирати трохи, та іпотеку взяти, те, що я можу їм дати – не вистачить на перший внесок.
— Тобто, – уточнюю в мами, – здати квартиру сестрі чоловіка сестри тобі пропонується за просто так? Щоб молоді накопичити змогли?
— Звісно, я відмовилася, – обурено каже мама, – навіть пояснила, що вона про свою доньку думає, а я про своїх. Вона хоче доньці допомогти? Я теж хочу допомогти. І своїм дочкам, і її синові, між іншим. Знаєш, що я від неї почула?
— Син? Син – чоловік, відрізаний шматок. Допомагати синові, значить, допомагати невістці. А сьогодні одна невістка, а завтра інша, а донька вона назавжди, – сказала мамі сваха, – допоможи, ми ж рідня!
Я сміялася, коли почула, в голос. Уявляєте ступінь хитрості та підлості? Вона не хоче допомагати невістці, тому що не вважає її ріднею, не хоче допомагати своєму синові, тому що він одружений з “не ріднею”, а моя мама повинна допомагати взагалі незрозуміло кому?
Квартиру мама продала два тижні тому, до того ж родичка до останнього не відступала, скиглила. Мама її не посилала, незручно, дочка ж за її сином заміжня. Але під час останнього дзвінка просто грубо відповіла, що досить, нема про що розмовляти, квартиру продано, гроші отримано і вже рідним дочкам віддано.
— Слухавку кинула, – каже мама, – сказала наостанок, що ріднею мене більше не вважає. Ось добре, подумала я.
На цьому справа не закінчилася. Свекруха сестри мало не відразу після дзвінка поскакала до сина з невісткою. Гроші ж віддані, але можна спробувати їх віджати в сім’ї сина. Прорахувалася. Мама ж не сказала, що віддала сестрі і мені гроші вже днів 10 як. А сестра з чоловіком їх уже в банк віднесли, щоб не затягувати.
— Ненавиджу тебе, – сказала свекруха сестрі, – через тебе і твою матусю моя дочка розлучиться.
Чоловік сестри маму мало не за комір до порога проводив. У нього дружина в положенні, а її мама останніми словами поливає і за що? За те, що її дочці не віддали гроші, які мама своїй рідній дочці подарувала?
Тож коли ви чуєте від будь-кого: “ми ж рідня”, знайте, вас хочуть поставити в позу і безплатно використати. Як би грубо це не звучало.
