— Ніколи не давай грошей кавалеру (правда тато сказав інше слово, що означає чоловіка з яким жінка у тісному зв’язку, але мене читають поважні люди). Чоловік сам має вирішувати свої фінансові проблеми.
— Та тату, він ще не заробляє, я хочу йому допомогти.
— Якщо чоловік не заробляє, то й жінку йому зарано.
Це я попросила у батька грошей у борг, щоб купити куртку своєму хлопцю, який був або поет, або музикант. Грошей тато не дав, хоч мені, коли я просила для себе, він ніколи не відмовляв.
Я сильно на нього образилася, сердилась, кричала, що кохаю цього хлопця, що він мерзне і в нього через це сопливий ніс. А я хочу допомогти йому.
Мій тато ніколи нічого довго не пояснював: «ні і все», але цього разу довго зі мною говорив, що жоден чоловік не візьме від жінки подарунок, на який їй довелося позичати чи в чомусь собі відмовляти.
Тільки тому, що жінка і так дуже непомітно робить для чоловіка. Щодня.
А якщо чоловік не може подбати про себе, то й про тебе не зможе. Жінка сама собою подарунок для чоловіка.
— Ага, — сказала мама, — наша дочка з її характером той ще подаруночок.
Але тато так подивився на неї, що мама вирішила не розвивати цю тему. Батько грошей не дав, куртку я не купила, але раптом подивилася на кавалера іншими очима.
Він не дуже хотів працювати, дуже хотів розважатися за чужий рахунок. Ніколи за себе не платив.
Коли мій колишній чоловік мене дуже образив, тато мовчки змінив у моїй квартирі замки. А коли дідусь вирішив зі мною поговорити про жіночу мудрість і про те, що треба терпіти і зберігати сім’ю за всяку ціну.
Тато так подивився на нього, що дідусь вирішив не продовжувати цю розмову.
У дитинстві ми з татом любили ходити на рибалку.
І була така ділянка шляху до річки, де треба пробиратися вузенькою лісовою стежкою. Тато брав мене на руки, я обіймала його за шию і він ніс мене на спині.
Потім, через багато років, ми з ним йшли цією стежкою і я зрозуміла наскільки це важко. І я спитала його про це.
І тато мені сказав:
— Я знав, що ти не впадеш, якщо ти триматимешся. А ти ніколи не відпускала.
Якось я підслухала розмову тата з його другом. Друг скаржився на своїх дітей. Які вони погані, безглузді і нічого не хочуть робити і як погано з ним роблять.
А мій тато йому сказав: “Ти батько, ти повинен прощати”.
Місяць тому мій тато сильно захворів. І треба було просто чекати.
А я не така. Я не вмію чекати. Я вмію діставати гроші, перевертати світ, перемагати драконів, шукати і знаходити однаково що.
А просто чекати я не вмію. Мені неймовірно важко чекати.
Знаєте, у житті так мало ситуацій, коли ми по-справжньому почуваємося дорослими. І чекати на це про дорослість.
У мене поки що не виходить. І коли я прошу тата виконувати всі розпорядження лікарів, а він не хоче, я на нього злюся.
А він каже, що не розуміє, навіщо йому це потрібно. А я йому говорю:
— Роби, як я сказала, у мене не вистачає терпіння тобі це пояснювати.
— Дивно, — каже тато, — А в мене вистачало терпіння пояснювати тобі математику.
Зараз мені не дуже просто. Хоча лікарі кажуть, що все гаразд і потрібно просто чекати.
У мене до вас величезне прохання, побажайте моєму татові здоров’я, а мені терпіння, щоб я перестала бігати по стелі і могла пояснити, що він мені дуже потрібний і я не відпущу, а він не впустить.
Це все, що я хотіла вам сказати сьогодні. Обіймаю.
