Дмитро неохоче виліз з-під ковдри підійшов до замерзлого вікна. Шар льоду на склі був такий товстий, що хлопчикові довелося кілька разів прикласти долоньку, щоб відігріти п’ятачок і подивитися, чи не йде мама.
За вікном тихо падав сніг. Земля, дерева, дахи будинків покрилися білим пухнастим покривалом. Наче струмками по ньому розтеклися стежки, протопані людьми. Тільки до будинку маленького Дмитра не було стежки. Два дні тому мама пішла, закривши хлопчика одного у хаті.
– Тільки не плач! І не здумай нікому скаржитися, а то прямісінько вирушиш у дитячий будинок.
– Мамо, ти знову тата пішла шукати?
– Татка, татуся …
Жив хлопчик у будинку з матір’ю, батька за своє життя жодного разу не бачив. У свої 6 років Дмитро був маленьким чоловіком – як кажуть, життя змусило. На маму не ображався, дуже любив.
Хоч і нетвереза додому приходила, і на нього накидалася, і чоловіків додому водила. Життєва та особиста невлаштованість розлютили колись гарну 30-річну жінку, ось вона і зривалася на сина.
***
Хлопчик тяжко зітхнув і підійшов до відра, де майже замерзла вода. У хаті було дуже холодно, тому Дмитро ходив у кожусі та валянках. Йому дуже хотілося їсти. Ще вчора ввечері хлопчик доїв останній шматочок черствого хліба.
Дмитро вийшов у комірчину, підійшов до шафи і почав у ній ритися, сподіваючись знайти хоч щось їстівне. За каструлею він побачив пачку сухої локшини мівіни.
Тремтячими від холоду рученятами хлопчик розпакував локшину, трохи подумав і розділив брикет на три частини. Дві частини він прибрав у стіл, а сам почав із насолодою гризти суху локшину.
У сінях Дмитро побачив кілька дров, видно, мати хотіла перед відходом протопити будинок, але забула.
«Треба спробувати витопити грубку. Адже я вже великий. А то мама втомилася, змерзла. Прийде, а вдома холодно…», – говорив сам собі вголос Дмитро. Він дуже любив спостерігати, як мама розтоплювала піч, іноді навіть дозволяла йому підкладати самому дрова.
***
Дмитро радісно дивився, як у печі спалахує вогонь. Він навіть глянув, чи відкрито заслінку в печі, адже мама постійно йому про це говорила, просила перевіряти. Боялася, що буде спати та колись пригорить.
«Тепер точно все буде гаразд. Мама знайде батька, і я буду найщасливіший на світі», – забираючись під ковдру, думав Дмитро.
А мороз на вулиці все міцнів і міцнів.
***
Першою недобре відчула сусідка бабуся Люда. Вона знала, що недолуга Катька частенько кидала сина одного вдома. У такі дні сусідка забирала Дмитра до себе, годувала смачними пирогами, кашею з домашньою олією.
– Катька, ще раз побачу, що дитина сидить одна вдома голодна, викликаю соціальну службу.
– Що, знову нажалився, паразит такий собі? Звик по гостях шурхати, поки матері вдома немає! Бабусю Люда, я й сама не проти віддати Дмитра в дитячий будинок, втомилася від нього.
– Тьху на тебе, зараза! Язик не повертався назвати тебе матір’ю!
Бабуся Люда не відразу забила на сполох, бо біля будинку не було жодних слідів. Вона навіть підійшла до хвіртки і побачила замок на дверях.
«От безсоромна, ніяк не сидиться вдома! І хлопчика з собою прихопила», – подумала сусідка і рушила додому.
Увечері бабуся Люда побачила, що з труби пішов дим і заспокоїлася. А зранку, коли побачила, що до будинку немає слідів, викликала соціальну службу.
***
До будинку під’їхала машина, з якої вийшла співробітниця у справах неповнолітніх.
– Василию Михайловичу, ходімо зі мною, мені знадобиться ваша допомога, – звернулася вона до водія.
Пройшовши на поріг будинку, у Василя шалено забилося серце. Багато чого він бачив у своєму житті, але щоб так жили люди.
– Візьміть хлопчика на руки та віднесіть у машину. Треба терміново доставити дитину до лікарні.
– Синку …, – Василь торкнувся плеча хлопчика. – Ти живий, малюк?
Дмитро розплющив очі. На його обличчі промайнула ціла палітра емоцій – переляк, подив, радість.
– Татусю … рідненький мій … я знав, що ти мене знайдеш! – закричав хлопчик і, схлипуючи, притулився до грудей Василя. – Татусю… Як же я на тебе чекав…
– А мама… матуся моя де? – схаменувся Дмитро. – Я піч затопив, щоб їй тепло було, коли вона повернеться, тільки вдома все одно дуже холодно.
Як не намагався Василь, але не зміг стримати сліз.
– Тепер все буде добре … – Чоловік дбайливо взяв хлопчика на руки, притиснув до себе і зрозумів, що ніколи його не залишить.
***
Прийшовши додому, Василь на емоціях розповів історію із Дмитром своїй дружині Наталі. Він ніяк не міг заспокоїтися, кидався з кута в куток.
– Василь, ти хочеш його всиновити? – за голосом жінка зрозуміла про його бажання.
– Так … Він тобі сподобається, – Василь захлинаючись почав розхвалювати Дмитра.
– Я і сама тобі хотіла це запропонувати, – перебиваючи чоловіка, сказала Наталя. – Наші діти вже виросли, а нам на старість втіха буде, та й хлопчику не доведеться рости у дитячому будинку.
Матір Дмитра вдалося розшукати лише за три дні в іншому селі. Знайшли її на шляху до магазину за пляшкою. На недбайливу матір-зозулю порушили кримінальну справу і позбавили батьківських прав.
***
Так Дмитро знайшов новий будинок. Батька хлопчик дуже любить, у них чоловічі розваги – грають у футбол, ходять на рибалку. Дмитро любить бабусю та дідуся. З дідом бісяться так, що сумніваєшся, кому з них 6 років.
– Наталю, це приголомшливе почуття, коли твій ранок починається з усмішки сина, – обличчя Василя світилося від щастя.
– Дитина завжди приносить у будинок радість, і не важливо, народжена вона нами чи її лелека принесла, як нашого Дмитра, – Ти знаєш, він вчора мене вперше назвав мамою, – голос Наталі здригнувся, вона непомітно змахнула сльозу і посміхнулася.
