— Мама нічого не каже, навпаки, сама запропонувала таку допомогу, я не просила і не наполягала. Але зате Рита мені вже всі мізки проїла, – засмучена Катерина.
— А що таке? Наскільки я пам’ятаю, їй не потрібна вже давно мамина допомога з дітьми, вони в неї виросли, – здивована подруга.
—Не потрібна – це ще не все. Мама, свого часу, Риті виняньчила обох синів, щодня ходила, навіть тато наш сердився з цього приводу. Удвох із мамою весь день і зі старшим, і з молодшим. А те, що мама мені допомагає з дворічною дитиною – просто така неочикуваність для сестри.
— Ти маму зовсім заїздила вже, – вимовляє сестра Катя. – Навчися, врешті-решт, справлятися сама. Ти не маленька. Що ти постійно на мене киваєш? Я молода дівчина була, коли діти у мене зʼявилися один за одним, а тобі вже майже 30 років! Совість мати треба. Мама не молодшає, їй уже 64, а це вік! Тільки про себе й думаєш, егоїстка.
Маргарита – старша сестра, їй 40 років, її синам 21 і 19. Заміж вона вийшла у 18. Катя із заміжжям не поспішала, жила з батьками, останніми роками – тільки з мамою, збирала потихеньку гроші, але три роки тому до РАЦСу вирушила і вона.
— Причому, заради Рити мама взагалі з роботи пішла, зробила перерву на кілька років. Так, зараз мама на пенсії, але вона непогано почувається, чому б мені не користуватися її допомогою? – обурюється Катя. – Це, якщо не говорити про інші аспекти, а вони є!
Інші аспекти – це те, що багато років тому батьки сестер допомогли старшій доньці з придбанням квартири. Допомогли разом із батьками зятя, скинулися навпіл і молода сім’я на старті отримала у власність однокімнатну квартиру.
Батько сестер тоді непогано заробляв, гроші були, але і тоді, і зараз на половину столичної однокімнатної потрібні солідні гроші. Це потім уже сестра стала на ноги, ту однокімнатну вони з чоловіком продали, купили в іпотеку трикімнатну. Зараз борг уже виплачено.
Каті так не пощастило. Спочатку не працювала мама, щоб допомогти старшій доньці з дітьми, які зʼявилися на свят з різницею менше ніж 2 роки, потім на роботі все не так пішло в батька, міняв місце. А потім тато хворів, мама тягнула сім’ю, Катя була на підхваті, частенько віддаючи всю свою зарплату в спільний сімейний казан із батьками.
З Рити грошей ніхто не просив, вважалося, що їм із чоловіком важко: двоє дітей, іпотека. Батька не стало, треба було його ховати. Невеликі накопичення залишилися, зрештою, тільки в Каті. Могло бути й більше, але вона витрачалася на лікування батька, на життя з батьками. А мама з батьком після того жирного шматка, які вклали у квартиру старшої доньки, нічого відкласти вже не змогли.
Заміж Катя виходила за майже такого ж за мірками доходів чоловіка. Трохи грошей дали свекри, купили євро двокімнатну з мінімальним внеском, там вже зʼявилася донька. У декреті жили, звісно, в натяг. У Катерини професія, що не передбачає віддаленої роботи, підробляти їй було і ніколи, і ніде.
Зате коли доньці було майже 2 роки, з роботи зателефонували і поцікавилися: а чи не вийде Катя з декрету раніше, тут намічається кадрова перестановка, буде посада, але потрібно прямо зараз. У зарплаті Катя вигравала, та й узагалі, це був реальний шанс трохи зітхнути після режиму жорстокої економії.
— Брати няню? Її так одразу не знайдеш. Нормальна людина згодна працювати за хороші гроші, а людину з вулиці в будинок до дівчинки приводити просто небезпечно, запасних дітей у нас немає, – каже Катя. – Та й сенс працювати, якщо няні віддавати зарплату і навіть більше?
— Телефонуй і кажи, що ти згодна, – постановила тоді мама. – А що мені на пенсії робити? Буду сидіти з онукою. Я й так винуватою себе почуваю, що тобі з житлом ніяк не допомогли. Сестрі хлопчаків виплекала і з онукою до садка точно впораюся. Вона вже велика, з нею не важко, та й цікаво.
Донька в Каті справді спокійна й розумна. Не стоїть на голові, спокійно грається, малює, розглядає книжки, любить гуляти, поводиться на прогулянці відмінно, не носиться, нікуди не лізе, добре говорить уже.
Чотири місяці Катя повноцінно працює, а з донькою залишається її мама. Був єдиний раз, коли мама не змогла прийти – прихворіла. Катя тоді оперативно взяла на роботі відгули, 4 дні. Сім’я одразу відчула, що матеріально стало значно легше. Іпотеку наперед платити не намагаються, спочатку хочуть «наростити жирок на кістках», зробити хоч якусь заначку на чорний день.
І все б було добре, якби не Рита, яка кілька разів на тиждень дзвонить спершу мамі й вичитує її за те, що та цілковито занурилася в життя сестри. А потім передзвонює вже Каті й свербить їй, що маму зовсім заїздили.
— Діти хворіють, а для мами будь-який вірус може бути небезпечним. Ти взагалі головою думаєш? Мама весь день зайнята. Для того пенсії й придумані, що є вік працювати, а є – відпочивати. Совісті в тебе немає, ось що. Тільки про себе й думаєш! Мамі елементарно важко. Звичайно, вона тобі нічого не скаже, це ж мама. Але ти своєю головою можеш подумати? Завантажила маму й у вус не дуєш.
Особливо сестра злиться, якщо Катя нагадує їй про те, як їй самій мама допомагала. І з квартирою, і з дітьми.
— Та що ти на мене киваєш? Я просила ці гроші? Не просила. І допомоги з дітьми не вимагала. Мама сама. І потім, є різниця, сидіти з дитиною в 40 років і в 60 з хвостиком? З моїми дітьми мама була не одна, до того ж. Катю, тобі на матір наплювати? Так і скажи.
— Не слухай її, – махає рукою мама. – Нормально мені. Стане важко – скажу. Так, суп зварила. А що мені було робити, поки внучка спала? Ой, та не вигадуй, мені не важко. Я і потім буду сидіти, коли в садок дівчинка наша піде.
Так, мама склавши руки у Каті у квартирі не сидить, постійно щось готує, відмиває, приводить до ладу. Катя не просить її про це абсолютно, досить і того, що мама на себе доньку взяла, просто мама справді не звикла сидіти просто так: книжку читають на кухні, а бабуся в цей час ліпить пельмені, пече пироги, зустрічаючи доньку і зятя смачною вечерею.
Грошей Катя мамі давати не може, та та й та не бере, їй вистачає, вона перейшла на пенсію покійного чоловіка, яка вища, були певні умови, які дозволили так зробити. Та й харчується літня жінка в сім’ї доньки, зрідка може купити щось до чаю. Але й це для сестри це загалом не нормально.
— Бачила маму, вона вам еклери несла. Тобі не соромно? Тобто, мама ще вас і годує?
— І починаю замислюватися: напевно я справді егоїстка і погана донька, – сумує Катерина. – Моя сестра права, треба мамі дати спокійно відпочивати на пенсії? Але без її допомоги виживати було б набагато важче…
