Над круглим столом з ажурною скатертиною горіла теплим світлом низько опущена люстра, створюючи відчуття затишку. На столі рівно розставлені тарілочки з красивою нарізкою. Салатик, фрукти.
Не те, щоб Марія старалася, коли накривала цей стіл, просто вона завжди була такою акуратисткою. І все красиво виходило, естетично.
Готувати жінка теж любила, готувала смачно. А такий стіл для неї накрити, раз плюнути, від нічого робити, що називається.
Старатися ж особливо не заради кого було. Так, син має привести свою дівчину, Так, це перше знайомство. Але ж Артем сам сказав:
— Мамо, ти нічого не готуй. Для Рити тортик із чаєм за радість буде. Не розпещена вона.
О, Марія про Риту чула. Рита те, Рита се. Артему ґрунтовно «дах знесло» через цю дівчину. Напевно, красива, хоча син сам не раз давав зрозуміти, що Рита нічого з себе не представляє. Дитбудинківська дівчина, навчається в училищі. У гуртожитку живе. Через місяць випуститься, і податися їй нікуди. Квартири від держави дівчині не передбачено, оскільки є в неї в якомусь маленькому селі власний будинок, від матері-пияки залишився.
— Та там не будинок, там хатинка на курячих ніжках, – відмахувався Артем, коли Марія наполегливо розпитувала його про матеріальне становище майбутньої дружини.
А те, що одружитися він на своїй Риті зібрався, – це вже факт. Марія розуміла, що відмовити сина не вдасться. Хіба таку наречену вона для нього бажала? Одна ростила, з ранку до вечора на швейній фабриці, ночами знову швейна машинка, підробляла вдома.
Жили вони непогано. Артем хлопчина цілком собі розпещений. Що ж не міг нормальну дівчину знайти? Щоб із татом і мамою, щоб пристойну… На думку Марії, з дитбудинку пристойні дівчатка не випускаються.
Жінка машинально провела рукою, поправляючи складку на скатертині. Запізнюються молоді, змушують себе чекати. Ця Рита ще й не пунктуальна. Марія згадувала себе, як перший і єдиний чоловік, батько Артема, привів її до своїх батьків. Ех, і хвилювалася ж вона тоді. За пару годин до призначеного часу зібралася. І прийняли її тоді дуже добре. Шкода тільки, що недовго Марія з чоловіком прожила. Нещасний випадок на будівництві забрав життя молодого чоловіка, а Марійка його кохала і присягнулася собі більше ніколи заміж не виходити, Артему себе присвятити. У принципі, клятву цю тримати було не складно. Напевно, однолюбкою вона була і всі інші чоловіки здавалися якимись не такими, чи що.
Марія і зараз не стара, їй п’ятдесяти немає. Виглядає чудово, живе не напружуючись. Артем на роботу вийшов, сам себе забезпечує, можна нарешті розслабитися.
«Якби ще дівчину нормальну знайшов», – зітхнула жінка. Зітхнула і почула, як заходять молоді в передпокій. Зустрічати не пішла, честі багато.
Рита виявилася такою, як Марія й очікувала. Зашугане дівчисько з величезними розгубленими очима. Гарненька, але трясеться, як трава у полі. Переживає, мабуть. Правильно, нехай переживає.
— Чого спізнюємося? – суворо запитала Марія. – Чого змушуємо себе чекати?
Рита зморгнула від суворого голосу, ніби ось-ось розплачеться. Артем кинувся її захищати:
— Мамо, це не Рита затрималася. Це через мене. А ти, я дивлюся, стіл накрила?
— Сідайте, молодь, знайомитися будемо, – трохи доброзичливіше сказала жінка.
Потім спостерігала, як Рита, червоніючи й бліднучи, відповідає на її запитання. А вже коли Артем сказав, що вони збираються одружитися, дівчина ледве не зомліла.
— Мамо, ти не подумай, – запевняв Артем, – ми весілля грати не будемо, нам це не потрібно. Розпишемося і в кафе з друзями посидимо. – Ось тільки з житлом… – хлопець зробив багатозначну паузу.
— А що з житлом? – єхиднувала Марія.
Знала вона, на що син натякає, але сама пропонувати нічого не хотіла. Нехай попросять, нічого з ними не станеться.
— Мамо, ти ж не проти, якщо ми з Ритою житимемо в нас? Не хочеться за оренду платити, а в нас місця вистачає.
— Вистачає, так живіть, – роздобрилася Марія, але тут же знову брови звела. – Але живіть тоді за моїми правилами. У мене тут чистота і порядок. Ніякого брудного посуду, ніякого «потім помию». Раз у квартирі тепер дівчина, готувати по черзі будемо. Чи ти проти? – подивилася вона на Риту.
— Я проти? Ні, що ви, що ви… – зацвірінчала дівчина.
Так і говорила вона перші місяці, після того, як вийшла за Артема заміж і переїхала жити до чоловіка з його мамою. Марія не злою людиною була, але ніби біс у неї вселився. Дуже дівчину на міцність хотілося перевірити. Шпиняла вона невістку по повній. З вулиці зайде, плямочку на підлозі передпокою побачить і похмуриться одразу, а Рита бігом за ганчіркою, бігом відтирати. Дійшло до того, що Марія одного разу дівчину з ліжка підняла, вночі змусила унітаз мити. Чекала вона все, коли Рита вибухне, а та мовчала і беззаперечно виконувала все. Артем бачив знущання матері над молодою дружиною, але тільки посміхався і заступатися жодного разу не намагався.
— Правильно, мамо, правильно, – говорив він, коли Рита не чує. – Вчи її всього, мені дружина хороша потрібна. Ритка дівчина непогана, але нічого не вміє, по господарству повний нуль. А готує… Ти пам’ятаєш її суп?
Перший зварений Ритою суп, це була окрема історія, як анекдот, який згадували щодня. Суп і виглядав не дуже їстівним, а вже коли Артем першу ложку до рота поклав, так і плюнув просто на стіл. Побіг рот полоскати.
— Ти що, мене отруїти вирішила? – сказав молодій дружині.
— А що не так? – моргала Рита,
— Ти сама його пробувала? На, на, спробуй, а ще краще все це з’їж, – підштовхував свою тарілку до Рити Артем.
Вона спробувала, зморщилася. Кинула швидкий погляд на чоловіка, на свекруху, яка усміхається.
— Пересолила я, напевно. Там у рецепті написано….
— Та ти що ж, не спробувала під час готування? – не витримала Марія. -Хто ж супи за рецептом солить? На смак усе треба пробувати, на смак! Це вже потім, із досвідом, ти знатимеш, скільки потрібно. А поки пробуй.
— Мамо, навчи її готувати. Це неможливо їсти, – буркнув Артем і поліз у холодильник. Дістав звідти приготований матір’ю гуляш, поставив розігрівати.
Багато чого довелося Риті витерпіти від свекрухи. Марія і сама розуміла, що перегинає, сильно перегинає, а зупинитися вже не могла. Найцікавіше, дівчина взагалі не виникала, як би не знущалася свекруха, жодного разу не пробувала протестувати.
«Дивна якась. Ненавидить, напевно, мене всією душею, але мовчить. Лицемірна, значить» – думала Марія.
Лицемірів вона дуже не любила. Вже краще б Рита сперечалася, показувала себе, яка вона є. Принаймні, це було б чесно. А так ненавидить і мовчить. Адже ненавидить же, по-іншому не може бути!
Справжнє ставлення до себе невістки Марія дізналася тільки за рік, після того, як син привів дружину до квартири. Цілий рік Марія над дівчиськом знущалася, так, що самій шкода ставала. Шпиняти цю бідну Риту продовжувала за звичкою, не могла вже по-іншому.
А через рік трапилася неприємність. Зима була, ожеледь. Марія з пакетом повним продуктів додому поспішала. Послизнулася і впала, та так невдало впала, що дві ноги одразу зламала. Це ж треба було так примудритися!
Загалом, перетворилася Марія на якийсь час на лежачого інваліда. Лежала цілими днями на ліжку. Складно з господарством управлятися, коли з ліжка встати не можеш, та й командувати з кімнати непросто. Жінка знітилася і подумала, що ось зараз невістка покаже себе у всій красі, а Рита повелася дуже несподівано.
З роботи бігом додому мчала, щоб за свекрухою доглядати. Одну її зовсім не залишала, весь час крутилася біля ліжка.
— Маріє Олексіївно, а що мені сьогодні приготувати? А може, вам чаю принести? Лежіть, не тягніться, я все подам сама.
Виявилося, що і готувати Рита навчилася, страви цілком стерпні виходили, і квартиру вона в змозі в порядку утримувати. Швидко дівчина навчилася, і все одно постійно біля свекрухи. На все дозвіл питає. Запитує, як краще зробити. Але вже коли вона якось увечері запропонувала Марії почитати книжку, та була вкрай здивована.
— Навіщо мені читати, я що, по-твоєму, сама не вмію? – намагалася грубістю відштовхнути вона від себе доброту.
— Але це ж приємно, – відвела очей Рита, – коли вам читають. У нас у дитбудинку була одна вихователька, вона вечорами іноді нам читала. Це були найкращі вечори в моєму дитбудинківському житті. У мене і книжка улюблена є, я хотіла б її вам почитати. Вам не нудно буде.
Зацікавилася Марія, що там за улюблена книжка у невістки, дозволила прихильно. Рита читала гарно, з виразом. І голос у неї, виявляється, дуже навіть приємний. Під цей приємний голос Марія і заснула. Прокинулася о першій годині ночі, побачила, як Рита спить у кріслі, а на колінах її лежить розгорнута книжка.
Незвично тепло стало на душі Марії, тепло і соромно за себе. І чого вона на дівчисько розлютилася? Видно ж, що хороша. Немає в ній лицемірства! І, судячи з усього, навіть ненависті до самодурки-свекрухи немає.
— Рита! Рито! – гучним шепотом покликала жінка.
Дівчина стрепенулася, книжку впустила.
— Ой, ніч уже. Давайте я світильник вимкну. Ви спите.
— Риточко, ти вибач мені, що я так із тобою, – несподівано для самої себе сказала Марія. Вирвалося в неї те, що на душі відчувала.
— А як так? Нормально все. Ви що, Маріє Олексіївно?
— Та нічого не нормально. Шпиняю я тебе постійно, чіпляюся. Я б, на твоєму місці, сама себе зненавиділа.
—Та ви що таке говорите, Маріє Олексіївно? – Рита скуйовдилася вся. – Яка ненависть? Ви ж навчаєте мене всього, чого я не вмію, і це правильно. Я була б рада, якби в мене була така мама, як ви. Я ж бачу, що ви не зла. Сина свого любите і мене прийняли. Що ж я не розумію, що ви для Артема дружину краще хотіли. Будь-яка мати хоче. А я ось така, без батьків і недолуга.
— Не треба мені іншої невістки. Хороша ти, Рито, і дуже навіть здібна. Готувати скоро краще за мене почнеш. Ти мене утихомирюй, якщо вже я надто чіпляюся. Смикай, не мовчи.
— Маріє Олексіївно, – Рита озирнулася на двері й підійшла до ліжка, – ви знаєте, у мене є новина. Я поки що Артему не говорила, хочу вам першою сказати. – Я чекаю дитину, Марія Олексіївна.
Дівчина сказала і подих затамувала. Губу від хвилювання прикусила, реакції чекала, а в очах незрозумілий страх. Марія відчула, як клубок до горла надходить.
Господи, та пощастило ж їй із невісткою! Це дівчисько краще за всіх домашніх, розпещених і скоро подарує їй онука чи онучку. Жінка на ліжку підтягнулася і руки розкинула.
— Іди сюди, дурненька!
Рита з такою радістю на обійми відповіла, що відчула Марія, як гулко калатає розтривожене серце цієї худенької дівчини. Вона Риту по спині погладила і зашепотіла:
— Я так рада, Рито! Дуже рада, доню! Це прекрасна новина! Тобі тепер потрібно більше відпочивати. Іди, чоловіка порадуй, якщо він ще не спить.
Рита пішла, а Марії несподівано згадалося, як хотіла вона колись, щоб була в неї донька. Мріяла вона про дівчинку, а зʼявився Артем. Ну що ж, через роки мрія все-таки збулася. Дочку вона собі придбала, а тепер постарається цій гарній дівчинці життя полегшити. Рита має бути щасливою. Ніколи більше вона не буде ні шпиняти, ні чіплятися до дівчинки, так вирішила жінка.
Вирішила, що доведеться себе смикати, а смикати не довелося. Само собою вийшло, що не хотілося більше ні образливих слів, ні докорів. Іноді Марії доводилося ганчірку з рук невістки відбирати, щоб та нарешті заспокоїлася, відпочила, перестала чистити і мити.
Тепер на обличчі Рити вона більше не бачила ні переляку, ні заляканості, а тільки посмішку. Посмішку людини, яка знає, що в неї є сім’я. Але чомусь новині про маля Рити не дуже зрадів Артем.
— Можна було б і для себе пожити рочки два, – знизав він плечима.
Марія сина відчитала, і він більше так не говорив. Коли у Рити зʼявився хлопчик, начебто навіть був радий. Щоправда, з дитиною не допомагав, та це й не було потрібно. Двох жінок у квартирі, що квокчуть над малюком, як квочки, більш ніж достатньо.
Хлопчик був схожий на тата, але був таким же усміхненим, як мама.
— Наш промінчик сонечка, – називала його Марія і розуміла, що не даремно пролетіли роки, не даремно виростила сина одна. Тепер, завдяки Артему, у неї є улюблена сім’я.
Онуку Марії було три роки, коли вона зрозуміла, що син почав гуляти від дружини. Точніше, навіть не так, не зрозуміла, а побачила! Побачила Артема в центрі міста з жінкою. Здогадувалася давно, за пізнім поверненням Артема додому, за тим, як недбало він почав ставитися до Рити. Здогадуватися одне, а побачити на власні очі зовсім інше.
Артем виходив із торгового центру, притримуючи за талію красиву жінку, на вигляд трохи старшу за нього. Дивився на неї закохано. Марії здалося, що на Риту син ніколи так не дивився.
Марія осторонь не збиралася залишатися. Вона підійшла до Артема і влаштувала скандал. Накричала на нього і на незнайомку:
— Як вам не соромно? Ви знаєте, що мій син одружений? Безсовісна, гуляща…
— Мамо, досить. Не кричи на Олю. Я її люблю. У нас усе серйозно, – перервав потік лайки Артем.
—У сенсі серйозно, синку? Серйозно в тебе з дружиною!
— Розлучуся я з Ритою. Ось сьогодні ж прийду і скажу їй.
— Я тобі розлучуся, не смій, – зриваючись на вереск кричала жінка. – Я тобі не дозволю! Рита – мати твоєї дитини.
— Мамо, що значить «ти не дозволиш»? Я доросла людина, і своїм особистим життям буду розпоряджатися сам. Не так я хотів, щоб ваше знайомство з Олею відбулося. Але якщо вже ти все знаєш, припини кричати. Ходімо, посидимо десь утрьох, ви поспілкуєтеся.
— А навіщо мені з цією спілкуватися, – відсахнулася Марія. – Я її знати не хочу, і знайомитися з нею мені ні до чого.
— Доведеться мама, – стиснув губи Артем. – Коли я з Ритою розлучуся, ми з Олею жити почнемо. Ти не переживай, Олю тобі нічому вчити не доведеться. Це тобі не дитбудинок-Ритка.
— Не смій, не смій Риту обзивати! І кидати її теж не смій.
— А ось це не тобі вирішувати, – заявив син, і того ж вечора сказав дружині про розлучення.
Марія почула, як за стінкою, у сусідній кімнаті заплакала невістка. Жінка пішла туди. Стала на порозі, склавши руки на грудях, слухала, як син намагається Риті донести свою думку.
— Так вийшло, вибач. Я покохав іншу. Рито, після того, як я подам на розлучення, тобі потрібно знайти орендовану квартиру. Сама розумієш, тут ти тепер залишитися не можеш.
— А чому це вона не може? – спокійно запитала Марія.
Багато чого вона передумала за кілька годин, відколи зустрілася із сином у центрі міста.
— Ну як же, чому? – нервово хихикнув Артем. – Це моя квартира, і після розлучення я приведу сюди Олю. Зараз вона з батьками живе, але в них там місця зовсім мало.
— Ось воно що! – злетіли вгору брови Марії. – Твоя квартира? А з чого це, синку? Квартира була і є моя, і я буду вирішувати, кому тут залишатися, а кому йти. Підеш ти, а не Рита і мій онук. Хочеш жити зі своєю Олею, скатертиною дорога! Живіть, але не тут.
— Мамо, ти з глузду з’їхала? Ти сина виганяєш, а чужу для тебе дівку у квартирі залишаєш.
— Я, по-моєму, тобі вдень сказала, щоб ти не смів про Риту так говорити. Вона мені не чужа, вона мені донька. Вони з моїм онуком залишаться тут, і крапка! А ти можеш іти. Прямо хоч зараз. Так, краще тобі піти зараз.
— Куди ж я зараз піду, мамо? По-перше, на вулицю ніч, по-друге, мені ніде жити.
— А ось це нас з Ритою вже не хвилює. Іди до своєї Олі, іди куди хочеш. Але навіть ночувати з сьогоднішнього вечора тут я тобі не дозволю. Ти зробив Риті боляче, їй неприємна твоя присутність.
Артем намагався заперечувати. Лаявся з матір’ю, кричав на Риту. Потім зі злістю покидав якісь речі в дорожню сумку і пішов. Коли двері за ним голосно зачинилися, Рита, очима повними сліз, подивилася на свекруху.
— Дякую, мамо.
— Та нема за що. Тобі спасибі. Ти й онук, моя сім’я, точно така сама, як і Артем. Але син сам вибрав свій шлях, а вас на вулицю я виставити не дозволю. Ніколи не дозволю.
Артем із Ритою розлучився, тільки життя з Олею в нього теж не склалося. У плани його нової коханої зовсім не входило мотатися по квартирах. Вона розраховувала, що Артем поведе її до себе. Через кілька місяців новим стосункам прийшов кінець.
Артем намагався повернутися додому, але мама його не пустила. Сказала, що нічого Риті нерви мотати. Як там воно складеться далі, побачимо…
