Ми зі свахою посварилися через гараж. Через той гараж, якого в мене ніколи не було. Точніше, сварка сталася саме через те, що гараж свахи так і не став моїм.
У мене двоє дітей, син і дочка. Син старший, він одружився першим 14 років тому. Так вийшло, що дружину він вибрав у нашому ж дворі. І перший час молода сім’я жила в мене. Чоловіка мого вже немає багато років, квартира трикімнатна, машини в нашій родині ніколи не було.
— У свахи дочка – єдина дитина, її чоловік тоді був живий і здоровий і саме він був автолюбителем. Ще дуже давно сват не тільки машину купив, а й придбав гараж недалеко від нашого будинку.
— Ти знаєш, – ділилася сваха, – так зручно! У нас же там не тільки залізяки всякі, а й теплий льох. Картопельку зберігаємо, банки всякі.
У свахи багато родичів живуть у селі, частково продукти натурального господарства вони з чоловіком везли звідти, частково закуповували, у сезон же дешевше. Я фанатом “крутіння банок” ніколи не була, та й відтоді, коли в промислових масштабах робили заготівлі, і картоплю купували або привозили на зиму мішками, багато спливло води.
8 років тому мій син із невісткою і маленькою онукою купили своє житло. Переїхали вони досить далеко, за кілька років придбали машину, яку ставлять просто біля будинку на стоянці, гараж їм не потрібен, хоча свекруха прямо приставала до них із запитаннями:
— А де зберігати колеса? А куди складати всякі штучки для машини? І взагалі…
Для коліс і взагалі в дітей є маленький підвал у їхньому ж будинку, гараж не потрібен і крапка. Згодом мама невістки з цим змирилася.
4 роки тому моя молодша донька зібралася заміж. Зять мій із небагатої сім’ї, рідня далеко, але як людина він – золото! Стосунки в нас – краще не буває, якось так із самого знайомства склалося. Сама собі заздрю.
— Куди ви підете, – кажу, – живіть зі мною, трикімнатна ж, розмінювати шкода, місця багато. Синові з донькою допомогла і вам допоможу, сили ще є.
На тому й вирішили. Синові з невісткою я допомагала з квартирою, розсудили так: дочці після мене квартира дістанеться, раз я з ними вік доживати буду. Діти з мене сміялися, мовляв, у 60 років ще думати про вічне зарано, але я не хочу, щоб вони потім за поминальним столом питання спадщини з’ясовували, відразу всі крапки розставила.
Живемо добре, 4 місяці тому онук зʼявився, а трохи раніше зять із донькою машину купили. Про гараж ми не замислювалися жодного разу. Свата мого не стало 3 роки тому, а свою машину вони продали ще за його життя, коли стало зрозуміло, що сват уже не може за кермом їздити. Відтоді гараж їхній так і стояв, охочих його купити не знаходилося.
— Адже треба, щоб усе збіглося, – бідкалася сваха, – щоб будинок поруч із гаражем був, щоб гроші були в людей, ну й бажання. Нехай поки що стоїть, що ж із ним поробиш.
А тут, як мої молоді машину купили, сваха й запропонувала:
— Ось, твої діти в мене гараж і куплять.
Зять і дочка поставилися до пропозиції скептично, запитавши лише одне й коротко: “На біса він нам?” Я їхню точку зору поділяла. Але сваха не здавалася, пристала, як банний лист до м’якого місця:
— Купіть, гараж потрібен, у вас же ні підвала, ні сарайчика… Та я ж віддам недорого, по-родинному.
Свахі все ще продовжують возити іноді дари з села: то син мій на машині, то племінниця з чоловіком. Заготовки вона досі робить, хоча вже ніхто цього й не їсть. А ще в неї в гаражі всяка всячина зберігається: меблі старі, якісь речі, які викинути шкода.
Того самого разу, коли вона знову до нас у гості завітала і почала канючити про те, щоб зять купив її гараж, стали розмовляти, обмовилися про те, скільки вона за гараж просить. Зять сказав, що дійсно недорого.
— Ну от, – вхопилася сваха, – я вам про те скільки вже тлумачу, беріть, не пошкодуєте. Тільки з умовою: мої запаси, мої речі, мої банки будуть там стояти, як і стояли. Ну і ключ повинен у мене бути.
Зять розсміявся. Він і не збирався купувати, але прозорість пропозиції моєї свахи його потішила. На біса купувати гараж, яким колишня власниця користуватиметься як і раніше? Податок платити, за світло платити, інші витрати нести, а вона і гроші отримає, і сховище на місці залишиться? Це не рахуючи того, що зятю з донькою взагалі не потрібен предмет торгу.
Сваху сміх зятя образив, виговорила мені, що їй живеться несолодко, а найрідніші не тільки відмовилися від щедрої пропозиції, та ще й висміяли її.
По-чесному сказати, ну які їй мій зять і моя дочка родичі? Мій син одружений з її донькою. Усе. Ну були в нас приятельські стосунки і що? Багато в чому тому, що живемо близько одне від одного. Це я, теж скипівши, виговорила свахі. Та ще й додала, що вона намагається і рибку з’їсти, і сісти зручно.
— Ноги моєї в тебе більше не буде! – сказала сваха (налякала).
Намагалася доньці й моєму синові на нас поскаржитися, але ті лише плечима знизали й порадили мамі розбиратися самій, а ще краще, продавати гараж і не займатися там збиранням того, без чого цілком можна жити.
Тепер сваха ще й на доньку з моїм сином ображена: не підтримали, не заступилися, не наказали купити гараж на її умовах.
