От недарма Ніна недолюблювала свою невістку. Немов відчувала, що покаже вона ще своє справжнє обличчя. Чи дарма кажуть, що скільки ти не старайся, скільки масок не приміряй, а нутро все одно рано чи пізно назовні вилізе. Якось одразу ця Аліна не сподобалася жінці, незважаючи на те, що і ввічлива вона завжди була, і ввічлива, і люб’язна до нудотності. От начебто й удома в неї на вигляд чистота й порядок, і їжа завжди свіжа, смачна й апетитна, і синочок Ніни, Семен, все в рота цій дівці зазирає, мовляв, Аліночка те, Аліночка се, а не сприймала душа материнська обранку синову.
Поки на відстані один від одного жили та бачилися раз на рік, то ще куди не йшло, як то кажуть, що далі, то рідніше, але трапилося так, що зі столиці син із дружиною своєю повернулися в маленьке містечко. Стали жити в маленькій однокімнатній квартирі залишеній бабусею по батькові.
Ніна спочатку, звісно, вмовляла Семена, мовляв, що ви в малесенькій такій квартирці тулитися будете, коли я одна в такому великому будинку живу, але Семен сказав, як відрізав, мовляв, не вигадуй, мамо. У нас своя сім’я, діти маленькі, галасливі. Звикли ми самі жити, а не за чиєюсь вказівкою. Не уживемося ми з тобою в одному домі. Вже краще в гості один до одного ходити будемо, щоб не ускладнювати. Та й робота в мене за два кроки від дому, вийшов, обійшов будинок навколо, і вже там, а від тебе далеко добиратися, особливо взимку, коли сніг.
Ніна, незважаючи на приховану неприязнь до дружини сина, своїх онуків дуже любила. Тільки як дізналася жінка, що в садочок хоче сплавити малюків Аліна так просто стався нервовий зрив. Це де це бачено, щоб в обхід бабусі рідної, не спитавши поради, не вислухавши думку ось так одразу і в садок! Андрійку п’ятий рік, гаразд, ще куди не йшло, а ось Марійка – та зовсім крихітка, їй і трьох років немає.
Але Семен матір знову навіть слухати не став, сказав, як відрізав, мовляв, мама, не лізь, ми самі розберемося. Аліні на роботу треба виходити, поки місце є, а дітям у колективі значно краще буде. Андрій, мовляв, у столиці ходив у садочок, йому там подобається, та й Марійка нехай звикає, мовляв, розвиток, соціалізація, і все таке. Або ти з ними сидіти будеш, мамо? А що, йди з роботи, присвяти себе онукам.
З роботи Ніна йти не бажала, а тому тільки зітхнула і спробувала синові заперечити, мовляв, в них є мати, от і нехай займається вихованням дітей, а не на чужих людей вішає. Семен тоді так пильно на маму подивився, усміхнувся, і запитав:
— А що ж ти, мамо, мене аж у ясла відправила? Я ще в штани ходив, та ложку ледве тримати навчився, і вже в садок. Чого ж сама моїм вихованням не займалася, а на чужих людей спихнула?
— Так час був інший, синочку. Я може й рада б сама, та обставини, сам розумієш. А вам зараз що не сидіти в декретах, коли все для того, щоб жінки ні в чому потреби не мали держава зробила? І допомогу вам, і підтримки всілякі.
Семен знову посміхнувся, та повідомив матері, що не дають їм ні допомоги, ні підтримки особливої немає. От тим, хто палець об палець вдарити боїться, то так, і підтримка тобі, і допомога, а ви самі крутіться.
Так і жили. Семен на роботі днями та ночами, Аліна в школі штани просиджує, а дітлахи, Андрійко з Марійкою, у дитячому садку маються.
Інший раз син із сім’єю в гості прибіжать, інший раз Ніну до себе запросять, але ось так, щоб без запрошення прийти, тоді, коли заманеться їй – ні, не смій, не ходи, мамо. У нас мовляв своє життя, свої справи. Ми з роботи приходимо, нам відпочити хочеться, та й справи домашні ніхто не скасовував, ніколи нам тебе розважати. Та й на вихідні, ми плани заздалегідь будуємо.
Сердилася, звісно, Ніна, лаяла подумки свою невістку як не можна краще, мовляв, ти дивись пава яка, загнала сина під каблук, він і носа звідти висунути боїться, матір рідну на другий план відсунув, їй, Алінці цій, у рота зазирає. Дивися сім’я в них! А вона мати між іншим, право має.
Бурчати бурчала Ніна, але з сином не сперечалася. Знала вона сина, і знала, що якщо лізтиме туди, куди не слід, син і зовсім її до онуків не підпустить. А тому приймала смиренний вигляд і правила поведінки, придумані цією Аліною. Вже вочевидь не Семен це все вигадав, усе вона, негідниця ця.
У свій вихідний Ніна планувала по-перше виспатися, по-друге, трохи прибрати вдома, а вже потім дивитися за обставинами. Може з подругами посидить, а може просто біля телевізора кістки м’яти буде від нічого робити. А що, іноді й неробство дуже важливе й потрібне буває, тим паче синочок, Семен, у відрядження поїхав, тож гостей не очікується, та й її ця Аліна навряд чи покличе до себе.
Коли в неї задзвонив телефон, вона просто розтеклася в усмішці. Онучку, Андрійко дзвонить. Швиденько натиснувши на зелену кнопочку Ніна ласкаво відповіла:
— Так, мій хороший! Сонечко моє ненаглядне, скучив за бабусею, мій зайчику?
Андрійко важко зітхнув, а потім швидко, так, немов за ним женуться, зашепотів:
— Бабусю, люба, ми з Марійкою такі голодні! Ми їсти хочемо, а їсти в нас і нічого! Я в мами попросив їжу, а вона нам не дала, ще й насварила. Нема в нас їжі, бабусю!
Аж задихнулася Ніна від обурення. Заохала, заахала так, що навіть не чула, що там онук далі говорив. Так і уявила їхніх бідних, нещасних, голодних дітлахів, які тягнуть до неї, Ніни, ручки і просять їжі.
— Та мила ж ти моя дитина! От що за мати у вас така, дітей голодом морить? Ох, от як знала я, як відчувала, що не така вона проста! Андрію, Андрію, ти чуєш мене? Бабуся зараз приїде, сонечко моє ясне! Зараз, зараз, милий! Бабуся приїде, нагодує вас, зайченята мої!
Відкинувши телефон убік, Ніна почала гарячково збиратися. Скинувши з себе халат, жінка кидалася з боку в бік, і ніяк не могла заспокоїтися. Адже не підвела Ніну чуйка! Знала вона, відчувала, що маска на обличчі в Аліни, тільки прикидається добренькою, а насправді гадина вона, яких світ не бачив. Ні, це ж розуму незбагненно, своїх дітей голодом морити! Зате якою господинею прикидалася, що ти, розумниця, рукодільниця, все в неї є, і зварено, і приготовано. Ось тобі й розумниця, ось тобі й рукодільниця. Ледве синок за поріг, а в цієї свої порядки, і діти голодують!
Видихнувши, трохи заспокоїлася Ніна. Що толку гарячково бігати по квартирі? Заспокойся, Ніно, думай, що далі робити.
Одягнувши костюм, зачесавшись, і ледь намалювавши очі, вискочила жінка з дому. Так, спочатку в магазин, купити онукам хоч щось нашвидкуруч, щоб перший голод втамувати. Ось, курка гриль цілком підійде. Далі: Овочі, фрукти, не забути заскочити в м’ясний відділ. Смачна кісточка для борщу, два види фаршу, свинячий та яловичий на фірмові котлети, хлібець свіженький, ще гарячий, тільки з печі. Молочка улюбленим онукам прихопити, сирка та сметанки, сирників насмажити, нехай їдять дітлахи, а то з такою матусею і ноги протягнути недовго. Ні, яка ж негідниця, га! Як уміло прикидалася, ти дивись на неї. А з іншого боку, ніхто ж не знає, як вони там у своїй столиці жили?
Теж, мабуть, голодували, та тільки вигляд робила нахабна Аліна, що все гаразд. Аж підстрибнула любляча бабуся від здогадки. Так ось чому вона дітлахів у садок поспішала відправити. У будні дні хоч там дітлахи їдять досхочу, а у вихідні голодні сидять! Ну я їй влаштую, ну я їй покажу! Правильно кажуть, що все таємне стає явним. Підріс Андрійко, не втримаєш тепер таємниці в шафі. Ось же яка, га! Зате на вигляд пристойна жінка, хороша дружина та любляча мати.
Накупивши всього потроху, Ніна зрозуміла, що пакети вийшли просто непідйомні. Адже хочеться нагодувати голодуючих онуків, і м’яском, і молочними продуктами, і вітамінами забезпечити.
Викликавши таксі, Ніна насилу розпхала покупки по багажнику і сіла в машину. Поки їхала, все прокручувала в голові, що скаже Алінці, і як та виправдовуватиметься, на ходу придумуючи відмовки.
Уже перед самим підʼїздом згадала Ніна, що ключі синок їй так і не видав, а тому просто так в будинок не потрапити, доведеться дзвонити Аліні, щоб та впустила її.
Набравши номер невістки, Ніна ніжним голоском проспівала, мовляв, здрастуй, Аліночко. Ось, біля дверей стою, у справі важливій прибула. Ти вже зроби милість, спустися, відкрий мені.
Аліна дуже здивувалася дзвінку свекрухи. Нічого собі, час тільки до обіду хилить, а їй у вихідний вдома не сидиться. Мовляв, сама не можу спуститися, зайнята, зараз Андрійко одягнеться, та відкриє вам.
Поки чекала Ніна онука, знову лаяла невістку на чому світ стоїть, мовляв, чим таким зайнята, що сама вийти не може? Нарешті з’явився Андрійко, доклав магнітний ключ до дверей, і здивовано подивився спочатку на бабусю, потім на пакети. Ніна, обійнявши хлопчика, притиснула його до себе і почала схлипувати, мовляв, приїхала бабуся, онучку, зараз годувати вас буду. Андрійко, знизавши плечима, взяв один із пакетів і пішов до під’їзду.
Почувши шум, Аліна виглянула з кухні й теж округлила очі.
— Ніно Георгіївно, це що таке?
— А сама не бачиш, що?! Їжі онукам привезла, щоб не голодували. Чого стоїш, допомагай давай.
Аліна так само здивовано витріщалася на свекруху і ніяк не могла зрозуміти, навіщо їм їжа і чому дітлахи голодують.
— Ви проходьте, Ніно Георгіївно, я зараз, пироги переверну, а то згорять.
Ніна, пройшовши на кухню, від подиву аж дар мови втратила. Ну нічого собі, голодують діти! На столі височіє блюдо з пирогами, з духовки ароматно пахне котлетами, на плиті смажиться чергова партія пирогів, та каструлі випромінюють аромат їстівного.
Поки з’ясували, поки розібралися, що до чого, Ніна багато встигла наговорити, начебто соромила Аліну, до совісті волала. А потім і самій соромно стало. Виявилося, що онучок улюблений, Андрійко, намагався бабусі сказати, що мама заборонила солодке тягати з шафки, поки нормально не поїдять. Кашу зранку приготувала, мовляв, сідайте, їжте, а вони, Андрійка з Марійкою носи зморщили, мовляв, не хочемо кашу, хочемо цукерку до чаю та барні. Ну Аліна і прикрикнула, мовляв, поки нормально не поїсте, ніяких барні та цукерок.
Андрій, не довго думаючи, зателефонував бабусі, та повідомив, що голодні вони з сестрою, мати зла їм їжі не дає.
Якби Ніна не почала голосити та охати, то почула б, що про солодощі йдеться. Та куди там! Усе червоним кольором замиготіло в бабусі в голові, коли почула, що діти голодні, а мати їх не годує.
Андрійко, зробивши абсолютно невинне обличчя, сказав:
— Ну цукерки ж не дала мама, значить не було їжі. А каша нам і в садку набридла. Хіба їжа це – каша ваша? Ось цукерки це так, нормальна їжа, а все інше так, дурниці. Не було їжі на столі, тільки каша.
Уже сіли пити чай із пирогами, які, до речі, були не просто смачні, а дуже смачні, Ніна зніяковіло мовчала. От зганьбилася так зганьбилася! Ну внучок, ну Андрійко!
— Ти вибач мене, Аліночко. Навигадувала я сама собі не зрозуміло що, продуктів он накупила… Давай їх хоч у холодильник приберемо.
Аліна мовчки встала з-за столу, відчинила спочатку холодильник, потім морозилку, продемонструвавши наявність продуктів, і усміхнувшись сказала.
— Так нікуди мені складати, Ніно Георгіївно. Усе в нас є, і їжа, і ласощі. Додому везіть свої пакунки, та наступного разу побільше дитячі розмови слухайте. Вони, дітлахи, ще й не того вам наговорять. Невже ви не знаєте, що навіть у дитячому садку у вихователів щось на кшталт девізу є:
“Не вірте всьому, що діти кажуть про садок, а ми не будемо вірити всьому, що вони розповідають про дім”.
— Так то садок, Аліно… Я ж думала, що справді голодні сидять мої онуки…
Аліна тільки очі закотила, та зітхнула важко. Правий був Семен, коли сказав, що не уживуться вони в одному домі з матір’ю. І навіть коли обмежив візити матері теж мав рацію. Ні, от як можна було повірити тому, що діти голодують? А на вигляд розумна жінка, розважлива…
Діти… Що вже там говорити. Та й деякі дорослі недалеко пішли.
