Підозрював, що рідня у мене нахабна, але не до такої ж міри.
— Олексію! Ключі від нашої з тобою дачі є абсолютно у всіх родичів із твого боку!
І сестра твоя, і тітка, і брати двоюрідні – всі завчасно собі зробили дублікати. І допомогла їм у цьому твоя мама!
А то я й думаю, куди весь час пропадають речі? Твоя рідня нас обкрадає нахабним чином!
Ольга та Олексій практично відразу після весілля вирішили, що обов’язково за першої ж можливості куплять дачу.
Тоді ніхто з родичів подружжя не підтримав:
— І хочеться ото вам у землі колупатися? – скривилася свекруха, – чого доброго в цій дачі?
Витрати зайві на утримання будинку, городу й саду. Їздити потрібно постійно контролювати, щоб ніхто не заліз і майно не розікрали.
Я, наприклад, усе життя в місті прожила і нітрохи про це не шкодую!
— Правильно кажеш, мамо, – підтакувала сестра чоловіка, – погана затія! Ні щоб гроші на щось корисне відкладати!
Що ця дача? Що в ній хорошого? Зараз будь-які овочі та фрукти цілий рік у магазині можна купити.
Олько, ти тільки не кажи мені, що ще й банки закривати зібралася?
— Вас же ніхто не змушує нам цю дачу купувати або туди їздити, – заступився за дружину Олексій, – ми гроші самі заробляємо і самі вирішуємо, куди їх витрачати.
Просто своїми планами поділилися. Але урок я засвоїв – вам, виявляється, краще взагалі нічого не розповідати, щоб на глузування не нарватися!
Омріяну дачу придбали через 3 роки після весілля. Те, що стояло посеред ділянки, не можна було назвати і будинком – просто сарай, наспіх збитий із якихось гнилих дощок.
Ще 2 роки пішли на будівництво. Подружжю ніхто не допомагав, батьки Олі кілька разів підкинули грошей і вважали свою місію виконаною.
Зате, щойно було відбудовано просторий будинок, родичі з обох боків стали напрошуватися в гості:
— Олечко, – якось у середині травня Ользі зателефонувала мати, – я хотіла запитати в тебе дозвіл відзначити день народження тата на дачі. Цієї ж суботи вже ювілей.
— Чого це? – здивувалася Ольга, – чим вам, міським, село раптом сподобалося?
— Та годі тобі, донечко. Чого ображаєшся? – знітилася Марія Павлівна, – справді, ми з батьком колись були проти будівництва.
Бачили ж, у якому стані була ділянка, коли ви її купили. Вас жаліли, думали, не впораєтеся.
Але ми ж допомагали в міру сил і можливості! Давай образи забудемо? Беру свої слова назад, у селі у вас і справді дуже добре!
Свіже повітря, тиша, машини кожні 5 хвилин не гудуть, люди нікуди не поспішають.
— Гаразд, мам, чого вже там, – зітхнула Ольга, – приїжджайте! Ви як, самі впораєтеся чи допомогти чим-небудь потрібно? Просто я раніше вечора п’ятниці ніяк звільнитися не можу, з роботи ніхто не відпустить.
— Та що ти, донечко, самі впораємося. Я невісток допомогти попрошу, все одно обидві в декреті сидять. Ти тільки ключі мені якось заздалегідь передай. Можливо, тато зараз приїде і забере?
— Нехай приїжджає, ми з Олексієм вдома, – дозволила Ольга.
— Ну спасибі, донечко! Дуже виручаєш нас! – зраділа Марія Павлівна, – у суботу зранку чекаємо вас із Олексієм на дачі. Гуляти будемо до упаду!
Звісно, на урочистості були запрошені й найближчі родичі Олексія.
Свекруха Олі – Євгенія Семенівна, яка кілька років тому найголосніше протестувала проти купівлі дачі, гуляла садом і захоплювалася:
— Треба ж, як ви ділянку облагородили! Слухай, Олю, а ми, напевно, теж будемо тут свята відзначати!
Стільки народу відразу запросити можна. І до міста зовсім недалеко, лише 40 хвилин.
Зате яка економія! Не доведеться орендувати кафе чи ресторан. У мене ж скоро ювілей, тож давай, починай готуватися до свята.
Ольга ледве стримала обурення, що рвалося назовні, свекрусі вона нічого не сказала.
Коли свято закінчилося, і гості зібралися йти, Марія Павлівна підійшла до доньки, простягнула тій зв’язку ключів:
— Тримай, Оль. Повертаю!
— Та годі, мам, – відмахнулася Ольга, – нехай у тебе про всяк випадок залишаться. У нас ще один комплект є, дублікат зробимо.
— А тоді й мені зробіть! – заявила Євгенія Семенівна, яка була присутня під час цієї розмови, – а то якось несправедливо виходить, у свахи є ключі, а в мене їх немає.
Оля знову промовчала, а Олексій матері пообіцяв:
— Мам, ми тоді і для тебе дублікат зробимо. Я тобі за кілька днів твій комплект привезу.
Ювілей свекрухи теж святкували на дачі. Після урочистості Оля зареклася взагалі не пускати родичів чоловіка на свою територію: готувати на стіл, зустрічати гостей довелося Ользі.
Іменинниця, її донька та інші родичі на дачу приїхали тільки надвечір при повному параді.
Оля на чужому святі почувалася прислугою, їй навіть поїсти до пуття не дали – постійно ганяли на кухню, вимагаючи замінити гостям брудний посуд на чистий, піднести салати або гаряче.
Допомогти з прибиранням теж відмовилися, Євгенія Семенівна разом із донькою, зятем і рідною сестрою відбули геть разом з іншими гостями, залишивши Ольгу й Олексія наводити лад.
— Ти знаєш, Олексію, – закінчуючи домивати гору посуду, сказала Оля, – більше я твоїх батьків сюди не пущу!
Моя мати нас наймитувати не змушувала, вони все і готували, і прибирали самі. А твої приїхали на все готове і хаос після себе залишили!
— Як не дивно, у цьому питанні я з тобою солідарний, – протягнув Олексій, – бачила, перила біля альтанки виламали? Міняти тепер доведеться.
Так, я, звичайно, підозрював, що рідня у мене нахабна. Але не до такої ж міри! Усі 3 місяці літа і Оля, і Олексій як могли відбивалися від наполегливих прохань родичів:
— Олю, а ви на дачі? – одного липневого дня жінці зателефонувала сестра чоловіка.
— Так, на дачі. А що?
— Чудово! Ми тоді зараз приїдемо. Чекай гостей, будемо повним складом, з дітьми. Ти заздалегідь спальні місця нам підготуй.
— Будь ласка, не потрібно до нас приїжджати, – тут же відмовила сестрі Ольга, – вибач, Валя, але зараз нам не до гостей.
Ремонт робимо: теплиці на ділянці ставимо, стелі білимо, підлоги фарбуємо.
— А що, ми вам хіба завадимо? – здивувалася Валентина, – ви займайтеся своїми справами, хто ж вам не дає?
Ми для себе заняття знайдемо! Купатися будемо, в саду засмагати!
— Ага, – усміхнулася Ольга, – а я маю на всіх вас готувати три-чотири рази на день, у магазин бігати по холодний квас, за дітьми наглядати, якщо вам із Леонідом несподівано наодинці побути захочеться?
Ніколи мені, Валя! І взагалі, у мене тут не курорт! Ми з Олексієм на дачі завжди зайняті.
Валентина образилася і кинула слухавку, а за 5 хвилин Ользі передзвонила свекруха і обрушилася на неї з претензіями:
— Совість май! Ти що ж вважаєш, що дача тільки тобі належить і ніхто з нас, із родичів, не має права туди приїхати?
Чим тобі там завадять моя дочка й онуки? Чому діти через твою впертість повинні все літо сидіти в задушливому місті?
— Так, Євгенія Семенівна, саме так! Ця дача належить мені! Ділянку ми з Олексієм купували на свої гроші, будинок теж будували за свої тяжко зароблені та накопичені кошти.
Ви взагалі тут яким боком? Коли ми днювали й ночували в селі, ви жодного разу не приїхали й допомогу свою не запропонували.
А тепер захотіли щоліта в нас безоплатно відпочивати?
Тут – не пансіон і не санаторій, тому попрошу без запрошення не приїжджати!
Олексій чув розмову дружини й матері. Чоловік став на бік дружини – він теж вважав, що його найближчі родичі надто вже нахабніють.
Ранньою осінню Олексій та Ольга підготували дачу до зими і поїхали в місто.
Перевірити свої володіння приїхали тільки в листопаді – майже 2 місяці Оля хворіла, ні в неї, ні в Олексія не було можливості приїжджати в село з перевіркою.
Те, що на дачі хтось був за їхньої відсутності, Ольга помітила відразу:
— Коханий, ти ж пам’ятаєш, що ми, їдучи, викинули все сміття? Дивись, у дворі валяється кілька порожніх пляшок з-під випивки!
Замок цілий, я перевіряла, всередині начебто теж нічого не змінилося. Невже хтось у нас по двору шастав?
— Можливо, – знизав плечима Олексій, – головне, нічого не вкрали. Наступного року, Оль, паркан новий поставимо. Вище, щоб уже точно на нашу територію ніхто потрапити не зміг!
— Та це мама твоя, напевно, навідувалася з Валею та її чоловіком. Льонька – любитель ось такого напою, – відкидаючи пляшку від себе ногою, проворчала Ольга, – мої б попередили, якби приїхали.
Милий, давай замки змінимо?
— Якось незручно… Спочатку дали ключі, а тепер ніби як забираємо…
— А зручно лізти на чужу дачу без дозволу господарів? – розлютилася жінка, – будемо міняти замки. І крапка!
6 грудня Валентина телефоном закотила невістці скандал:
— Олю, це що ще таке?! Чому я не можу потрапити на дачу?!
— А що ти там робиш? – поцікавилася Ольга, – я хіба дозволяла тобі туди приїжджати?
— Ми з колективом хотіли іменини моєї колеги відсвяткувати! Нас вісім чоловік сюди приїхало, стоїмо на морозі, двері відчинити не можемо!
Навіть у двір зайти не виходить – ключ не підходить! Негайно приїжджай, відкривай мені дачу!
— Ааа, так ось значить хто без мого дозволу господарює там! Валь, а хто тобі взагалі туди приїжджати дозволяв? Чому ти поводишся так безсовісно?
— Ой, не читай мені нотації, – озвіріла Валентина, – можна подумати, я одна сюди їжджу!
Та у всіх у наших родичів ключі від твоєї дачі є, мама дублікати зробила і всім роздала!
Брат двоюрідний свої іменини у вас відзначав, тітка Іра кожні вихідні приїжджає, щоб від своїх онуків відпочити.
Мені що одній тільки не можна сюди, чи що? Усім можна, а мені не можна? Давай, негайно приїжджай! Ми з дівчатами замерзли!
Природно, Ольга нікуди не поїхала. Скандал у сім’ї вибухнув грандіозний: свекрусі, сестриці та всім іншим родичам чоловіка було суворо заборонено наближатися до дачі.
— Ще раз з’явитеся – в поліцію заяву напишу, – пригрозила Ольга, – скажу, що в мене в будинку сейф стояв, а в ньому гроші лежали.
Усі заощадження, які після вашого візиту зникли! Зовсім знахабніли! Перетворили нашу з Олексієм дачу невідомо на що!
Олексій і цього разу став на бік дружини, тому сестра, батьки з ним спілкуватися перестали.
У принципі, Олексій не засмутився. Так було навіть простіше – тепер ніхто його не смикав і не вимагав допомоги тільки тому, що «ти – мій син… ти – мій брат… ти зобов’язаний!»
А у вас є такі родичі?
