Повертаючись із роботи, Єва ледь не звалилася майже біля свого будинку, якось невдало потрапила нога в невелику ямку. У неї навіть промайнула думка:
— Ну все, зараз буде серйозна травма, якщо впаду.
Але раптом відчула, що її ззаду хтось підхопив і вона так і залишилася у висячому положенні, не впала. Злякалася звісно, а повернувши голову побачила веселі карі очі.
— Не падати, – суворо сказав їй молодий чоловік і поставив рівно.
— Дякую, – посміхаючись, дякувала Єва, – ось зараз була б справа.
— Нема за що, завжди радий допомогти, а під ноги потрібно дивитися, з нашими дорогами не довго й до лікарні потрапити. А якщо не секрет, як ваше ім’я, я – Тимофій.
— Єва, – відповіла дівчина.
— Дуже приємно, будемо знайомі. Може вас провести, щоб ненароком знову не спіткнулися, – сміявся Тимофій.
— Ні, ось мій дім, тож я вже вдома і сподіваюся не впаду, – показала рукою вона, – тож знову дякую.
— Нема за що, – розвів руками Тимофій, йому сподобалася дівчина і він гарячково міркував, як би її затримати. – А що ви робите завтра ввечері? – думаючи, що сьогодні вже не вдасться вмовити її на прогулянку.
— Увечері? Нічого такого не намічається, – відповіла Єва.
— Тоді давайте зустрінемося, та хоч тут же, в цей же час, – запропонував він.
Дівчина трохи помовчала, потім кивнула головою:
— А що, давайте, – і махнувши йому рукою, попрямувала до свого будинку, а Тимофій дивився слідом і побачив, що вона зайшла в другий під’їзд.
— Цікаво, з ким вона живе, – думав він і не міг забути її посмішку. – Симпатична Єва, і якраз такого типажу, який мені подобається.
Єва, до речі, теж весь вечір згадувала вдома ці карі очі Тимофія.
— Звідки він узявся в потрібний момент?
В офісі подруга Юля поглядала на Єву, яка прийшла із загадковим виглядом і в новій сукні. Чекала, коли ж вона видасть свою таємницю, але та вперто мовчала, лише замислювалася іноді, витала десь… Потім не витерпіла:
— Давай розповідай, Єво, хто і що?
— А що? На мені щось написано, – поцікавилася знову загадково Єва.
— Звичайно написано, тільки прочитати не можу, – усміхнулася подруга.
— Познайомилася вчора з Тимофієм, він мене врятував від падіння, а може, навіть і могло б бути щось серйозне зі мною.
— Ну я не здивована, ти ж не можеш без пригод. Тільки з тобою трапляються різні випадки, – сміялася колега, – ну й далі розповідай.
— А що розповідати? Нічого. Сьогодні в нас побачення, от і все.
— Нуууу, я думала вчора щось, – розчаровано промовила Юля.
— Юлько, не поспішай, поживемо-побачимо, – підсумувала Єва.
Тимофій зустрів Єву після роботи майже біля її будинку. Побачивши дівчину здалеку, вискочив із машини.
— Привіт, Єво, це вам, – простягнув він великий букет троянд.
— Ого, дякую, дуже приємно, – промовила вона, – а це на честь чого?
— На честь нашого знайомства, – повідомив він. – Пропоную покататися до кафе, адже ви з роботи і я теж. Я голодний, як вовк, а ви?
— А я теж, можемо й покататися, – погодилася Єва.
У кафе домовилися спілкуватися на «ти», так зручніше і ближче. Поки чекали замовлення, Єва запитала:
— А що ти робив учора біля мого будинку?
— На тебе чекав, – відповів він і засміявся. – Ну а якщо чесно, приїжджав до друга, він, до речі, теж живе у твоєму будинку, тільки в останньому під’їзді. У нього донька чотирьох років, а я її хрещений.
З цього вечора вони зустрічалися. Іноді Тимофій зустрічав її біля офісу, коли міг раніше закінчити свої справи. У нього майстерня з ремонту побутової техніки, тож роботи було багато, запчастини, клієнти, кілька співробітників і таке інше.
Йшов час, Єва вже мріяла, що Тимофій зробить їй пропозицію, закохалася. Він теж вирішив, що вона і є його доля і одного разу зважився. На чергове побачення в кафе підніс їй коробочку з каблучкою і запропонував:
— Кохана, я думаю, що нам пора вже одружитися. А ти як на це дивишся?
— Дуже добре дивлюся і навіть згодна, – щасливо засміялася вона. – А ти матері свій сказав, що збираєшся освідчуватися мені?
— Звичайно, вона схвалила, подобаєшся ти їй.
— Вона мене кілька разів усього й бачила, – здивувалася дівчина.
— Моїй мамі вистачило і першого разу, відразу винесла вердикт, що ми з тобою пара, – сміявся Тимофій.
Весілля було в кафе. Батьки Єви приїхали із сусіднього селища, живуть там, а вона винаймає квартиру, після закінчення інституту залишилася тут у місті. Тимофій жив удвох із матір’ю. Жити стали відразу ж окремо, він переїхав до неї в орендовану квартиру.
— Через півроку оформимо іпотеку і купимо свою квартиру, – описав їхню перспективу новоспечений чоловік, Єва погодилася. – Мені залишилося трохи назбирати грошей на початковий внесок, машину брав у кредит, щоправда вже розрахувався.
Йшов час. Зі свекрухою Ніною Петрівною пощастило Єві. Вона і подрузі Юлі говорила:
— Моя свекруха – класна жінка. Мені з нею неймовірно пощастило. Я знаю, що вона мене в образу не дасть. Я відразу це зрозуміла, вже коли вдруге побачила її. Привітна, доброзичлива, тільки от зір її підводить, скоро на операцію поїде.
— Пощастило тобі, це тому що ти сама така легка у спілкуванні й не шкідлива, – сміялася Юля. – Не всім так щастить.
Ніна Петрівна сповістила Єву і сина:
— Поїхала на операцію, кришталик мені замінять, та це не довго. Тож зателефоную, коли мене забиратимуть із лікарні.
— Добре, мамо, і після операції одразу подзвони, як усе пройшло, – попросив син.
Єві раптом заманулося перефарбуватися в рудий колір, вона каштанова, але захотілося світліше. У вихідний вирушила до салону краси і прийшла звідти посвіжіла з укороченим волоссям.
— Любий, ну як я тобі, – постала перед чоловіком.
— Ух ти, яка руда, але тобі личить, – похвалив чоловік, а вона зраділа. – Завтра матір виписують, поїду за нею.
— Уже виписують, ми позавчора в неї були, – здивувалася вона. – Ну гаразд, тільки я не зможу поїхати з тобою, у мене звіт.
— А що тобі там робити, я сам привезу матір, працюй спокійно, – промовив чоловік. – А якщо хочеш увечері до неї доїдемо, а краще, напевно, завтра. Поки вона там після лікарні….
Так і вирішили. Наступного вечора після роботи заїхали провідати Ніну Петрівну. Вона відчинила двері, одне око заліплене. Відчинила двері й аж змінилася в обличчі, процідивши крізь зуби:
— Здрастуйте, – і пішла на кухню.
Єва нічого не розуміючи стояла в коридорі й смикала замок на пуховику. Вона сторопіла, зазвичай Ніна Петрівна зустрічає невістку, як дорогу гостю. Тимофій прошмигнув на кухню з пакетом продуктів, які вони купили по дорозі. І раптом Єва почула незадоволений голос свекрухи, вона вичитувала сина:
— Ти де знайшов цю руду чортівку? Ти що зовсім збожеволів, до мене додому її притягнув. Ти як хочеш, але я зателефоную Єві і все розповім. Як ти міг проміняти її на цю…, – вона додала непристойне слово. – Що ти смієшся, я зараз її виставлю з квартири.
Вона вийшла в коридор, Єва теж сміялася.
— Ніно Петрівно, це ж я! – промовила вона крізь сміх, а та охнула.
— Єво, а я тебе не впізнала наосліп, з одним оком не дуже-то добре бачу. А ти руда стала, ну-боже, подивлюся, і посміхнувшись проговорила, – а що, нормально.
Довго ще вони сміялися і згадували цей випадок. А незабаром їм ще випав один непередбачений момент.
Друг Тимофія Максим, який жив у тому ж будинку, що й вони, тільки в останньому під’їзді, подзвонив і сказав:
— Тимохо, у нас поповнення в сім’ї – син Данилко. Приходьте з Євою завтра до нас у гості, знайомитися будете.
Якраз був вихідний, вони купили квіти, усілякі прибамбаси для малюка, торт і солодощі. Тимофій з Євою вже піднімалися до них на четвертий поверх, коли повз них пролетів униз сходами Максим, за ним його дружина з криками та лайкою, а ще за ними чотирирічна донька.
— Як ти міг таке зробити? – кричала дружина Максу і бігла за ним, але, побачивши гостей, між іншим проговорила, – Заходьте, там відкрито, ми зараз.
Нічого не зрозумівши, Тимофій з Євою не поспішаючи піднялися в їхню квартиру і зачинили за собою двері, дивлячись один на одного і знизуючи плечима. За деякий час уся сім’я дружно повернулася і закотила візок.
— Макс, а що це було? – запитав Тимофій, а той махнув рукою в бік вікна і засміявся.
Ходив гуляти з дітьми, поки тут дружина готувалася до вашої зустрічі. Син спить у візочку осторонь, а ми з донькою погуляли, зібрали, як завжди, іграшки, лопатку, взяв доньку за руку і пішов додому. За звичкою. А коляску із сином забув. Ну а що? Ми ж завжди з донькою удвох повертаємося додому, а тут тепер потрібно втрьох. Не звик я ще, – розповідав із винуватою посмішкою він.
Ось що значить сила звички.
Звісно, всі дружно сміялися, дружина Макса вже не злилася, теж усміхалася, тримаючи на руках свій скарб.
— Ну ти даєш, Максе, давай звикай, у тебе тепер велика сім’я, – весело сміялася Єва і пішла допомагати накрити стіл до кінця, поки матуся годувала малюка.
Всі були щасливі. Адже найрідніші люди поряд.
