— Та вранці встав, як зазвичай. Ні, спав нормально. Що зараз роблю? Снідаю. Теща зварила кашу. Яку? Вівсянку мама, все нормально, – це звичайна розмова мого чоловіка з його мамою.
Незвичайним є тільки те, що розмовляти з нею він буде ще приблизно годину, поки збиратиметься на роботу, поки буде в дорозі. В офісі не буде. Але в обідню перерву (я це точно знаю), Лев буде детально розповідати Світлані Юріївні про те, як пройшла перша половина його робочого дня, де він зараз, що він їсть.
— Мамо, тут гарна їдальня, недорого. Так, усе свіже. Що я взяв? Грибний суп-пюре і рис із котлетою.
А далі буде скиглення Світлани Юріївни з приводу того, що грибний суп із порошку шкідливий, що рубане м’ясо в громадському харчуванні – це тухлятина, приправлена спеціями, що краще б він брав на роботу із собою домашню їжу в контейнерах, та ось тільки теща – не рідна мама, а дружині (мені тобто), узагалі до чоловіка діла ніякого немає.
Так, у мене зараз інші турботи. У нас із Левом синові 2 місяці, я довго оговтувалася після появи сина, добре, що ми живемо в моєї мами, вона мені допомагала і допомагає. Щоправда, з місцем нашого проживання була окрема пісня.
— Як це ви будете жити в мами Ірини? – очі Світлани Юріївни збільшилися в розмірах раза в 2, коли перед весіллям ми повідомили їй про плани, – Ні, я розумію, що знімати дорого і краще збирати? Але чому не в мене, а у свахи? Подумаєш, у неї трикімнатна квартира, а в мене двокімнатна! Буде ж у вас окрема кімната! З глузду з’їхати, син єдиний житиме в чужої тітки, а не в рідної мами.
Тобто, за логікою свекрухи, я, єдина донька можу жити в “чужої тітки”, а її Левко страждатиме в тещі неймовірно? Лев не страждав. Але його мама вважала інакше. І почалися ці нескінченні дзвінки:
— А що ти їв? А як ти спав? А що на тобі вдягнуто? А чому? А сорочка свіжа? А хто її погладив?
Ось жив чоловік до 27 років, три останні роки до нашого весілля жив на квартирі, а тут усе: тепер у тещі, тепер йому погано, тепер дружина не піклується про бідного хлопчика, сопельки йому не втирає.
— Як це ти хворієш, а мені не сказав? Я зараз приїду і залишуся у свахи ночувати. Як навіщо? У мене син хворіє, хто там буде за тобою доглядати?
У чоловіка 37,2. Годину Лев витратив на те, щоб переконати маму не приїжджати. Я тоді в положенні була.
— Чому він сам не скаже? – дивувалася моя мама, – Ну смішно ж, дорослий чоловʼяга звітує мамі тричі на день, як спав, що їв, на чому до роботи добирався? По годині!
— Вона сумує, – зітхав Лев, – Якби ми жили в неї, то було б простіше, мама ніяк не може змиритися з тим, що ми вибрали жити в твоєї мами.
— Ха, – кажу, – раніше, коли ти жив на квартирі, мама не нудьгувала? Що змінилося зараз? Ти раптово став безпорадним? Без мами нікуди? Я розумію, можна раз на день зателефонувати, дізнатися, як справи. Але не три ж рази по годині й більше? Про що говорити? Якого відтінку була вівсянка на сніданок?
— Ну я не можу мамі грубити, – казав чоловік і зависав на півтори години ввечері з мамою на слухавці, повторюючи ще раз усе, що було сказано протягом дня.
Різноманітність була, наприклад, чоловік розповідав, який фільм він зараз дивиться, хто в ньому знімався, що за сюжет. Знаєте, як я до лікарні поїхала за сином? Вранці в мене перейми почалися, чоловік якраз снідав.
— Хто там охає? – пролунало в трубці, – Перейми? Треба ж! Уже час? До лікарні їхати? Ой, синочку, я так переживаю! Ти хвилюєшся? Скажи, ти хвилюєшся? Ти тільки не нервуй. І не вилітай на вулицю навстіж! А краще прийми валер’янки трохи, щоб не хвилюватися.
От чесне слово, можна було подумати, що це у Лева перейми і з нього зараз вилізе дитина! А як ми повернулися вже із сином? Сміх. Свекруха не поїхала на виписку, а чоловік, забравши нас, всю дорогу в таксі і ще півгодини вдома, розповідав мамі “новини”:
— Ні, не дуже довго чекали. Ні, я не замерз. На мені що? Теплі черевики й термошкарпетки були. Чим снідав? Омлет теща готувала. Ні, не переживай, не бутерброди. Так, відпросився, неприємностей на роботі не буде.
І все, малесенький онук Світлану Юріївну взагалі не хвилював. Через два тижні свекруха з візитом прибула. Подивилася на хлопчика, зазначила, що ніс їхній, сімейний. Потім відвернулася до сина і почала:
— Ти щось блідий якийсь! Ти нормально спиш? Кімнат же три, йди спати в іншу кімнату. Ти ж не висипаєшся через немовля, а це шкідливо для нервової системи.
У мене в гостях двоюрідна сестра була, сиділа мовчки, але очі були, що називається, по пʼять копійок. А не так давно в нас нова тема з’явилася: дружина не слідкує за чоловіком, тепер малюк є і діла їй більше до чоловіка свого немає ніякого.
— А я казала, що так і буде. Я не проти невістки, але приходьте жити до мене, нехай невістка з онуком водиться, а я за тобою слідкувати буду. Мама ж рідна, це не чужа тітка. Ні, сваха непогана, але вона ж тобі не мама. Я вам створю всі умови, переїжджайте.
— Та я з глузду вистрибну у вікно, – кажу мамі, – я насилу терплю її дзвінки, її візити, її ниття. Нікуди не піду. Навіть якщо Лев вирішить переїхати. Нехай їде до мами один. Так, я розумію, що свекруха ковдру на себе тягне і бореться за увагу і вплив. Але мені вже все одно.
Реально все одно. Я боротися відмовляюся. Як уявляю Лева у віці під пʼятдесят, який розповідає мамі про те, що він їв, як спав та інше на очах нашого дорослого сина, так мені погано робиться. Уже краще б пішов до мами, раз вона так сильно цього хоче.
