Дзвонить сестра старша, вичитує, – скаржиться подругам Катя, – і така я, і сяка, невдячна донька, живу собі на втіху, мамі не допомагаю, а вона ж збиралася мені свою квартиру залишити.
Катерина і Надія – дві доньки одних батьків, тільки Надя старша за сестру на 12 років, і вона дуже давно живе далеко, в Тернопільській області, де в неї чоловік, робота і діти. Каті зараз 26 років, 4 роки тому вона пішла з рідної домівки і зараз вони з чоловіком орендують житло.
— Я ледве-ледве дочекалася, коли заміж вийду, – каже жінка, – тата в нас давно немає, а 8 років тому, коли я ще жила з мамою, вона надумала вийти заміж.
Молодшій доньці тоді було лише 18 років, щойно закінчила школу, мріяла піти до інституту, навчалася пристойно, щоб вступити на бюджетне відділення. Але життя, а точніше мамине особисте життя, внесло свої корективи в цей план.
— Я не буду тебе утримувати до сивини, – заявила мама, – мені 5 років до пенсії залишилося, дайте мені, нарешті, пожити для себе. Хочеш вчитися – йди на заочне і влаштовуйся працювати, забезпечувати тебе нікому.
Катя прийняла це як даність. Здалеку підтакнула мамі й Надя.
— Я училище закінчила, – сказала вона сестрі, – і влаштувалася непогано. Мама одна, ти маєш розуміти, що їй важко.
— Але сестра забула уточнити, – каже Катя, – що вона й 9 класів ледь закінчила, вчитися було не в її характері. Ну гаразд, я пішла працювати на молочний завод, вступила до інституту на вечірнє відділення, приходила додому фактично тільки спати.
Рідше бувати вдома дівчина була тільки рада: з вітчимом, що звалився на голову вже повнолітньої дівчини, спільної мови знайти не вдалося.
— Добре чоловʼяга влаштувався, – вважає Катя, – він мамі ровесник, але трудового стажу в нього навряд чи років 10 набереться, а тут і годують, і напувають, і пестять, і спокій бережуть.
У 22 роки, коли вчитися залишався ще один курс, Катя вийшла заміж. Живуть, як і багато хто: свого житла немає і в її обранця, вихід тільки в іпотеці, але й для того, щоб її взяти, потрібні гроші.
— Дуже було важко, – згадує Катя, – я тільки закінчила навчання, влаштувалася на іншу роботу, як з’ясувалося, що я при надії. Мій Кирило знайшов підробіток, але все одно бюджет у нас був дуже скромним: продукти за акцією, речі в недорогих магазинах або за знижками. Добре, що багато чого мені просто надіслали сестри Кирила, рідна і двоюрідна, тож у нашого сина практично весь одяг є на кілька років уперед.
— Мене на пенсію попросили піти, – поскаржилася мама Каті десь рік тому, коли її донька була ще в декретній відпустці, – жити зовсім не буде на що. Надя обіцяла допомагати, але в неї ж двоє дітей, та й зарплати там не столичні.
Катя зрозуміла, до чого мама хилить. Після того, як дочка зібралася заміж, мама намагалася дізнатися: чим їй може бути корисний майбутній зять. Але в Кирила не було статків, багатих і впливових родичів, житла, тож теща махнула на нього рукою: безштанько!
Сама вона тоді працювала, отримувала цілком гідну зарплату, її новий чоловік час від часу теж влаштовувався і приносив гроші в дім.
— Мало того, – вважала Катя, – що працював він рідко і недовго, так ще й грошей мамі віддавати не поспішав, як уже вона домовлялася з ним – не знаю, та й куди він витрачав зароблене теж не моя справа. Але прийдешня пенсія маму лякала.
Чим комуналку платити, – стогнала жінка, яка колись одного разу зайшла в гості до молодшої доньки, – пенсія тисячі 2 всього, як ми будемо жити. Зять – бідняк, ти в декреті, як же не вчасно ти дитину завела.
Слухати маму Каті було неприємно, а тут ще сестра здолала своїми дзвінками.
— Ви, столичні, заїлися зовсім, – говорила Надя, – якби я в столиці жила і столичну зарплату отримувала, я б і допомагала матері, а так – це твоя турбота.
— Сама сестра за весь час, що минув після заміжжя, щонайбільше кілька разів у гості приїжджала, – каже Катя, – грошей немає і вся відповідь. Я спочатку запропонувала мамі посидіти з моїм сином, а я б вийшла на роботу і трохи платила б їй, як няні.
— До тебе їздити далеко, – відповіла бабуся, – привози онука до мене, тоді буду сидіти з ним.
— Навіщо нам це треба, – обурився чоловік матері, – це буде не дім, а дитячий садок, та й що там вона тобі заплатить! А скільки хлопчисько з’їсть? Та й шуму від нього багато.
Так і досиділа Катя декрет сама. Вийшла на роботу, стало з грошима легше, мама активізувалася знову: то тисячу попросить до пенсії, то за комуналку зажадає заплатити під приводом того, що Катя і її син прописані в її квартирі.
— У мене пралка зламалася, – поскаржилася мама, – я вже не можу прати руками, а на ремонт гроші потрібні, 4 тисячі, а в мене немає. Надя надіслати не може, їй самій важко, хоч із простягнутою рукою йди.
На ремонт машинки Катя з чоловіком грошей мамі дали. Тільки за місяць з’ясувалося, що машинку ніхто так і не відремонтував, гроші на її ремонт потрібні знову, а на те, що дала донька минулого разу, мама купила чоловікові зимову куртку.
— Ну не ходити ж йому роздягненим, – обурено відповіла вона доньці.
— Нема грошей, – відповів за Катю Кирило, – чоловікові немає ще й 60 років, він ніхто мені, ніхто моїй дружині, він не ростив Катю, не давав їй освіти, чому ми маємо утримувати працездатного трутня?
— А нещодавно мені начальство запропонувало з’їздити у відрядження, – каже Катя, – так, я могла відмовитися, у мене маленька дитина, але після поїздки на мене чекало підвищення на посаді, а заразом і в зарплаті. У Кирила якраз відпустка була, ми вирішили, що ми викрутимося.
Не викрутилися, Кирило буквально напередодні відрядження потрапив до лікарні з нападом апендициту. Його прооперували, обіцяли виписати зі стаціонару після того, як знімуть шви.
— Мама якраз після довгого мовчання зателефонувала, – каже Катя.
— Ну раз така справа, – сказала мати, – я посиджу з онуком, їдь у своє відрядження, чоловік якраз до своєї сестри днів на 10 поїхав, він там будинок допомагає ремонтувати. Тільки ти мені на онука грошей дай – мені годувати його нічим.
Катя дала мамі 5 тисяч на харчування дитини, ще 5 тисяч залишила мамі за те що вона буде сидіти з онуком, відрядження якраз мало тривати 5 днів.
— Я дуже переживала і за сина, і за чоловіка, – каже жінка, – дзвонила щодня йому в лікарню, мамі, дізнатися, як дитина.
Відповідь звідусіль була одна: “все добре”. Тільки мама онука до телефону не кликала: то він заснув, то він у ванній.
— Ти не могла б мені докинути ще пару тисяч, – попросила мама день на 3-й перебування з онуком, – я не розрахувала, у нас немає грошей.
Катя не здивувалася, очікувала чогось подібного, гроші мамі на картку перевела, потім уже перед самим поверненням перевела мамі ще тисячу гривень. Разом 13 тисяч за 5 днів. Особисто я вважаю, що няня обійшлася б набагато дешевше.
— Приїжджаю додому, – каже Катя, – телефоную мамі, а вона трубку не бере. Я додому речі завезла, там нікого, я до неї – теж тиша. На мій стукіт сусідка вийшла.
— А мама поїхала, – каже, – та днів 5 тому. Ні, я бачила, як їхала, хлопчика твого з нею не було, я його й не бачила.
— Я Кирилу дзвонила, – каже Катя, – руки тряслися від хвилювання, я ж уже в напівнепритомності була.
— Заспокойся, – сказав чоловік, – я тебе не хотів хвилювати і зривати з відрядження. Син тут, у лікарні, у дитячому відділенні, я до нього ходжу щодня, а завтра і мене додому відпустять, і його випишуть.
Ні, із сином Каті нічого не сталося. Просто наступного дня після від’їзду доньки у відрядження, теща привела онука в лікарню, де лежав зять, і сказала, що їй терміново треба виїхати.
— З чоловіком нещастя, – сказала жінка, – я маю їхати до нього. Хлопчик ваш, ви й думайте, де і як він буде.
Кирило пішов до лікаря з проханням відпустити його додому під розписку: ситуація безвихідна. Літній хірург похитав головою і зателефонував своїй дружині, завідувачці дитячого відділення, туди й оформили малюка на час, поки не приїде мати.
— Соромно, – Катя і зараз не може стримати емоцій, – син, як безпритульний якийсь: батько в лікарні, мати у відрядженні, добре хоч люди увійшли в наше становище. Мамин чоловік? А він придавив два пальці на лівій руці. От скажіть, ця травма була варта того, щоб кинути онука, брехати доньці, та ще й грошей із неї тягнути?
З мамою Катя розсварилася остаточно: ні знати, ні бачити її дівчина не хоче. І тільки Надя з Тернопільської області, радить зрозуміти і пробачити.
— Ось старша донька в мене – людина, – розповідає мама жінок своїм знайомим, – а Катя виросла невдячна й черства. Вже я для неї все… без батька ростила, вважай, виховала, вивчила, заміж віддала. Хоч на аліменти подавай.
